У гості до школи №137 прийшов почесний гість – за участі Фан-клубу «Динамо» (Київ) була організована зустріч школярів із гравцем «Динамо» та збірної України Тарасом Михаликом. Поки його колеги тренуються, готуючись до майбутнього фінального матчу за Кубок України, Тарас відновлюється після травми. Що, втім, не завадило йому поспілкуватися з юними динамівськими вболівальниками, відповівши на підступні питання. Найактивніші, беручи участь у вікторині, отримали призи – футболки, м'ячі, журнали.
У цілому, додому школярі не поспішали, а з цікавістю тягнули руки догори, щоб почути відповіді на поставлені питання. А потім ще довго не відпускали Михалика, адже кожен хотів отримати заповітний автограф. Судячи з настрою, що панував в актовому залі, задоволеними залишилися всі. Тарас Михалик згадав шкільні роки, а учнів надихнув приклад видатного динамівця.
- Тарасе, як ви оцінюєте те, що зараз відбувається на стадіонах, коли вболівальники «ультрас» б'ють стюардів?
- Мені важко оцінювати, але до такої поведінки вболівальників ставлюся негативно. Адже всі ми люди – одні вболівають, інші їх охороняють. Хочеться, щоб таких бійок не було більше.
- З якого віку ви почали грати у футбол?
- Я не займався у спеціальній школі, вчився так само, як і ви, у звичайній школі. У мене папа грав у футбол на аматорському рівні, тому років із п'яти часто брав мене з собою.
- Тарасе, хто Вас поставив грати на позиції захисника?
- Мені обирати не доводитися – є головний тренер, де він скаже мені грати, там і буду. І мені позиція захисника подобається. Але, звичайно, хочеться завжди забивати голи. Але тут уже в кожного футболіста своя робота.
- Як оцінюєте вашого колишнього тренера Валерія Газзаєва?
- Я не можу давати оцінки, адже як футболіст я працюю з будь-яким тренером. І не моя робота його оцінювати. Оцінюють фанати, вболівальники, журналісти. У команді є тренер, і ми з ним працюємо. Нам може щось подобатися чи не подобатися, але грати маємо завжди. Саме мені не подобалися специфічні тренування Газзаєва – ми більше бігали, ніж працювали з м'ячем. А так, Валерій Георгійович цілком нормальний тренер.
- Змогли б поміняти футбол на щось інше? І ким ви бачите себе в майбутньому?
- Якщо чесно, я себе не уявляю без футболу. Ось зараз у мене травма і я залишився без футболу – це дуже важко. Ніби місяць відпочив, усе гаразд. Але вже хочеться скоріше на поле, а ще не можна. Ким би я себе бачив? Навіть не знаю. Навчаюся зараз на факультеті менеджменту. Можливо, буду спортивним менеджером, а там життя покаже.
- Як ви думаєте, хто виграє Кубок України?
- Ми, звичайно, всі сподіваємося, що Кубок виграє «Динамо». А там уже матч покаже, шанси рівні.
- Хто ваш ідеал у футболі?
- Мені подобається Сергій Ребров. Коли я дивився футбол у такому віці, як ви, то хвилювався за Реброва та «Динамо», яке перегравало «Барселону» та вдало виступало в Лізі чемпіонів. Багатьом дітям подобався Андрій Шевченко, а мені ось подобався завжди Сергій Ребров.
- Що для вас значить сім'я? Хотіли б, щоб ваша дитина успадкувала вашу футбольну долю?
- Сім'я завжди має бути на першому місці. Що стосується дитини, то якщо в мене буде син, я буду дуже радий, якщо він піде за моїми стопами.
- Хто ваш найкращий друг у клубі?
- Є багато друзів, але більше за все спілкуюся зі Стасом Богушем.- Тарасе, а як ви навчалися у школі?
- У школі навчався нормально – без трійок, але відмінником не був. Більше часу я проводив на футбольному полі, а не за партою. Але завжди намагався вивчити уроки. Адже для футболіста мало бути фізично готовим, потрібно, щоб ще й голова працювала.
- А як ви поводилися у школі?
- Це дуже складне питання (посміхається). На нього краще не відповідати. Зізнаюся чесно, я погано поводився у школі. Поведінка в мене була не найкраща.
- Тарасе, як ви відреагуєте, якщо у вас буде донька і вона захоче стати футболісткою?
- Будемо сподіватися, що в мене буде донька (посміхається). Взагалі-то я проти того, щоб дівчина грала у футбол. Може, звичайно, грати на подвір'ї, якщо сильно подобається. Але на професійному рівні – я був би проти. Є більш жіночні види спорту – фігурне катання, великий теніс, гімнастика... Це більш відповідні види спорту для дівчат.
- Як ви оцінюєте останню поразку «Динамо»?
- Зізнаюся вам, я дивився лише перший тайм, коли рахунок був 2:0 на нашу користь, а потім поїхав до сестри на День народження. Гадаю, «Іллічівцю» було потрібніше перемогти.
- У команді є як молоді футболісти, так і досвідчені. Чи немає конфліктів?
- Так званої «дідівщини» точно немає. Старші завжди підказують і повчають молодих. У принципі, це добре, що є, кого повчати, і в кого вчитися. Я ось хотів, щоб у команді було більше українських молодих футболістів, а не легіонерів. Я не проти легіонерів. Але вони мають відпрацьовувати, а не просто сидіти на лавці запасних.
- Знаємо, що ви шанувальник риболовлі та полювання. Ваш найбільший улов та здобич?
- Найбільший улов – у збірній, коли ми ходили на риболовлю та спіймали великого коропа разом із Ротанем. А здобич – дикий кабан!
- А ви лінуєтеся на тренуваннях?
- Буває по-різному. Але якщо будеш лінуватися на тренуваннях, тоді й в іграх буде щось не складатися. Тому необхідно завжди викладатися на всі сто!
Яна Котик, спеціально для Інформаційного відділу ФК «Динамо» (Київ)
