У рамках програми «Разом до перемоги!» з уболівальниками зустрівся захисник «Динамо» Тарас Михалик. Присутні очікували й на анонсований приїзд Олега Гусєва, але півзахисник захворів і приїхати не зміг. Конференц-зал стадіону ім. Валерія Лобановського був забитий уболівальниками вщент, як говориться, яблуку ніде було впасти. Звичайно, пролунало й безліч питань, на які Тарас терпляче відповів.
- Тарасе, передусім, поділіться очікуваннями напередодні завтрашнього матчу збірної України проти Уругваю.
- Завтра буде матч – подивимося. Сподіваємося лише на перемогу. Суперник не з найпростіших. Буде важкувато, але Олег Володимирович налаштовує хлопців серйозно, і команда дасть бій.
- Прокоментуйте підсумки жеребкування групового турніру Ліги Європи для «Динамо».
- Вважаю нашу групу неслабкою. Команди попалися достатньо хороші. В принципі, гадаю, шанси в усіх рівні, а все розсудить поле.
- Уболівальники вже скучили за тобою. Коли плануєш повернутися на поле?
- Я теж скучив за вболівальниками. Повернутися планую найближчим часом, а там як тренер вирішить.
- Чи може простий футболіст, професіонал, але невідомий, потрапити до «Динамо»?
- Як розуміти поняття «простий футболіст»? Я себе не вважаю відомим, зростав у простій родині, займався у звичайній школі. Значить, на своєму прикладі можу сказати, що може. Потрібно багато працювати, і трохи фарту.
- У «Динамо» багато гравців різних національностей. Як знаходите спільну мову?
- Ми їх змушуємо вчити (сміх та оплески в залі). Якщо серйозно, то є мова футболу, але іноді самому доводиться вчити кілька португальських, англійських слів. Звичайно, хотілося б, щоб на полі спілкувалися українською чи російською мовами, але вже як є.
- Як сталося, що вас, гравця «Закарпаття», помітили тренери «Динамо»?
- Це, напевно, питання до тренерів «Динамо». Не знаю, хто стежив за мною. Може, побачили, як я забиваю гол, а, може, як із роздягальні виходжу (сміється). У «Закарпатті» я був лише півроку, а до цього чотири роки грав за столичний ЦСКА. Значить, потрібно було поїхати з Києва, щоб помітили в «Динамо».
- Чи є шанси в «Динамо» наступного року виграти Лігу Європи?
- Ми докладемо максимум зусиль і зробимо все можливе.
- Проти кого з нападників грати складніше й цікавіше за інших?
- Відразу складно згадати. В Україні, напевно, найбільш незручним був Брандао. Також Руні – такий танк, якого не так просто зупинити. Загалом, було багато нападників, і важко виокремити когось.
- Зараз активно розвинений Інтернет. Як часто ви заходите до мережі?
- Взагалі в Інтернет заходжу рідко. Буває, начитаєшся різних коментарів, після чого або почуваєш себе не дуже добре, або ходиш із високо піднятою головою.
- Чи задоволені ви трансферною політикою «Динамо», і як можете прокоментувати перехід Єременка? Чи позначиться його перехід на грі команди?
- Із переходом Єременка ми втратили кваліфікованого футболіста з хорошим пасом. Що стосується новачків, які приєдналися до команди, нічого сказати не можу, оскільки не тренуюся в загальній групі. Коли буду займатися з ними, тоді і скажу.
- Ви є «Вконтакте»?
- Ні.
- Єременко підписав контракт із «Рубіном». Він уже попрощався з футболістами? І як взагалі проходять подібні не дуже приємні моменти?
- Чесно, перед тим, як хлопці роз’їхалися по збірних, не встигли. Можливо, ще повернеться до Києва, тоді й попрощаємося.
- Чого ви очікуєте від Євро-2012? Якщо не потрапите на турнір, за кого будете вболівати?
- Сподіваюся, що мені все ж таки вдасться зіграти на турнірі, і я докладу для цього максимум зусиль. В іншому випадку, звичайно, буду вболівати за нашу збірну.
- У кожного футболіста є мрія грати за супер-клуб, такий як «Барселона», «Манчестер Юнайтед» тощо. Якби довелося залишити «Динамо», в якому клубі хотіли б опинитися?
- У дитинстві була мрія грати в «Динамо». Вдома показували лише чотири канали, і в найкращому разі вони транслювали матчі «Динамо» в Лізі чемпіонів. Вболівав завжди за «Динамо», мріяв сам у майбутньому виступати за клуб. І мрія збулася.
- Вдалося вже поспілкуватися з новачками?
- Я гадаю, якби я їх навіть побачив, то все одно не вдалося б поспілкуватися, оскільки не вдалося вивчити португальську мову.
- Як ви ставитеся до натуралізації гравців у збірній України?
- Чесно, навіть не знаю. Був момент, коли сам замислювався, як би вчинив я, якби покликали виступати за іншу збірну. І реакція, напевно, була б негативною. З іншого боку, грає той же Девич, і доволі непогано виглядає, Едмар... Якщо чесно, то братів-слов’ян – сербів, росіян, білорусів – я не вважаю за легіонерів. А ось із приводу бразильців-нігерійців, є тренер, який приймає рішення.
- Як із ними спілкуєтеся?
- Нормально, російською чи українською мовою.
- А як знаходите спільну мову з гравцями різних клубів? Не виникає конфліктів із гравцями «Шахтаря» чи інших суперників по чемпіонату України?
- Це збірна, і збираються всі українці. Коли ми у збірній, то граємо за одну команду. Тому спілкуємося цілком нормально, без конфліктних ситуацій. Звичайно, можемо пожартувати один над одним, але не більше того.
- Який найбільш пам’ятний матч у вашій кар’єрі?
- Сподіваюся, найбільш пам’ятний матч у мене ще попереду.
- А який найважливіший і найкрасивіший гол?- Запам’яталися два голи «Шахтарю» в матчі за Суперкубок України, який проходив у Одесі. У нас грала практично вся молодь із другої команди, але нам вдалося в серії пенальті виграти трофей.
- «Динамо» завжди славилося надійним захистом, складеним із вітчизняних гравців. У зв’язку з цим, хотілося б дізнатися, як вам грається у зв’язці з Хачеріді?
- Доволі нормально. Женя – хороший захисник, ще б його на шлях праведний поставити (посміхається). Та й ви маєте розуміти, що зміни у складі відбуваються не від хорошого життя – хтось отримав травму, у когось щось болить чи просто невдало грає, внаслідок чого тренер має варіювати склад і щось змінювати.
- Як ви ставитеся до присутності вашої дружини на полі? Дотримуєтеся забобонів?
- Краще, щоб вона була не на полі, а на трибунах. Але, гадаю, кілька фінтів змогла б показати (посміхається). Що стосується забобонів, то, в принципі, є, як у всіх. Але в кожного своє.
- Який ви в житті, як виходить забувати про свої проблеми на полі та як відзначаєте перемоги?
- Кожен налаштовується по-своєму. У нас зазвичай заїзди на базу за день-два до матчу, які всі проводять по-різному: хтось дивиться фільми, хтось спілкується з партнерами, а хтось читає книги. Але коли ти виходиш на поле, забуваєш про всі проблеми. А перемоги святкуємо по-різному (посміхається).
- Знаємо, що ви любите риболовлю. Яким був найбільший улов?
- Було кілька цікавих екземплярів. Згадується улов у збірній, коли тренером був Маркевич, з Ротанем зловили трьох коропів – на 7 кг, 5 кг та 3 кг Привезли їх на базу й команда змогла поїсти.
- Також ти любиш полювання. Який найвдаліший трофей?
- Тут усе як завжди – кабан.
- Слухаєте якусь певну музику перед матчами?
- Слухаю, але під настрій. Буває, повільну, а іноді потрібна, навпаки, швидка.
- Завершується підготовка до Євро-2012. Хотіли б зіграти на оновленому НСК «Олімпійський»?
- Звичайно. Гадаю, й «Динамо» там буде грати. Хоча стадіон ім. Валерія Лобановського, як на мене, компактніший та футбольний. Але перевага «Олімпійського» в тому, що він може прийняти набагато більше глядачів.
- Свого часу, коли Шовковський чи Шевченко сиділи на лавці запасних, уболівальники закликали їх завершувати кар’єри гравців. Як ви вважаєте, в який момент краще за все йти з футболу?
- Кожен футболіст має відчути сам. Але, приміром, ще п’ять років тому вболівальники скандували «Шевченко, Шевченко», коли він виходив на поле, готові були носити його на руках. Андрій, вважаю, зробив для України дуже багато, він капітан та лідер як «Динамо», так і збірної. Потім, після повернення до Києва, не зовсім приємно було чути на стадіонах вигуки окремих уболівальників – мовляв, «пенсіонер, давай завершуй». Шевченко ще може показувати хороший футбол, і допомогти як «Динамо», так і збірній.
- Якими мовами ви володієте?
- Українською (посміхається). Також знаю російську та білоруську.
- Погодилися б перейти до іншого клубу, чи залишилися б у «Динамо»?
- Не можу зараз сказати, оскільки не знаю, як складеться життя. Звичайно, я хотів би грати в «Динамо», але у футболі бувають різні ситуації. Десь приходить новий тренер і конкретний футболіст не потрібен йому, десь, навпаки, у футболіста є бажання залишити клуб. Мене поки що з команди не виганяють, тому сподіваюся ще пограти в «Динамо».
- А якби запросили до «Шахтаря»?
- Ви би ще запитали про «Спартак»... (сміх в залі)
- Сформуйте команду з футболістів «Динамо», з якими вам доводилося грати.
- Футболістів настільки багато, що я не знаю. Напевно, краще запам’яталися гравці, за якими я спостерігав з боку. Неодноразово дивився матчі за участю Блохіна, Дем’яненка, Михайличенка, також незабутні враження залишили поєдинки «Динамо» з Шевченком, Ребровим, Ващуком, Калитвинцевим, Максимовим у складі. Десять гравців назвати неможливо, простіше, напевно, було б перерахувати 110-ть.
- У дитинстві чий автограф чи фото для вас були найбажанішими?
- Ви знаєте, просто приїхати до Києва й потрапити на стадіон було б для мене святом, не кажучи вже про фото чи автограф. Пам’ятаю, один хлопець привіз до Любешіва квиток із матчу Ліги чемпіонів з автографом Михайличенка, так його передавали з рук до рук.
- Надалі плануєте зайнятися тренерською діяльністю?
- Чесно – ні. Бачачи, скільки нервів витрачають тренери, це непроста робота. Поки що мені зарано про це замислюватися. Надалі життя покаже, виключати не буду.
- Вам сподобалася нова емблема?
- Сподобалася. Але я приходив до «Динамо» ще за старої, і вона мені рідніша.
- Футбол для вас робота чи спосіб життя?
- Це спосіб життя.
- Ваше ставлення до такого гравця, як Даріо Срна?
- Розумієте, я не можу обговорювати. Він хороший талановитий футболіст, звичайно, зі своїми хитрощами. Окремих футболістів можуть обговорювати вболівальники, а нам говорити що-небудь про «колег по цеху» не зовсім коректно.
- Хто твій найкращий товариш у «Динамо»?
- В принципі, друзів вистачає. Із Богушем ми взагалі куми, добре спілкуємося з Гармашем, Ковалем. Якщо говорити про інші клуби, то підтримуємо зв’язок із Зозулею, Романчуком, Федецьким, який є моїм земляком.
- Хто був кумиром у дитинстві?
- Кумирів не було, але більше за всіх подобався Ребров. У дитинстві в мене була навіть майка з його прізвищем. Коли я перейшов до «Динамо» і вперше потиснув йому руку, мурашки по шкірі побігли.
- Як захисник, як би оцінили гру центральної лінії оборони «Динамо» на початку сезону?- Є тренер, і він обирає, кого ставити. У деяких матчах зіграли невпевнено, через що й були зміни. Гадаю, зв’язку центральних захисників потрібно награвати роками, щоб вони розуміли один одного з півслова.
- Ти перейшов би до «Анжі»?
- Питання, звичайно, хороше. Поки я футболіст «Динамо», сподіваюся продовжувати грати й приносити максимум користі команді.
- Яка футбольна подія вас здивувала останнім часом?
- Гадаю, перехід Ето’О до «Анжі» здивував не лише мене.
- Що заважає «Динамо» грати з такими командами, як «Брага» та «Рубін»?
- Ці команди грають у «закритий» футбол, як полюбляє діяти «Динамо». У матчі з «Рубіном» пропустили швидкий гол, через що все так склалося для нас. Якби забили, все могло бути по-іншому.
- Ви грали на багатьох стадіонах. На якій арені вболівальники чинять найбільший тиск на футболістів? Яке враження від «Донбас Арени»?
- Найбільш завзяті фанати в Туреччині, Англії, Греції. Але коли виходиш на поле, за кілька хвилин усе хвилювання минає, і на вболівальників уже не звертаєш особливої уваги. Єдине – неможливо докричатися до партнерів. А «Донбас Арена» доволі непоганий стадіон. Якби в Україні було більше арен подібного рівня, було б узагалі все добре.
- Згадайте свої емоції, коли вперше виводили команду в ролі капітана?
- Коли дали вперше пов’язку, виходив із потрійним почуттям відповідальності, потрібно було вести команду за собою. Але, чесно кажучи, було присутнім і здивування.
- Назвіть найяскравішу й незабутню подію з дитинства.
- Подій було багато. Але найбільше запам’яталося, коли батько, який виступав за команду в чемпіонаті області, брав мене, п’ятирічного хлопчика, на свої ігри, в тому числі й виїзні.
- Готові прийти на якомусь із матчів до сектору вболівальників?
- Хотілося б бути на полі, але якщо буде така можливість і надійде пропозиція, то обов’язково прийду.
- Як вам спостерігати за грою своїх колег з боку, коли ви нічим не можете їм допомогти?
- Чесно кажучи, дивитися з трибуни, напевно, у п’ять разів важче, ніж грати. Бачиш усе, рвешся на полі – але нічим не можеш допомогти. Емоції, буває, переповнюють. Краще грати.
- Свого часу батько брав вас на ігри. Як він ставиться зараз до того, що ви граєте в «Динамо»? Чи берете його на виїзні матчі, як він вас у п’ятирічному віці?
- Гадаю, радіє за мене й пишається. Взяти із собою на виїзд не можу, а якщо матч проходить у Києві, то батьки, буває, приходять на стадіон.
- На якій позиції вам хотілося би грати?
- На якій поставлять. Якщо говорити про моє бажання, то мені подобається як у захисті, так і в центрі поля, на позиції опорного півзахисника.
- Хто з тренерів вплинув на вашу кар’єру?
- Тренерів було достатньо. Виокремив би покійного Василя Аркадійовича Євсеєва – при ньому я заграв в ЦСКА, став капітаном команди. У «Динамо» мене запросив Дем’яненко, який також немало зробив для мене. Із Михайличенком зіграв на молодіжному чемпіонаті Європи, Блохін уперше викликав до національної збірної, після приходу Сьоміна почав стабільно грати в «Динамо»… Тренерів багато, в тому числі й дитячих, тому всім вдячний за те, що граю у футбол.
Відповівши на всі питання, для Тараса Михалика завершився лише «перший тайм». Після цього футболісту довелося вийти на «другий тайм» – Тарас опинився в щільному колі вболівальників, упродовж години залишаючи автографи на завчасно приготованих журналах, програмках, плакатах чи простих аркушах із блокнотів, а також фотографуючись з усіма охочими. Загалом, невдоволених цього вечора не залишилося...
Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
