Селекціонери - справжні мандрівники. Їхня робота не зачинена в стінах офісу, не обмежена футбольним полем чи тренерською лавою. Повсякчас перед ними постають нові завдання, подорожі, країни та міста, нові обличчя, особистості... Певно, діяльність селекціонерів можна порівняти з діяльністю кореспондентів у ЗМІ. Їм однаково належить шукати необхідне, визначне, цікаве, корисне... І селекціонери, і журналісти володіють головним у цій буденності - інформацією. Вони завжди готові вирушити на її пошуки в будь-яку точку світу, а в цей час на них уже чекають "замовники" - головні тренери та головні редактори. Інколи вони об'єднують свої сили та працюють разом. Як, наприклад, сьогодні. Отже, до вашої уваги розмова з Сергієм Шматоваленком, який є не тільки селекціонером "Динамо" (Київ), про різні грані буття українського футболу.
БУТСИ НА ЦВЯХ - НОВИЙ СТАРТ
- Сергію, більшості футбольних уболівальників ви відомі як гравець київського "Динамо". Що чекало на вас по завершенні виступів у столичному клубі?
- Після того, як 1999 року я залишив лави "біло-блакитних", грав у першості Росії. Мене запросив приєднатися до свого колективу Олександр Федорович Тарханов - головний тренер команди "Крилья Совєтов". Отже, півроку я провів у Самарі. По завершенні футбольного сезону, перейшов до іншого клубу. Вирушив до Молдови, щоб захищати кольори команди "Шериф". У Тирасполі я грав до кінця сезону, після чого прийняв рішення, що вже час припиняти футбольну діяльність гравця.
- Ви мали можливість довгий час грати в чемпіонаті України, були свідком змагань у першості Росії та безпосереднім учасником боротьби на футбольних полях Молдови. Чи відчули ви відмінність кожного чемпіонату серед інших першостей цих країн?
- Так, звичайно, відмінності є. Наприклад, у російському чемпіонаті дуже багато команд, що постійно конкурують між собою. Не одна-дві, як у нас колись. Нині, звичайно, з'явилося більше клубів, що можуть стати суперниками для київського "Динамо" та "Шахтаря" з Донецька. У Росії ж є майже десять команд, які мають приблизно однаковий ігровий рівень. Щодо молдовського футболу, то в цій країні чемпіонат дещо слабший. Я б назвав його середнім. На це є кілька причин. По-перше, у них задіяно менше команд у змаганнях. По-друге, молдованам не вистачає майстерних виконавців. Звичайно, є кілька достатньо сильних команд-лідерів. Наприклад, "Шериф".
- Певно, ви відчували, що незабаром доведеться повісити бутси на цвях. Чи пов'язували своє подальше професійне майбутнє саме з футболом?
- Мені здається, що кожен гравець мріє продовжити свою футбольну кар'єру, коли завершує активні виступи. Значна частина життя була присвячена футболу і хочеться продовжувати працювати в цій сфері й надалі. Я також бажав цього і розраховував, що мені пощастить залишитися у футболі. Дякувати Ігореві та Григорію Суркісам, які запросили мене до штабу селекційної бригади футбольного клубу "Динамо" (Київ).
ГРАВЕЦЬ - ТРЕНЕР - СЕЛЕКЦІОНЕР
- Ви досягли навіть більшого, ніж планували спочатку: не просто залишилися у футболі, ставши селекціонером, а й отримали тренерську посаду. Де пролягає шлях до тренерської лави?
- Для того, щоб гравець перевтілився у тренера, йому спочатку необхідно пройти ліцензування. Існують спеціальні збори для наставників команд. Упродовж трьох тижнів вони відвідують курси, після яких отримують залік, складають екзамен. По закінченні навчання та екзаменів одержують диплом, що офіційно надає їм можливість тренувати команди різного рангу.
- Не так давно ви перебували на полі та прислухалися до вказівок тренера. А сьогодні вже самі спостерігаєте за матчем з лави та керуєте футболістами. Чи відчули скрутність "перехідного" періоду від виконавця до наставника?
- Хоч нині я не головний тренер, а лише його помічник, все одно відчув на собі різницю між виступами на полі та влаштуванням тренувального процесу. Звичайно, між цими поняттями існує велика відмінність. Це - зовсім різні речі. Одна справа відповідати тільки за свої дії на полі, а інша, коли тобі потрібно знайти індивідуальний підхід до кожного футболіста, донести до нього своє бачення гри, зрозуміло пояснити побудову ігрової тактики. Але якщо узагальнити, то адаптаційний період пройшов для мене рівно, труднощів не виникало.
- Тренерську діяльність ви розпочинали в ужгородському "Закарпатті" разом із колишнім динамівським одноклубником Юрієм Калитвинцевим. По завершенні одинадцятого чемпіонату України ви також разом залишили цей клуб...
- Так, річ у тім, що ми підписали контракт строком до закінчення сезону. Одним з пунктів цього документа була умова, якщо "Закарпаття" залишиться у вищій лізі - ми продовжуємо тренерську діяльність, якщо ні - то припиняємо. Отже, тоді ця команда повернулась до першої ліги.
МАЙБУТНЄ ПОЧИНАЄТЬСЯ СЬОГОДНІ
- Але на цьому ваша співпраця з Юрієм не закінчилася... Ви отримали запрошення стати тренером юнацької збірної України (U-18). Як відреагували на нього? Чи довго розмірковували над цією пропозицією або прийняли її одразу ж?
- У той час, коли отримав запрошення від Юрія Калитвинцева, я не мав постійного місця роботи. Був дуже радий, що він запросив мене на посаду другого тренера і, не вагаючись, із задоволенням погодився працювати з ним.
- Увага більшості вболівальників прикута виключно до національної збірної України і меншою мірою до молодіжної футбольної дружини. Певно, мало що кому відомо про ваших сьогоднішніх підопічних, які представляють юнацьку збірну нашої країни. Чи має вона вже якісь досягнення?
- Ця збірна поки що не досягла визначних результатів на змаганнях. Нині на команду чекає рік тренувань, серйозної підготовки до виступів на європейській арені у 2004 році. Отже, ми дивимося в майбутнє - гратимемо у відбірковому турнірі чемпіонату Європи.
- Ви працювали у "Закарпатті" з дорослими виконавцями, а нині маєте справу у збірній, так би мовити, ще з дітьми. Кажуть, що з останніми працювати цікавіше, адже від юнаків отримуєш більшу віддачу та чітко бачиш результати власної праці.
- Звичайно, існує різниця в тренуванні дорослих футболістів і юнаків, які практично ще діти. Перші - вже сформовані особистості, досвідчені гравці; другі - тільки роблять перші кроки в професіональному спорті. Але все одно до кожного необхідно шукати виключно індивідуальний підхід, вміти пояснювати, доносити власну думку. Особисто мені дуже цікаво працювати і з тими, і з тими. Для мне не існує різниці в цьому питанні. Головне, що мені подобається ця робота. Вона є справді цікавою для мене.
- Нині багато говорять про нестачу майстерних гравців певного амплуа у збірній. Чи варто шукати коріння цієї проблеми у юнацькому футболі? Можливо, існує дефіцит уже в такому віці, наприклад, талановитих форвардів?
- Я б не сказав, що насправді не вистачає конкретних виконавців. Єдине, що хотілося б поліпшити в юнацькій збірній, так це лінію оборони. З усіма іншими позиціями я не бачу проблем. Працівники збірної багато їздять містами України у пошуках талановитих юних футболістів. Ми пересвідчуємося, відвідуючи численні змагання, що в нашій країні є чимало перспективних гравців у всіх амплуа.
- У футболі, як і в іншій діяльності, обов'язковою умовою успіху є серйозне ставлення до справи. Яке відношення до гри з боку нашої молоді?
- Хлопці ще зовсім юні. У цьому віці вони ще відвідують школу і ніхто з них не досягав чогось особливого, не грав на високому рівні, на світовій чи європейській арені. Вони сумлінно працюють, стовідсотково викладаються на тренуваннях, усі сили віддають грі. Юнаки добре розуміють мету і бачать перед собою поставлену ціль - намагаються працювати якнайкраще, вдосконалюватися, йти до успіху. Вони поки що не зазнаються і "зіркова" хвороба їм нині не загрожує. З дисципліною також непогано. Хоча, що казати, юнаки є юнаки. Інколи трапляються і казуси. Дитинство, буває, інколи нагадує про себе.
- Розвиток дитячо-юнацького футболу - одна з провідних тем для обговорення в пресі та серед футбольних фахівців. До 2002 року вона не стосувалася вас особисто, а нині, враховуючи вашу посаду, стала "своєю"...
- Так. Варто серйозно ставитися до цього питання, адже дитячий футбол - головне. Це - основа, і щоб вирішити проблеми дорослого футболу, необхідно почати з дитячого. Потрібно більше приділяти уваги вихованню дітей та їхній футбольній освіті. Без дитячо-юнацьких футбольних шкіл неможливий розвиток футболу взагалі. Якісне влаштування і обладнання місць для тренувань та навчання майбутніх футболістів - це одна з обов'язкових умов розвитку дитячо-юнацького футболу. Сьогодні відчутний значний прогрес у його розбудові: створюються та вдосконалюються бази для професійної підготовки маленьких гравців. Яскравий тому приклад - нова дитяча динамівська супербаза на Нивках. Також це стосується не тільки столиці України. В інших містах дитячо-юнацькі футбольні заклади теж уже наближаються до високого рівня. Наприклад, як мені відомо, у Донецьку діти так само мають хороші умови для роботи.
МАНДРИ УКРАЇНОЮ У ПОШУКАХ ТАЛАНТІВ
- Нові талановиті гравці, українці та легіонери, приєднуються до динамівського колективу та приносять успіхи команді. За перемоги ми дякуємо, по-перше, їхньому особистому таланту і, по-друге, тренерам, які змогли використати їхнє вміння в грі. Але усі чомусь забувають про людей, які залишилися за кадром, селекціонерів, котрі відшукали ці таланти для клубу серед тисяч інших футболістів. Сергію, розкажіть, будь ласка, про селекційну службу київського "Динамо".
- До складу нашої селекційної бригади входять Андрій Біба, Павло Богодєлов, Анатолій Сучков, Іван Терлецький та Євген Котельников. Недавно до колективу приєднався екс-півоборонець "Динамо" Віталій Косовський. Працюємо під керівництвом Йожефа Сабо. Досить часто представники нашої бригади відвідують різноманітні футбольні змагання у різних країнах. Ми безпосередньо спостерігаємо за багатьма турнірами, що проходять по всьому світу, не обминаємо увагою ні змагання серед збірних, ні чемпіонати країн. Нас також цікавлять усі вікові категорії турнірів. Увесь час відшукуємо футболістів, ігрові якості яких відповідали б марці "Динамо" (Київ).
- Сергію, чи спрямовані нині сили динамівських селекціонерів на пошук нових гравців конкретного амплуа? Наприклад, нападників.
- Так. На сьогодні маємо два завдання від клубу. Намагаємося знайти одного чи двох вправних форвардів, також маємо на меті відшукати кількох футболістів, які б підсилили лінію оборони "біло-блакитних". Але все одно не перестаємо придивлятися і до гравців інших позицій.
- Сьогодні висококласні легіонери з перших хвилин грають на полі. Завтра - успіх їхньої команди. Сьогодні українські гравці на лаві запасних. Завтра - нікому захищати честь збірної України. Зрозуміло, що перемоги клубу потрібні нині, а не коли навчаться грати наші. Але що ж у такому разі робити збірній?
- Справді, нині багато українських команд захопилися придбанням закордонних гравців. Я думаю, що нам уже час замислитися над тим, щоби встановити ліміт на легіонерів, адже багато наших талановитих молодих футболістів увесь час проводять на лавах запасних, замість того, щоб грати, незважаючи на те, що вони нічим не поступаються по грі зарубіжним колегам, не можуть пробитися до стартового складу. Я вважаю, що якщо команда і купує легіонера, то він мусить бути на дві голови вищим за інших. Але, на жаль, так майже ніколи не буває.
- Хотілося б почути вашу думку щодо такого актуального питання в нашому футболі: з кожним туром чемпіонату з'являється все більше розмов навколо арбітрів. На їхню адресу надходять звинувачення щодо непрофесіоналізму, помилок в суддівстві, передбачуваності... Журналісти, як аналітики футболу, можуть вільно висловлювати свої думки щодо цього, а от тренерам, як безпосереднім учасникам футбольного дійства, варто стежити за своїми висловлюваннями...
- Я вважаю, що тренерам потрібна свобода слова. Кожний наставник команди повинен мати право висловити свою думку про дії арбітра, про конкретні ігрові моменти, про власне бачення ситуації. Зауважу, що ні в якому разі свобода слова не має перетворюватися на звичайну зневагу до особи арбітра, нею не варто зловживати і нехтувати моральністю поведінки.
Зоя Корякіна-Черняк, газета "Український футбол".
