1976 рік видався для київського «Динамо» одним із найскладніших у клубній історії. На команду лягла колосальна відповідальність та навантаження – кияни провели за рік близько 70 матчів на внутрішній і міжнародній аренах, у кожному з яких від чемпіонів та володарів Кубка кубків і Суперкубку УЄФА чекали яскравої гри й переможного результату.
На початку року керівництвом радянського футболу, зважаючи на підготовку збірної СРСР до Олімпіади в Монреалі, було вирішено провести два роздільні чемпіонати країни для команд вищої ліги – весняний та осінній, обидва – в одне коло. За підсумками весняної першості СРСР-1976 кияни посіли лише 8 місце. Після суперечливої першої половини року до осінньої частини першості «біло-сині» підійдуть зовсім в іншому стані та кращих фізичних кондиціях. Завдяки успішному спурту наприкінці сезону – на фінішній прямій «Динамо» перемогло у трьох матчах поспіль – підопічні Валерія Лобановського завоюють срібні нагороди.
Проте підсумкове становище киян у турнірній таблиці залежало від результату в заключному турі, на який припав домашній поєдинок із московським «Спартаком». На відміну від «Динамо», яке боролося за призові місця, «Спартак» вирішував протилежні завдання – намагався зберегти місце в елітному дивізіоні.
Киянам знадобилося лише чотири хвилини на чудово знайомому полі Центрального стадіону, щоб повести у рахунку. Після низки гострих моментів у дебюті зустрічі результативним для динамівців став стандарт – Леонід Буряк відправив м'яч під поперечину воріт Владющенкова прямим ударом зі штрафного.
Підопічні Валерія Лобановського намагалися розвинути свою перевагу, користуючись сум'яттям гостей, однак поступово «Спартак» почав приходити до тями, все впевненіше діючи в обороні та все частіше виходячи в контратаки.
На 20-й хвилині один із таких контрвипадів став гольовим – хоч і не без допомоги Євгена Рудакова. Досвідчений динамівський голкіпер вийшов зі свого штрафного майданчика в поле, щоб вибити м'яч ногою, а поки повертався на позицію, спартаківці встигли завдати двох ударів. Спробу Пилипка прийняла на себе поперечина, а ось постріл Валерія Гладіліна влучив точно в ціль.
У перерві тренерський штаб «Динамо» посилив атакувальну лінію своєї команди, випустивши замість захисника Бережного форварда Слободяна. Картина гри повторювала перший тайм – кияни наступали великими силами, а гості відбивалися та періодично контратакували. На 67-й хвилині «Динамо» заробило черговий штрафний, який став переломним у надважливому поєдинку. Цього разу до м'яча підійшов Віктор Колотов – і так само, як і раніше Буряк, метрів із 30-ти встромив м'яч у сітку воріт «Спартака».
Знову повівши в рахунку, «біло-сині» надихнулися, ще більше підняли темп гри і вже не залишили суперникам шансів на відіграш. Наприкінці зустрічі динамівці кілька разів «розстрілювали» ворота москвичів, і один із ударів у виконанні Петра Слободяна досяг мети, встановивши фінальний рахунок 3:1.
Перемога над «Спартаком» дозволила киянам на один бал випередити одноклубників із Тбілісі та співвітчизників із «Карпат» та врятувати сезон, фінішувавши на другій позиції. У свою чергу, для принципових опонентів зі «Спартака» поразка означала пониження у класі – перше в історії московського клубу.
Чемпіонат СРСР-1976 (осінь)
«Динамо» (Київ) - «Спартак» (Москва) - 3:1 (1:1)
12.11.1976. Київ, Центральний стадіон. 50 000 глядачів
«Динамо»: Рудаков, Буряк, Матвієнко (Кузнєцов С., 80), Фоменко, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко В.І., Колотов, Бережний (Слободян, 70), Блохін.
«Спартак»: Владющенков, Самохін, Бондарєв, Букієвський Вл., Кокорєв, Ловчев, Мурашкінцев (Смирнов, 75), Пилипко, Гладілін, Папаєв, Булгаков.
Голи: Буряк (4), Колотов (67), Слободян (76) – Гладілін (20).
Попередження: Онищенко В.І. (85) – Папаєв (85).
