До цього Сергій 12 років виступав за «Динамо» та збірну СРСР, ставши одним із найкращих на своїй позиції за всю історію київської команди. Один із головних завойованих ним трофеїв - Кубок Кубків 1986 року.
- Які вимоги Лобановський пред'являв до останнього захисника?
- Почну з того, що в дитячій школі я був нападником, у 13 років став найкращим бомбардиром турніру «Шкіряний м'яч». Потім перейшов до півзахисту, а захисником став уже в «Металісті». Завжди намагався грати надійно, з повною самовіддачею. Плюс, мав від природи гарну атлетичну статуру та високу швидкість. А ще зрозумів одну річ - кожна гра для тебе має бути схожа на останню. Ніколи, навіть ведучи в рахунку в матчах зі слабкими суперниками, не дозволяв собі розслабитися. Точніше, мені цього не дозволяли робити футболісти, які сиділи в цей час на лаві запасних. Я не був упевнений, що місце у складі мені гарантоване, хоча в той же час відчував довіру Лобановського. Найкраще вона проявлялася в найважчі моменти, після травм.
- Ви визнавалися найкращим центральним захисником країни в період з 1981 до 1985 року. Що, тоді дійсно не було гідних конкурентів?
- Класних гравців у радянському футболі завжди було більш ніж достатньо. Коли в «Динамо» виступав Анатолій Коньков, я діяв на позиції переднього захисника. На Кубку світу в Іспанії грав «персональщика». Номінальні позиції на полі в той час були доволі умовними. Лобановський віддавав перевагу універсальним виконавцям. Правильність його напрямку зараз навіть не обговорюється.
- Який рік ви вважаєте найуспішнішим у кар'єрі?
- Їх було кілька. Сезон-1982 запам'ятався виступом за збірну СРСР на Кубку світу в Іспанії. У 1985-му та 1986 роках «Динамо» перемагало на європейській та всесоюзній аренах. На жаль, виступити на ЧС-1986 у Мексиці мені не вдалося. Причиною стала травма ахіллового сухожилля, яка турбувала мене перед турніром упродовж кількох місяців. У січні 1986 року можна було зробити операцію, проте тривале відновлення повністю викреслило би підготовчий цикл та весняну частину сезону. Вирішив тренуватися та грати «на уколах», про що повідомив Лобановському. Все йшло успішно, команда добре виступала в чемпіонаті, вийшла до фіналу Кубка кубків... Розв'язка наступила у вирішальному матчі з «Атлетико». Після зіткнення наприкінці першого тайму залишив поле, а через кілька днів ліг на операційний стіл. Кубок світу дивився по телевізору в лікарняній палаті, а знову на поле вийшов лише в середині осені.
- У розіграші Кубка Кубків ви зіграли вісім матчів. На якому етапі команда зрозуміла, що готова реально боротися за цей трофей?
- Найскладніше нам довелося в 1985 році. Тоді до основного складу влилися Василь Рац та Іван Яремчук, посали постійно виходити на поле Кузнецов, Олександр Заваров, Павло Яковенко. Плюс ми, «старожили», - Блохін, Бессонов, Дем'яненко. Новому складу потрібен був час, щоб зігратися. А часу саме й не було, ось і довелося всі складності вирішувати впродовж сезону. Благо, підібралися чудові хлопці, для яких не було нездійсненних завдань.
- Як вважаєте, зіркова динамівська команда 1986 року реалізувала себе повністю?
- На високому рівні ми змогли протриматися лише два роки. Ствердно відповісти на ваше запитання я міг би лише в разі виграшу Кубка чемпіонів у 1987 році. Морально ми до цього були готовими, але пройти у півфіналі «Порту» не змогли.
Copyright © 2016 FC Dynamo Kyiv
