30 років тому вперше в українському і радянському футболі сталася подія, яку до сьогодні на теренах колишнього Союзу не зміг повторити ніхто — найсильнішою клубною командою Європи стали київські динамівці, завоювавши Суперкубок УЄФА.
ТРОХИ ІСТОРІЇ
Суперкубок УЄФА, образно кажучи, наймолодший з усіх європейських клубних турнірів вищої категорії. Ініціатором його створення стала голландська газета “Де Телеграаф”. Але поява цього призу була не новою примхою багатих суперклубів, а відбулася завдяки… брудній грі аргентинського “Естудіантеса” у поєдинку Міжконтинентального Кубка з голландським “Фейєноордом”. “Аякс” — володар Кубка чемпіонів Європи 1971 року — відмовився проводити поєдинок проти володаря трофею Південної Америки (Кубок Лібертадорес) найсильнішої команди континенту — “Національ” (Уругвай). Фіналіст Кубка чемпіонів Європи 1971 року — грецький “Панатінаїкос” — замінив головного володаря нашого континенту. “Де Телеграаф” довела справу до кінця. Було запропоновано найсильнішій команді Європи (володарю Кубка чемпіонів) провести поєдинок із переможцем другого за рівнем європейського турніру — володарем Кубка кубків. Цю ідею було реалізовано лише через рік. У січні 1973 року перший переможець новоствореного турніру був відомий — “Аякс” (Голландія) — 3:1, 3:1 — із шотландським “Глазго Рейнджерс”.
Перший розиграш був неофіційний, зате наступний, який знову виграв “Аякс”, вже проходив під патронатом УЄФА. Двічі — 1974 та 1981-го років, приз не розігрувався через недомовленість суперників. А починаючи з 1998 року, головний володар нагороди визначався лише в одному поєдинку, а місцем проведення стало Монте-Карло, столиця князівства Монако.
Дворазовий (до цього) володар Кубка чемпіонів — мюнхенський “Байєрн” — і володарі європейського Кубка кубків — динамівці Києва — проводили свої поєдинки за Суперкубок після річної перерви. 1974 року “Байєрн” і “Магдебург” спільної мови з приводу таких зустрічей не знайшли.
Приз, який здобули наші динамівці, представляв собою масивну чашу вагою 15 кг зі срібла з позолотою. Тим часом Європейський Союз ще не визнав Суперкубок офіційно, хоча змагання й проводилися під егідою УЄФА, а для їхніх учасників було виготовлено спеціальні пам’ятні медалі та величезний кубок.
Цікаво, що після переможного поєдинку відбулася церемонія нагородження киян лише кубком: медалі, що повинні були вручатися, того вечора динамівці не побачили. Причина цього банальна — президент УЄФА італієць Артеміо Франкі… не довіз валізу з нагородами до Києва через незадовільну роботу авіаперевізників…
СЕРІЯ ПЕРША. ПРОРИВ БЛОХІНА ШОКУВАВ ЄВРОПУ
“Байєрн” (Мюнхен, ФРН) — “Динамо” (Київ) — 0:1 (0:0).
Суперкубок УЄФА — 1975 (перший матч).
9.09.1975. Мюнхен. “Олімпіаштатіон”. 32000 глядачів.
Суддя: С. Гонелла (Італія).
“Байєрн”: Майєр, Хорсманн, Дюрнбергер (Рот, 46), Шварценбек, Беккенбауер-к, Вайс, Вундер, Цобель, Мюллер, Румменіге, Капельманн. Тренер: Діттмар Крамер.
“Динамо”: Рудаков, Коньков, Зуєв, Фоменко, Решко, Трошкін, Дамін, Слободян, Колотов-к, Буряк, Блохін. Тренер: Валерій Лобановський.
Гол: Блохін (67).
Попередження: Коньков (70) — Беккенбауер (68).
“Байєрн” на той час вважався одним із найсильніших клубів континенту. Крім того, в її складі грали новоспечені чемпіони світу — Майєр, Шварценбек, Беккенбауер, Геннес, “людина-гол” Мюллер… Команду очолював відомий західнонімецький спеціаліст Д. Крамер. Невеличкого зросту, завжди підтягнутого і оптимістичного тренера вболівальники прозвали “Наполеоном”. Вже перед першою зустріччю з киянами відразу четверо головних виконавців “Байєрна” опинилися на лікарняному ліжку — Хансен, Андерссон, Геннес та Мюллер. Отож, всі надії покладалися на резервістів.
Не змогли, з різних причин, взяти участь у першому матчі також динамівці Мунтян, Онищенко, Матвієнко та Веремєєв. Отже, й для киян цей поєдинок був відповідальною перевіркою найближчого резерву. Останні впевнено лідирували у чемпіонаті СРСР, на вісім очок випереджаючи найближчого переслідувача — московське “Торпедо”. Один із своїх найкращих сезонів у складі команди проводив Олег Блохін. Протистояла динамівцям команда, склад якої ряснів “зірками” першої величини на чолі з легендарним капітаном Францем Беккенбауером. Однак ці поєдинки засвідчили, що в Києві з’явилися “зірки” яскравіші…
Обидва суперники з перших хвилин подбали про оборону, вишукуючи слабкі місця один одного. Динамівців можна зрозуміти — у них залишався другий поєдинок вже на своєму полі, де грати було, без сумнівів, зручніше. Але саме гості першими почали атаки.
Блохін ще у дебюті зустрічі спробував перевірити надійність Майєра, але випустив м’яча на кутовий. Блохіна, до речі, як пізніше з’ясувалося, господарі поля не намагалися стримувати індивідуально, оскільки розуміли, що зробити це майже неможливо. Форвард курсував уздовж усього фронту атаки, нерідко йшов у середину, тому, залежно від ситуації, поруч із ним виростали то Дюрнбергер, то Шварценбек, то Беккенбауер. А за Слободяном, який замінив Онищенка, пильно наглядав молодий Хорсманн — один із тих, кого Крамер називав дублерами.
У динамівців місце на правому фланзі оборони зайняв Дамін, а Трошкін перейшов у середню лінію, де склав компанію Конькову, Колотову та Буряку. Власне активність цієї ланки дозволила киянам надійно стримувати розвиток атак суперника ще на підступах до своїх воріт. І, звісно ж, особливо уважними були оборонці стосовно Мюллера. Ближче до середини першого тайму складалося враження, що гості різноманітніші в атаці. Постійно турбували Майєра дальніми ударами Слободян та Буряк.
На 21-й хвилині атаку на лівому фланзі розпочав Блохін. Пройшовши з м’ячем майже до лицевої лінії, він зробив чудовий простріл, на перехоплення якого не встигли ані оборонці господарів поля, ані воротар Майєр, визнаний, до речі, найкращим футболістом країни минулого сезону. А біля дальньої стійки чатував Буряк. Його удар був точний, але недостатньо сильний — Цобель в останню мить вибив м’яч у поле. Але чи перетнув він лінію воріт? Арбітр вважав, що ні. Як би там не було, але цей епізод помітно активізував дії німців. Вони більш наполегливо рушили вперед. Особливо небезпечним вийшов удар злету в Румменіге за кілька хвилин до перерви — м’яч пролетів у кількох сантиметрах від стійки. Динамівці впродовж цього періоду зустрічі намагалися збити темп, подовгу розігрували м’яч, не поспішаючи розвивати атаки. Відсутність Мунтяна змусила киян перебудуватися. Трошкін частіше віддавав своє місце правого оборонця Даміну, а сам більше діяв у середній лінії.
З початку другої половини зустрічі швидкості на полі значно зросли. До того ж, тепер їх ініціювали кияни. Упродовж кількох хвилин Коньков і Трошкін двічі непогано били по воротах Майєра. Німці відповідали трьома “пострілами” Беккенбауера зі штрафних, призначених за зрив динамівцями атак господарів поля у відповідь. Але капітан баварців був неточним. А напруження тим часом зростало… Блохін дивом не вразив ціль після флангового проходу й передачі Колотова. Мюнхенці відповіли двома випадами на протилежному фланзі, проте і Вундеру з Ротом рахунок відкрити не вдалося. Ну а потім до справи взявся Блохін…
Його гол називали чудовим, фантастичним, неземним. Цей прохід був воістину реактивним. І непередбачуваним. Навіть для чемпіонів світу… Саме після цього прокотилося континентом захоплення грою молодого українського форварда й принесло йому потім “Золотий м’яч” від “Франс Футболу” як найкращому футболістові року на континенті...
Отримавши м’яч на своїй половині поля, Блохін неквапно пішов уперед уздовж лівого флангу. Перед ним відразу з’явилися два суперники. А партнери тим часом не поспішали підтримати атаку, забарились позаду. Ситуація — безвихідна. Чи не так? Олегові так не здається. Змістившися до центра, він різко збільшив швидкість, і двоє з п’яти оборонців вже позаду… Третього він обійшов, зробивши оманливий рух. З-під ноги четвертого завдав удару низом у дальній кут, а п’ятий — воротар Майєр, не очікуючи нічого подібного й змістившись до ближньої стійки, виявився неспроможним спіймати м’яч. Супергол! Німецька газета “Кьольнер штадтанцайгер” писала: “…Виманивши із воріт Майєра, Блохін забив м’яч у дальній кут тієї миті, коли навколо нього танцювала майже вся оборона “Байєрна”…”
Упродовж кількох хвилин баварці не могли повірити в те, що сталося. А потім перейшли в останній і рішучий штурм. Динамівській обороні упродовж останніх хвилин матчу довелося добряче попрацювати, але Мюллеру наші оборонці не залишили жодного шансу. Скромний, але надійний своєю грою Стефан Решко “виключив” з гри лідера атак “Байєрна”. Останній шанс зрівняти рахунок “Байєрн” мав за хвилину до фінального свистка. У ворота киян було призначено черговий штрафний, м’яч знову було відкинуто під удар Беккенбауеру. Той вклав у нього всю свою міць і натхнення, цілився у “дев’ятку”. І розминувся з ворітьми всього лише на кілька сантиметрів. А попереду був другий поєдинок, вже у Києві…
СЕРІЯ ДРУГА. ЩО РОБИТИ З БЛОХІНИМ?
“Динамо” (Київ) — “Байєрн” (Мюнхен, ФРН) — 2:0 (1:0).
Суперкубок УЄФА — 1975 (другий матч).
6.10.1975. Київ. Центральний стадіон. 100000 глядачів.
Суддя: Д. Бабаджан (Туреччина).
“Динамо”: Рудаков, Коньков, Зуєв, Фоменко-к, Решко, Трошкін, Мунтян, Онищенко, Буряк, Веремєєв, Блохін. Тренер: Валерій Лобановський.
“Байєрн”: Майєр, Хорсманн, Дюрнбергер (Хансен, 70), Шварценбек, Беккенбауер-к, Вайс, Рот, Вундер, Шустер (Торстенссон, 78), Румменіге, Капельманн. Тренер: Діттмар Крамер.
Голи: Блохін (40, 53).
Другий поєдинок викликав у столиці України небачений ажіотаж. До дирекції головної спортивної арени країни надійшло заявок на 600 тисяч квитків. Звичайно, усі шанувальники “Динамо” були впевнені у перемозі своїх улюбленців. До матчу було виготовлено кілька варіантів пам’ятних значків, кольорові програмки. Вперше до Києва завітав і президент УЄФА італієць синьйор Артеміо Франкі.
Діттмар Крамер не змирився з поразкою на своєму полі і закликав підопічних забути про неї. Запланована наставником гостей тактика гри знову була такою, як у фіналі Кубка чемпіонів проти “Лідса”: спробувати виснажити суперника, діючи від оборони, а потім завдати разючого удару.
У складах обох команд, на відміну від першого матчу, відбулися зміни. Але якщо у баварців на полі з початку гри з’явився тільки Шустер, який заступив Цобеля, а Мюллер через травму, що загострилася, не зміг взяти участі у грі, то динамівці змогли виставити Веремєєва, Мунтяна й Онищенка, які не грали у Мюнхені. Єдиною втратою господарів поля був травмований Колотов.
Проте киян це абсолютно не збентежило. На матч із “Байєрном” вони вийшли максимально відмобілізовані, сповнені рішучості залишити кубок, що його привіз Артеміо Франкі, у себе вдома. Цікаво, що трофей цей також не вважався офіційним призом УЄФА і був подарований керівництву Європейського Союзу президентом голландського “Аякса”. А ось спеціальні пам’ятні медалі для учасників розиграшу Суперкубка були вручені трохи пізніше...
З перших хвилин зустрічі динамівці захопили ініціативу. Вони подовгу володіли м’ячем, розігрували хитромудрі комбінації, а на підступах до воріт суперника різко збільшували швидкість, раз у раз заганяючи його оборону в безвихідь. “Байєрн” намагався відповідати, проте в атаці діяла не надто винахідливо й швидко. Тому оборона господарів поля досить легко давала раду своїм опонентам. А от оборонцям німців та воротарю Майєру раз у раз доводилося вступати в гру.
Найвідоміший у Європі фахівець, редактор часопису “Кіккер” Карл-Гайнц Гайманн після матчу зауважив, що вирішальну роль у перевазі динамівців відіграли півоборонці: “Раніше вам не вистачало гравців калібру Беккенбауера, Оверата, Нетцера, а тепер ми повинні заздрити умінню Мунтяна, Веремєєва, Буряка організовувати і вести гру”. Доповнюючи його, можна сказати, що і Блохін з Онищенком мали набагато кращий вигляд, ніж Румменіге та Капельманн. Звичайно, атакуюча ланка гостей була ослаблена відсутністю Мюллера та Генеса, проте у цьому поєдинку ця обставина навряд чи була визначальною.
Динамівці перевершували гостей у всьому, хоча зовні їхня перевага не була дуже помітною, бо небезпека посилювалася із наближенням до воріт Майєра. Варто відмітити, що тільки до перерви останньому довелося відбити одинадцять прицільних ударів киян, а рахунок, якби голкіпер не був таким метким і легким на руку, міг зрости до ніщивного ще у першому таймі. Але фатальним для гостей виявився лише дванадцятий удар. І знову відзначився Блохін. Цього разу йому не довелося обігрувати п’ятьох. Отримавши м’яч із глибини поля, форвард легко обійшов на швидкості Шварценбека, увійшов до штрафного майданчика і одразу ж пробив у ближній нижній кут. Майєр і цього разу був неспроможний врятувати ворота… 1:0!
А вже на початку другої половини зустрічі долю Суперкубка було вирішено. Кияни отримали право на штрафний удар (заробив Блохін, рейд якого було перервано забороненим прийомом) метрах у 25-ти від воріт “Байєрна”. І поки Мунтян із Буряком вирішували, кому бити, а гості вишиковували “стінку”, сам потерпілий несподівано і точно пробив у нижній кут воріт — 2:0! Вже потім телевізійники відмітили, що в момент удару “стінка” німців була вишикувана правильно. Вірно зайняв місце у воротах і голкіпер збірної ФРН і “Байєрна” Зепп Майєр. У останню мить нерви у чемпіона світу оборонця Шварценбека не витримали… і він відхилився… У ту щілину і втрапив своїм потужним ударом Блохін. Здивований Майєр лише у сітці побачив м’яч, що блискавкою шугонув повз нього!
До кінця зустрічі ще залишалося чимало часу. “Байєрн” не полишав надії провести хоча б гол престижу. Крамер зробив деякі перестановки у схемі розташування гравців, увів свіжих, та й динамівці дещо послабили контроль над суперником. Пішла взаємогостра гра з великою кількістю голевих моментів. Але мало хто сумнівався в тому, що подіями на полі диригують саме кияни. Баварцям залишалося лише оплесками привітати суперника разом із фінальним свистком арбітра.
“У грі “Динамо” дивовижним способом поєдналися колективні зусилля й індивідуальна майстерність. Кияни справедливо стали володарями цього почесного трофею, оскільки були сильнішими за нас. Відсутність же у складі “Байєрна” кількох головних виконавців не є для мене виправданням. Стосовно Блохіна… Ми б глибоко запустили руку в кишеню, щоби придбати його. Я був би щасливий, якби він грав у моїй команді”, — так прокоментував події наставник гостей Діттмар Крамер на прес-конференції після матчу. Артеміо Франкі офіційно назвав “Динамо” найсильнішим клубом континенту. А Валерій Лобановський запропонував президенту УЄФА визнати змагання за Суперкубок офіційними у межах календаря Європейської ліги союзу футбольних асоціацій.
* * *
Сезон 1975 року для динамівців Києва був не лише тріумфальним, що приніс сьомий комплект чемпіонських золотих медалей, Кубок кубків, Суперкубок УЄФА, першість у відбірковій групі і вихід до чвертьфіналу чемпіонату континенту у складі збірної СРСР, — це був сезон неймовірного напруження, коли майже кожний матч був вирішальним. Така вона іронічна гра долі — через 30 років після того успіху саме володарю “Золотого м’яча” і автору фантастичних голів у ворота “Байєрна” вдалося вперше в історії незалежної України (вже як тренеру) вивести національну команду до фінальної частини першості світу. А в Німеччині, звичайно, Олега Блохіна добре пам’ятають — такі шедеври голевого мистецтва не забуваються…
Володимир ТРОШКІН: “ВІД НАС ЧЕКАЛИ ПЕРЕМОГИ“
— На момент нашого візиту до Мюнхена ми мали вісім здорових футболістів, решта — травмовані. Тому, розумієте, на поле вийшло троє гравців не досвідчених. Ні, я не кажу, що це були дублери чи “зелені” новачки — ні. Але порівняно з вісьмома партнерами вони менше “варилися” у футбольному соку, тому певні побоювання були. Однак, як виявилося згодом, абсолютно даремно. Ці троє людей блискуче впоралися зі своїм завданням й абсолютно ніяких претензій тренер до них не мав. Ну, а взагалі, нашим головним завданням на той матч було не пропустити. Ми знали, що “Баварія” не в найкращих кондиціях (тоді в них саме починалася зміна поколінь), але й динамівці, я вже говорив, мали чимало труднощів. Окрім правил давалася взнаки і втома. Як-не-як, жовтень, кінець кола, всі проблеми загострилися й склалися докупи…
Я, наприклад, замість своєї звичної позиції правого оборонця грав у центрі — це не так уже й просто, як здається, доводилось повністю перелаштовуватися. Тим не менш, ми не лише не пропустили, навіть забили. Олег (Блохін — Прим. авт.) в оточенні чималої кількості оборонців суперника зумів зорієнтуватися й поцілити в сітку. Такого розвитку подій німці аж ніяк не чекали — вони розраховували, що оборонці нейтралізують небезпеку, а вийшло навпаки…
Ну, якщо говорити про запоруку нашого успіху, то це злагоджений командний механізм і кожен на всі сто відсотків виконував свої завдання. Ще до матчу нам сказали, хто за яким футболістом має наглядати (це зараз звичне явище, а тоді подібний крок вважався суперновиною). Отож, кожен, як зіницю ока “беріг” свого німецького підопічного, намагався не надавати йому простору для дій. А це було важко — у “Байєрні” грала фактично німецька збірна. Так, суперника ми вивчали — тут нічого не скажеш, і техніку на той час ми мали дуже пристойну, але вивчити — це ще не означає перемогти… а от після нашої вікторії на німецькій землі сумнівів щодо успіху у Києві вже не було. Та і які там сумніви? Від нас чекали лише перемоги, про інше обмовитися ніхто не смів… І ми переграли баварців, які вже приїхали сюди в статусі “лузерів” це відчувалося. Та й прибули вони до нас без Мюллера — не знаю чому. Можливо, у нього були якісь проблеми, а може, просто не хотів даремно кататися — він же теж усе розумів.
Як святкуватимемо? Я чув, що ФК “Динамо” організовує матч із ветеранами московського “Спартака”. Зіграємо, згадаємо молодість. Та й узагалі, я хотів би відзначити керівництво динамівського клубу, яке не сидить склавши руки, а постійно щось робить. Виходить чи не виходить — це вже інше питання, головне — процес. Якщо є хоч якийсь рух — вже добре, значить, результати теж не забаряться. Ну не потрапили ми зараз до Ліги чемпіонів — прикро, але отримали урок. Думаю, вже наступного сезону всі зроблять усе, аби бути учасниками цих престижних європейських змагань. Ось подивіться на збірну: пробилися!.. І тренера знайшли класного, такого, що дотримав слова. А взагалі, я думаю, та ні, переконаний, що все в нашому футбольному господарстві буде гаразд. Дитячий футбол останнім часом розвивається — це міцне підґрунтя. От якби ще й рівень життя у нас поліпшився, усе було б супер. Тоді трибуни стадіону знову були б переповненими, як це було з 1961-го по 1986-й.
Ну, думаю, ми ще дочекаємося таких часів (посміхається)…
Володимир МУНТЯН: “З ТОГОЧАСНИМ “БАЙЄРНОМ” НИНІ МОЖЕ ЗРІВНЯТИСЯ ХІБА ЩО “БАРСЕЛОНА”
— З того часу пройшло вже 30 років, тому події тих днів пригадуються туманно.
— Нове покоління з телебачення та преси має уяву, що на той час мюнхенський “Байєрн” був грізним суперником. Чи справді було так? Що відчували ви, молоді гравці, перед виходом на поле проти такого опонента?
— Нам було приблизно по 28-29 років, ми були достатньо досвідченими. Особливого мандражу не було, було звичайне хвилювання, як і перед кожним матчем, адже ми перед цим тільки-но виграли Кубок кубків. А щодо мюнхенського “Байєрна”, то це була базова команда збірної Німеччини.
На перший матч ми полетіли без кількох стрижневих гравців. Не грали Онищенко, Веремєєв, я не брав участі. Натомість вийшли Зуєв, Слободян, ті, хто був тоді “під другими номерами”. Там ми здобули завдяки голу Блохіна перемогу — 1:0, а вдома, за підтримки глядачів, було набагато легше. 2:0 — і ми вперше у історії здобули такий почесний трофей.
— Пройшло 30 років. Як ви вважаєте, ці команди — “Байєрн” і “Динамо” — стали сильнішими чи слабшими? І чому?
— Важко сказати. Зараз зовсім інший футбол. Відбувається еволюція, змінюються якості, збільшується його швидкість. Зараз футбол силовий. Якби нас, тодішніх гравців, перенести у сучасність — важко сказати, як би ми грали.
— Мав на той час якесь особливе значення розиграш Суперкубка УЄФА саме з двох матчів?
— Для гри — ні, а ось для глядачів — так, адже і німці, і радянські люди могли бачити зблизька свою команду і команду суперника. Тим більше, мюнхенський “Байєрн” наші вболівальники дуже хотіли побачити. Там грали справжні зірки.
— Персонально хтось запам’ятався з німців?
— Баккенбауер, напевно, та Мюллер. А так усі були відомі на весь світ.
— Яку команду сучасної Європи можна було б порівняти з “Байєрном” того зразка?
— Напевно, тільки “Барселону”.
— Ви відразу усвідомили вагомість успіху, чи це прийшло з часом?
— Зразу була лише радість перемоги. Ми більше раділи, коли виграли Кубок кубків. Ось то був тріумф. “А Суперкубок — що?”, — думали ми тоді. Лише два матчі. Вже набагато пізніше ми зрозуміли, що це і престиж, і імідж, і історія. Про “Динамо” заговорила Європа.
— Час розкидав усіх по різних роботах і посадах. Чи вдалося зберегти дружбу і згуртованість колективу і чи часто вдається бачитися з тим колективом — “Динамо-75”?
— На жаль, не часто. Дехто з нас зараз за кордоном, як от Коньков, рано пішов з життя Колотов. Як це не прикро, але збираємося саме на таких неприємних заходах, як смерть друзів…
Леонід БУРЯК: “ЦЬОМУ УСПІХОВІ РАДІЛА ВСЯ КРАЇНА”
Леонід Буряк у ті, тепер уже далекі часи був ще молодим гравцем. Однак його висока майстерність не піддавалася сумніву. Стрімко увійшовши до основного складу колективу, він не відбував номер, а швидко почав виконувати провідні ролі.
— Що й казати, ми назавжди увійшли в історію. Суперкубок є Суперкубок, — зазначив Леонід Йосипович в одному з інтерв’ю кореспонденту “УФ”. Тепер, коли пройшло тридцять років, по-іншому дивишся на усе це. Однак грандіозний успіх залишиться назавжди.
— Якими для вас запам’яталися ті історичні два матчі?
— До першого матчу ми підійшли не у найкращому стані, адже відсутніми були кілька стрижневих виконавців — Онищенко, Мунтян, Веремєєв та Матвієнко. У середині другого тайму я з глибини поля віддав м’яч на хід Блохіну. А Олег, розібравшись ледь не з половиною команди мюнхенців, забив переможний м’яч.
Матч у Києві пройшов, як і годиться, за переповнених трибун Республіканського стадіону. Нас того вечора було не зупинити. Ми виграли завдяки ліпшій організованості, функціональній готовності та більш збалансованому складу. До того ж, у нас була суперзірка світового масштабу — Олег Блохін. Тоді він справді сяяв. Його голи і вирішили долю Суперкубка.
— Подію, мабуть, добре відзначили…
— У ті часи не було модою, як зараз, заливати усе шампанським, хоча воно й було. Звичайно, такому успіхові раділи не тільки ми, але й уся країна, тож без відзнак не обійшлося. Хоча за нинішніми мірками усе було дуже скромно.
— Як відзначатимете цю подію сьогодні?
— Відомо, що 6 жовтня на київському стадіоні “Динамо” імені Валерія Лобановського відбудеться неординрна подія: на поле вийдуть ветерани київського “Динамо” та московського “Спартака”. Цей матч і буде присвячено 30-річному ювілею здобуття київським “Динамо” Суперкубка УЄФА. За нашу команду гратимуть ті, хто у 1975 році боровся за цей трофей, а також ветерани молодшого покоління. А у складі суперників на поле вийдуть Хідіятуллін, Ярцев, Шавло та інші. Ще раніше була ідея зіграти з мюнхенською “Баварією”, але потім вирішили зупинити вибір на московському “Спартаку”. Де сьогодні німецькі учасники тих матчів, чи буде в них бажання і можливість у призначений час приїхати до Києва і зіграти, та чи зможуть вони набрати склад? Ми вирішили не ризикувати. Гадаю, що гра принесе справжнє задоволення усім вболівальникам, які у ці дні святкують таку видатну подію.
Віктор МАТВІЄНКО: “ДО ПРОТИСТОЯННЯ АЖІОТАЖУ НЕ БУЛО”
— В тих двох матчах я не грав — якраз в день проведення першого поєдинку в Мюнхені мене оперували. Потім мене привезли до телестудії, де вже були присутні представники ЦК, представники Ради міністрів. Матч же не транслювали на Радянський Союз. І мене з лікарні доправили туди, де недосяжний для простих людей канал транслював матч з Мюнхена.
До першого матчу особливого ажіотажу в Києві не спостерігалося. Як-не-як, грали з триразовими володарями Кубка європейських чемпіонів. За рік до того німці стали чемпіонами світу, обігравши у фіналі блискучу голландську “ескадру”. Додала головного болю тренерам низка травм, які спіткали наших футболістів (моя в тому числі). Тож довелося грати в Мюнхені без замін. Упродовж матчу нам було дуже важко. Ще й важка травма Колотова (рвана рана коліна)... Але блискучий і в той же час неймовірний гол Олега Блохіна, коли він обіграв на шляху до воріт трьох німців разом із легендарним Францом Беккенбауером, приніс нам надважливу перемогу, яка додала впевненості перед повторним матчем.
Люди “піднялися” перед другим, вже київським, побаченням. І ми, звичайно ж, не могли підвести їх — знову із німцями зіграв злий жарт геній Олега Блохіна. На цьому матчі я був присутній на стадіоні. Атмосфера, звичайно ж, була неймовірна. Після перемоги ми відкупорили мускатне шампанське (два ящики якого були завчасно придбано дбайливим адміністратором) і кожен, хто був причетний до цього, спробував цей напій.
Володимир ОНИЩЕНКО: “НІМЦІ НАС НЕДООЦІНИЛИ”
— Володимире Івановичу, фаворитом фінальної пари вважався “Байєрн”?
— У принципі, так. Володар Кубка європейських чемпіонів вважався вищим, аніж переможець Кубка кубків, завойований “Динамо”. “Баварія” вважалася одним із найсильніших клубів світу. Відповідальність та напруження були колосальними. Ми переглядали матч німців і чудово розуміли, що грати доведеться проти сильного суперника. Тим паче, що свіжими в пам’яті ще були спогади про ігри чемпіонату світу 1974 року. Абсолютної впевненості у перемозі не було. “Баварія” ж, у свою чергу, нас теж не остерігалася.
— Планували діяти “другим номером”?
— Навпаки. Відсиджуватися в обороні не збиралися. Під час гри можуть виникати різні ситуації. Ініціатива може переходити від однієї команди до іншої. Відходити в глуху оборону в наші плани не входило. Гармонійне поєднання пресингу та комбінаційної гри були запорукою успіху. Нам поталанило досягти бажаного в першій грі, перемога додала впевненості, тож у матчі-відповіді було легше.
— Матч за суперкубок склався набагато важчим, аніж перемога в Кубку кубків?
— Звичайно, “Ференцварош” — це не “Байєрн”. Німецький клуб — це знаний бренд, який завжди — на вершині клубних рейтингів. Усі це розуміли, але і німці, схоже, нас теж недооцінили.
— Пригадайте перші миттєвості після завоювання Суперкубка?
— Перемогу відсвяткували в роздягальні після гри та вручення кубка. То були миттєвості, які надовго залишаться у пам’яті. Усе було традиційно: наповнили кубок шампанським та кожен спробував на смак завойований трофей. Особливих торжеств не було. Матч закінчився пізно, тож святкували потім у колі друзів.
Стефан РЕШКО: “НА КОЖЕН ПОЄДИНОК ВИХОДИЛИ, ЯК НА ОСТАННІЙ”
— Підготовки як такої до поєдинків за Суперкубок у нас не було. Пам’ятаю, що напередодні першого поєдинку було дуже багато травмованих: Онищенко, Матвієнко, Мунтян. А в команді тоді всього було чоловік 14-15, які грали впродовж сезону. Щиро кажучи, не думали, що зможемо виграти у Мюнхені на “Олімпіаштадіоні”. Німці володіли територіальною перевагою, однак ми зуміли вистояти і завдяки голу Олега Блохіна довести свою перевагу. Напередодні поєдинку Валерій Васильович викликав мене і сказав: “Відповідатимеш за Мюллера, тому забудь про м’яч — приклейся до німця і не давай йому вільно дихнути. Якщо не заб’є Мюллер, то у “Байєрна” ніхто не заб’є”. Звичайно, запам’ятався супергол Олега Блохіна, який потім два місяці крутили по європейським телеканалам.
Напередодні поєдинку у Києві у нас була перевага в один м’яч, але ми навіть не думали про це. Вийшли на поєдинок, немов на останній бій. Ми розуміли, що нам протистоїть один з найкращих клубів світу, але також ми побачили вщерть заповнений стадіон. Щиро кажучи, ми не мали права програти, але в перемогу повірили лише після другого забитого м’яча. Я підійшов до Конькова і сказав: “Усе. Ми вже не віддамо перемогу…” Перед другим матчем до нас приїздили члени ЦК, спорткомітету: попросили зіграти якнайкраще, не зіпсувати народу свято. Ми і самі цього дуже хотіли. Команда “Динамо”-75 увійшла в історію.
Підготував Олександр Чуйко, газета „Український футбол”.
