Хто перший застосував "тотальний футбол"? Київські динамівці на чолі з Валерієм Лобановським чи збірна Голландії на чолі з Міхелсом. Питань немає - вперше його зрозумів і продемонстрував на полі саме як "тотальний футболіст", якщо можна так сказати, великий Ді Стефано, теоретично його придумав великий тренер Рінус Міхельс. Але хто був першим практиком?
Сам Лобановський вважав безглуздою дискусію на цю тему. Він був жорсткий практик, прагматик. Свого часу "Совєтский спорт" назвав київське "Динамо" "машиною для здобування очок".
У 29 років один із найтехнічніших нападників країни (його знамениті "сухі листи" увійшли в історію) завершив свою ігрову кар'єру. Тогочасний тренер київського "Динамо" Віктор Маслов і форвард-індивідуаліст Валерій Лобановський розійшлися в поглядах на футбольні тонкощі. Потім історія повторилася в Одесі, згодом був Донецьк.
Можливо, якби Лобановський сповна реалізувався як футболіст, він не зміг би стати таким тренером. Він не ламався. 1969-го він прийняв "Дніпро". Дебютний матч його команда програла львівським "Карпатам" із рахунком 1:6. Він зумів зробити правильні висновки. За три сезони Валерій Васильович витягнув дніпропетровців із дна футбольної провінції до вищої ліги. Через п'ять років після свого тренерського дебюту він став автором "золотого дубля".
Лобановський був піонером наукової організації. Він прийняв романтичнее київське "Динамо" 1973-го і перетворив його в клуб високотехнологічної гри. Лобановський збудував "замкнутий цикл" - зі своєю "ресурсною базою", із науково-експериментальною лабораторією та відділом технічного контролю. Зі штатом менеджерів і маркетологів, фахівців у сфері ноу-хау й у царині комерційної розвідки. На основі наукових розробок він будував тренувальний процес і добирав тактичні схеми. Ідіома "ігрова модель" міцно вписалася в активну футбольну лексику саме з його легкої руки.
У нього були свої невдачі. Після весняної передсезонної підготовки 1974 року Лобановський так навантажив своїх підопічних "фізикою" – футболісти складали тести американських астронавтів - що Олег Блохін, йому тоді ще не виповнилося й 22-х, зізнавався Леонідові Буряку: "Все, кидаю "Динамо"... Нехай Лобановський свої досліди проводить над іншими... Я не можу так більше!" Блохін залишився. У найближчі два сезони команда виграла дві першості країни, Кубок СРСР, Кубок Кубків і Суперкубок УЄФА. Блохін двічі ставав найкращим снайпером чемпіонатів, двічі його визнавали найкращим гравцем, він домігся найзаповітнішого трофею в кар'єрі будь-якого футболіста - "Золотого м'яча".
1976-го команда висловила Лобановському недовіру. Дався взнаки надзвичайно важкий сезон. Але без нього "Динамо" програвало, і він повернувся, щоб через рік знову зробити киян чемпіонами.
1977-го "Динамо", яке виграло першість, звинуватили в договірних матчах. 1983 року збірна СРСР, яку тренував Лобановський, програла тільки один матч через більш ніж сумнівне пенальті, але футбольне керівництво совдепії поставило "незадовільно" і заборонило тренерові надалі працювати з будь- якими збірними. 1986-го його знову покликали в головну команду.
Він створював великі команди. Він ліпив великих гравців. Він формував психологію переможців, за якою команді, за висловом самого метра, було однаково кого обігравати - вінницьку "Ниву", московський "Спартак", мадридський "Атлетіко", збірну Аргентини чи збірну Марса. Він навчав команди бути всесильними і всемогутніми, а на запитання, хто перший застосував "тотальний футбол": київські динамівці на чолі з Лобановським чи збірна Голландії на чолі з Міхелсом - він відповів перемогами на полі.
Газета "Поступ"
Публикуется на языке оригинала
