- Можете сказати, що у 40 років футбольне життя у вас починається наново?
- Безумовно, воно змінилася, але все одно залишається багато спільного. Коли ти граєш, то прагнеш професійно ставитися до своїх обов'язків, віддаватися в кожному матчі. Зараз робиш те ж саме, хоча відповідальність, звичайно, набагато вища. Відповідальність перед уболівальниками, футболістами, керівниками — й, перш за все, самим собою.
- Будучи гравцем, часто замислювалися про те, що прийде час — і ви станете тренером?
- Не можу сказати, що я про це прямо-таки постійно думав, але мені завжди було цікаво, за рахунок чого команда досягає результату, яка праця цьому передує. Мені пощастило стати чемпіоном трьох країн, і цей досвід мені допомагає. Безумовно, ті підготовчі періоди, ті тренування, ті теоретичні заняття, які були найбільш цікавими та ефективними, відклалися у моїй пам'яті. Можна сказати, що я взяв їх на озброєння й, сподіваюся, буду застосовувати в «Динамо».
- Але конспекти по ходу своєї кар'єри ви вели?
- Дещо, звичайно, записував, але основні моменти залишилися в пам'яті.
- Які тренерські уроки стосовно управління колективом запам'яталися найбільше?
- У тих командах, які досягали успіху, завжди були найсуворіша дисципліна й взаємна повага тренера та футболістів. Думаю, в нашій справі це найважливіше, коли наставник розмовляє з гравцями однією понятійною мовою. Конфліктів не уникнути в жодному колективі, але коли є дисципліна, а тренер повністю керує процесом, вирішувати проблеми набагато простіше.
- Хто з тих наставників, під керівництвом яких ви виступали, є для вас еталоном?
- Тут двох думок бути не може — Валерій Лобановський. Кажу так не лише тому, що він багато чого досяг у футболі, але й через те, що ця людина завжди вміла тебе вислухати й дати правильну пораду на будь-яку тему. В цьому й була його велич. Сенс будь-якого надмірного навантаження він міг пояснити так, як ніхто інший! І ми розуміли, що досягти високих результатів по-іншому просто неможливо.
- Дух Лобановського досі витає в динамівському просторі. Очевидно, вам теж не вдасться уникнути якихось порівнянь. Ви до цього готові?
- Я про це не замислююся, але намагаюся взяти у Валерія Васильовича найважливіші риси — бути професіоналом, порядно ставитися до роботи, знаходити взаєморозуміння з футболістами, тримати дисципліну в команді. Потрібно не змушувати гравців, а переконувати так, щоб вони розуміли, чого ти від них хочеш.
- Саме поняття динамівського футболу сьогодні вже стало застарілим?
- Життя не стоїть на місці, все змінюється. Звичайно, в наші часи був свій стиль — дисциплінована гра в обороні, компактність та швидкі дії на контратаках. На той момент у Лізі чемпіонів ніхто не сприймав «Динамо» серйозно, і це теж допомагало нам реалізовувати свою тактику. Ми не один матч виграли саме завдяки швидкому переходу з оборони до атаки. Але казати, що сьогодні теж потрібно постійно діяти лише так і ніяк інакше, не можна. Футбол змінюється, й від цих змін не можна відставати.
- Коли ви переїхали до Англії, що вас найбільше здивувало?
- Інтенсивність ведення гри — там вона набагато вища, ніж в Україні. Там люди бігають усі 90 хвилин, не зупиняючись! Спочатку мені було непросто звикнути до такого ритму, але це був дуже важливий етап у моїй кар'єрі. Виступаючи за «Тоттенхем» — один із найбільш уславлених британських клубів, — я отримав хорошу школу, побачив футбол трохи по-іншому.
- А якими ви побачили європейських тренерів, скажімо так, після Валерія Лобановського?
- Кожен наставник — окрема особистість, тому, зрозуміло, я побачив багато нового. Там у футболістів набагато більше особистої відповідальності, а в нас тренер має розуміти: дай гравцям зайву свободу — й тобі буде складно керувати колективом. В Європі все набагато ліберальніше.
- Немає заїздів на базу напередодні матчу...
- Так, справді. Але там усі серйозні професіонали, тому розуміють, що, навіть залишаючись удома на ніч, потрібно себе в чомусь обмежувати.
- Щось подібне було в «Дніпрі» за Хуанда Рамоса. У вас це в перспективі можливе?
- Поки я не бачу в цьому жодної проблеми для футболістів. Для такого клубу, як «Динамо», кожна гра — найважливіша, тому немає нічого страшного в тому, щоб поспати одну ніч на базі. І не просто поспати, а пройти всі ті процедури, які необхідні для оптимальної підготовки до матчу. Не думаю, що один день заїзду створює хлопцям якісь складнощі.
- У ваші часи представники тренерського штабу навіть по квартирах ходили. Як ви до цього ставитеся?
- У своїй нинішній команді я не бачу футболістів, до яких потрібно ходити в гості (посміхається). Ставлення до справи дещо змінилося, у нас стає все більше професіоналізму, як на Заході. Контракти зараз теж інші... Раніше в «Динамо» був набагато дружнішим сам колектив, тому й траплялися якісь посиденьки. Всі хлопці були свої, й ми часто збиралися разом, от нас і контролювали.
- Зараз динамівці збираються рідше?
- Так, але це нормально, коли в клубі виступають представники багатьох національностей. Утім, я не думаю, що зустрічі в ресторані є запорукою успіху професійної команди. Головне, щоб гравці розуміли один одного на полі, а якщо з часом у них з'явиться бажання зібратися ще й у неформальній обстановці, то заперечувати не стану. Це ще більше зблизить колектив.
- Ви часто говорите про професіоналізм. Чи потрібно в такому випадку контролювати, наприклад, вагу футболістів?
- Гравець має тримати себе у формі, тому такий контроль необхідний. Можливо, не так часто, як зважували нас, але перевіряти потрібно. Адже якщо комусь щось зійде з рук, потім зупинити цей процес складно.
- Свого часу в «Динамо» ви пройшли серйозну школу функціонального тестування. У сучасному футболі це неактуально?
- Чому? Актуально. Завжди потрібно знати стан гравців, тому тести проводити потрібно. Можливо, не в тому обсязі, що раніше, але потрібно. Інше питання, що для цього тренеру необхідно знайти потрібні слова, щоб достукатися до футболістів, які зобов'язані продемонструвати свій максимальний результат, а не поставити якусь галочку. Це дуже важливий момент, адже два виконавця можуть показати однакові секунди, але для цього одному необхідно викластися на 100%, а іншому — на 70%. У такій ситуації реальної картини ти не побачиш...
- Сергію Станіславовичу, відпустки, як такої, вам зараз провести не вдається...
- Я на це особливо не скаржуся, але робота справді не зупиняється. Ми кожен день на зв'язку, з моїми помічниками, з комплексно-науковою групою. План підготовки вже зверстано, робляться певні корективи. Ми маємо самі зрозуміти, за рахунок чого можемо вивести команду на більш високий рівень, а потім переконати в цьому футболістів.
- Як ви вважаєте, з ними потрібно часто спілкуватися?
- Звичайно. Для кожного гравця необхідно знайти правильні слова, допомогти йому розкрити свій потенціал, який у футболістів «Динамо» дуже високий. Наше завдання — досягти того, щоб цей потенціал реалізовувався на всі сто відсотків, а коли потрібно, то й більше. Виходячи на поле, гравець має залишати за його межами всі свої негативні емоції та повністю підпорядковувати себе загальній справі — досягненню результату.
- Якщо повернутися до питання дисципліни, про яку ви вже казали, то можна сказати, що зараз поведінка виконавців «Динамо» на полі часто залишає бажати кращого. Ви погоджуєтеся з цим?
- На цю тему з футболістами можна розмовляти довго та нудно, але я впевнений в одному — у команді має бути система штрафів, і це найдієвіший метод боротьби з порушенням дисципліни. Штрафи мають бути — і штрафи немалі. А то деякі гравці можуть тебе слухати, кивати головою, а потім знову поводити себе так само... Ми неодмінно будемо карати за неприпустимі вчинки, й тоді футболіст замислиться, чи робити на полі щось таке, через що постраждає його бюджет.
- За той нетривалий час, що ви працювали, встигли когось покарати?
- Головним тренером я ще не працював, тому такими повноваженнями мене поки ніхто не наділяв. Та й не було в мене жодного морального права когось штрафувати. Насамперед потрібно було знайти порозуміння з хлопцями, щоб за цей короткий проміжок часу вони хоч трохи додали. Думаю, щось нам вдалося.
- Натякаєте на кубковий матч із «Шахтарем»?
- Я залишився задоволеним у першу чергу ставленням гравців один до одного, їхньою позамежною самовіддачею. Сама гра складалася для нас по-різному — як вдало, так і не дуже, але в будь-якій ситуації футболісти терпіли до самого кінця. Як би важко не було. Я вдячний своїй команді.
- Вас, напевно, не влаштовує те, що відбувається з «дублем», з «Динамо-2», з колективом U-19. Що робити?
- Я дивився достатньо поєдинків за участю цих команд, але не занурювався до їхнього тренувального процесу, тому, напевно, ще не можу робити якісь різкі заяви та приймати певні рішення.
- Але зараз ви будете пильно за ними стежити й щось вимагати?
- Звичайно. Ми розмовляли з президентом на цю тему й порозумілися на тому, що всі ці колективи мають використовувати ту ж саму ігрову модель, що й перша команда, а по можливості й на наш тренувальний процес.
- Взаємовідносини з президентом клубу — важливий момент у кар'єрі будь-якого наставника...
- Ми багато спілкуємося стосовно всіх питань, і поки в наших стосунках немає жодних проблем. Сподіваюся, що й не буде. З Ігорем Суркісом я працюю вже багато років та добре знаю, наскільки він відданий київському «Динамо». Мені здається, що про це й нагадувати не варто.
- У дитячій школі «Динамо», до речі, раніше займався ваш син. Невже Діма закинув футбол?
- Ні, він тренується в Лондоні, у структурі «Тоттенхема». Діє на позиції атакуючого півзахисника.
- Як успіхи?
- Думаю, Дімі багато чого вдається. Найголовніше, що у нього є велике бажання навчатися, він живе футболом, його не потрібно змушувати тренуватися. Син знає практично все про команди англійської Прем'єр-ліги.
- І за кого вболіває?
- У нього, звичайно, є там улюблені клуби, але вболіває він завжди за київське «Динамо». На матчах цієї команди Діма виріс...
«КОМАНДА» www.dynamo.kiev.ua
* фото В.Раснера
