На початку 1950-х у Києві блискавкою пронеслися чутки про появу цього унікального "циркача", й аналогів колосальної популярності ще зовсім юного Трояновського можна і не знайти. Уже в 16 років (!) футбольний самородок, який дивував несхожістю на інших, з'явився у складі "Динамо", а за рік його прізвище було в офіційній заявці киян на чемпіонат країни 1956 року - і цей "рекорд" не перекритий дотепер! Та, видно, недарма говорять: талант - парадоксальний... На хвилі загального глядацького визнання Валет, як називали його у футбольному світі, зникає "безвісти" з Києва і з'являється... у провінційному ровенському "Колгоспнику", а потім надовго осідає у вінницькому "Локомотиві"... Потрібен був суворий ультиматум Федерації футболу, щоб 1960-го Валет майже під конвоєм повернувся до Києва, і за рік зі своїми товаришами, серед яких найближчим другом був колишній партнер по ФШМ Валера Лобановський, вперше завоював для української столиці звання чемпіона СРСР...
До речі, його вже давно обходять увагою ЗМІ - у тому числі й центральні - і "розкрутити" на інтерв'ю знаменитого футбольного кумира шістдесятих років було непросто. Приємно, що саме "УФ" ексклюзивним матеріалом, який ми пропонуємо сьогодні до уваги читачів, вдалося прорвати, так би мовити, інформаційну блокаду у спілкуванні з визнаним майстром шкіряного м'яча.
"СЕМЕРО-ВОСЬМЕРО ГРАВЦІВ "ДИНАМО", З ЯКИМИ 1961-ГО МИ ВПЕРШЕ ВЗЯЛИ "ЗОЛОТО", БУЛИ ВИПУСКНИКАМИ НАШОЇ ФШМ"
- Валентине Миколайовичу, пам'ятаєте, як все починалося?
- Я виріс біля Байкової гори, у тодішньому Московському районі, вчився у школі №128. Про війну зараз уже нічого й не згадаю, хоча мені було "цілих" шість років. А от перші роки після Перемоги та карткова система в пам'яті залишилися. Мама, аби прогодувати родину, важко працювала на меблевому комбінаті, іноді - по кілька змін поспіль.
- Футбол вважався тоді народною грою...
- Це було, напевно, єдине "культурне" заняття, що і нам радість приносило, і в той же час підтримувалося вчителями. Нас, пацанів, футбол відвойовував від "вулиці". Чим легше ставало жити, тим більше з'являлося вболівальників - це підбадьорювало нас. Так ми потроху і зростали - на інтересі.
- Далі - знаменита київська ФШМ...
- Це була дуже солідна футбольна школа, і з цього часу ми вже могли себе вважати професіоналами. Адже нам, хлопчакам, уже платили стипендію - по 800 карбованців (після реформи - 80. - Прим. авт.). І це, погодьтеся, свідчить про серйозне ставлення до справи, хоча часи були дуже важкі. Першу зарплатню я приніс додому в 14 років. Такі гроші для бідних родин у ті роки були серйозною допомогою!
- Хто був першим "серйозним" тренером?
- Володимир Миколайович Балакін. Фахівець високого рівня. З ФШМ вийшло багато хлопців, які потім стали відомими - Базилевич, Лобановський, Онуфрієнко, Каневський, Біба, Ігор Балакін. До речі, Ігор - син Володимира Миколайовича. Ми з ним грали й у київському "Динамо", і у Вінниці.
- Ви дуже рано з'явилися у складі київського "Динамо"...
- У 16 років, влітку 1955 року. Старожили - Голубєв, Фомін, Зазроєв, Граматикопуло - ставилися до молоді з розумінням, хоча просто так свої місця у складі нікому дарувати не мали наміру.
- А чи правда, що дублери "Динамо" наприкінці 50-х були значно "крутіші" за основний склад?
- Нічого подібного! Можна подумати, що в нас були одні таланти, а там - тільки посередності. У "Динамо" тих часів були великі майстри, в яких ми вчилися. А те, що нам вдавалося часто перегравати "основу" в тренувальних матчах - правда. Розгадка проста: ми горіли бажанням довести, що не слабкіші, а вони не мали великого стимулу, от і виходили на зустріч розслабленими.
- Але саме нова хвиля "Динамо" здобула для Києва перше "золото" Союзу.
- Так, із хлопців, з якими ми грали у ФШМ, а потім у дублі, перед сезоном "золотого" 1961-го до "основи" входило вже семеро-восьмеро гравців. Ми були київською командою в повному розумінні слова!
"КОЛИ ГОВОРЯТЬ, ЩО Я "ЗРОБИВ З ЛОБАНОВСЬКОГО ГРАВЦЯ", МЕНІ СТАЄ НЕ ПО СОБІ"
- Першими "дорослими" командами для вас стали Рівне і Вінниця. Говорили, що 1960 року ви перейшли до київського "Динамо" тільки під тиском федерації. У це зараз важко повірити...
- Засвідчую - все було саме так! Пропозиції надходили постійно, і не тільки з "Динамо". Але я не хотів залишати вінницьку команду, до якої вже звик: тут були мої друзі, впевненість у завтрашньому дні, та й команда була цікава! Зігрівало душу і те, що вболівальникам моя гра подобалась. А головне, якщо чесно, боявся, що перейду до "Динамо" і грітиму там лаву запасних... Тому я завжди відповідав, що "ще не готовий". Але коли прийшов цей "ультиматум" з федерації, то можливості для маневру вже не залишилося. Це зараз, можливо, по-іншому, а тоді відмовитися - що ви! - було не можна, і не тільки у футболі...
- Ваші друзі говорять, що ви часто згадуєте Вінницю...
- "Локомотив" був у своїй футбольній "категорії" одним із найкращих у Союзі. Двічі ми посідали перші місця, і це про щось говорить! 1959-го дійшли до вищої союзної ліги, але нас просто не пустили. Замість цього дали майстрів за перше місце і дозволили представляти футбольну честь країни в турне по Швеції.
- На якій позиції ви починали в "Динамо"?
- Одразу грав на своєму звичному місці - лівого інсайда.
- А Лобановський?
- Він почав грати в "основі" раніше за мене, 1959-го, коли Ошенков різко омолодив склад і прийшли Сабо, Турянчик, Серебряников... Спочатку Лобановський був центрфорвардом, але недовго, а так - постійно грав "одинадцятого номера", тобто лівого крайнього нападника.
- Часто доводилося чути, що без вас не зійшла б "зірка" Лобановського як гравця...
- Легенди все це! Коли говорять, що я "зробив з Лобановського гравця", мені стає якось не по собі. Навіть не знаю, чому, але про це написано в багатьох книгах, статтях. Що ж, мабуть, журналістам видніше...
- Розумію вас...
- Лобановський був дуже хорошим гравцем, і він сам часто "робив" результат! Ну, може бути, коли я став грати "під ним", Валя заграв ще сильніше. Ми ж не тільки на полі, але й у житті добре розуміли один одного, навіть звички однакові - стільки років мешкали в одній кімнаті в готелі... Обидва не любили занадто веселих компаній. Певно, Лобановський виявився більш серйозною і вимогливою до себе людиною.
"НА ПОЛІ Я БУВ ДУЖЕ ЗЛИМ - ЗА ЦЕ МЕНЕ НІХТО НЕ ЛЮБИВ"
- З ким найважче всього було грати?
- З московськими клубами, особливо з "Торпедо". Завжди дуже цікавими були матчі з тбілісцями. Кожна зустріч мала свою родзинку. Глядачів на таких поєдинках тоді було надзвичайно багато, гадаю, їм справді було на що подивитися!
- Вам пропонували грати за московські клуби?
- Коли київське "Динамо" було на виїзді у Москві, журналіст Аркадій Галинський запросив нас із Лобановським на зустріч з поетом Костянтином Симоновим. Серед гостей був і Бєсков, який тоді тренував ЦСКА. Костянтин Іванович наполегливо кликав нас до свого клубу.
- І судячи з того, що не погодилися, не дозволив патріотизм?
- Звичайно, але не тільки. Річ у тім, що і ми, і ЦСКА відносилися, по суті, до армії, тому перейти "по-доброму" було важко. Якщо гравець був потрібен "Динамо" чи ЦСКА, він не міг піти просто так... Карали дуже суворо, і за найменшого порушення відправляли служити в частину - на виправлення. Так було із Соснихіним, з Валею Левченком. Вони "неправильно" повелися, і їх з київського "Динамо" відправили в роту охорони - щоб добре подумали. Така армійська практика добре дисциплінувала, і такі, як Соснихін, серйозно бралися за розум, а інших, як Левченка, - адже вправний був гравець! - підкошувало. Тут усе від характеру залежить.
- Чого ж було більше в футболісті Трояновському - природного таланту чи "поту, пролитого на тренуваннях"?
- А соліст у будь-якій галузі має працювати більше за інших. Себе можна якось реалізувати, якщо ти здатен на великі зусилля! І якщо я досяг чогось у футболі, то все це, повірте, оплачено працею, а решта - вигадки.
- Але ж саме про вас говорили: "Трояновський - талант, йому все дається само собою"...
- Талант - це, звичайно, плюс. Але без щоденної чорнової роботи його ніхто не побачить. Просто не буває одного без іншого! Якщо не можеш себе змусити, не можеш переступити через себе, тоді взагалі не варто братися за справу. Майстром "по знайомству" у футболі не станеш...
- Відомо, що ви були знайомі з багатьма "зірками" кіно...
- Минуло вже стільки років... Дружили з Юрою Саранцевим Потім - Нікулін, але не Юрій, а Валентин - також відомий актор. Цікаво було побачитися із "паном Зюзею" - Зіновієм Високовським... Вони всі нашими вболівальниками були, любили "Динамо" і постійно на матчі приходили.
- Незважаючи на те, що ви не маєте богатирських габаритів, нікому на полі спуску не давали. У звітах іноді вас навіть називали "задиракою"...
- За натурою я дуже м'який, спокійний, навіть слабохарактерний. А на полі був злим, і за це мене ніхто не любив. Певно, вдачу свою я "надолужував" у футболі. Та й як у грі бути надто добрим, коли навкруги - боротьба за м'яч. Оборонці не церемоняться, а іноді, щоб вивести з ладу, і "полюють" на тебе. Треба реагувати, а як інакше?!
"ЯКЩО В НАС, У КИЄВІ, ЗАБРАТИ ЛЕГІОНЕРІВ, ДИВИТИСЯ БУДЕ НІЧОГО"
- Зараз команд багато, а "грамотних" гравців мало. У чому причина?
- Свого часу ми, випускники ФШМ, становили більшу частину складу "Динамо". І це нікого не дивувало - погодьтеся, це показник. А зараз у "Динамо" з'являється один-єдиний вихованець Віктора Кащея, і це сприймається ледве не як сенсація: "У "Динамо" з'явився київський гравець!" А де ж пристойному футболістові, котрий виріс у Києві, бути? Коли з'являється новий талант, його добре видно... Футбол став менш цікавим - це моя особиста точка зору.
- Як ви оцінюєте рівень чемпіонату України порівняно з першістю СРСР?
- Рівень дуже знизився. Зараз я на футбол не ходжу. Дивився турнір пам'яті Лобановського по телевізору. Наприклад, від тбіліського "Динамо" залишилося одне ім'я. Ну, що сказати про таку гру? Мені, дивлячись на це, чомусь було соромно. Це взагалі не можна назвати футболом! На мою думку, якби у нас, у Києві, забрати легіонерів, могло б бути так само...
- А що скажете про нинішню збірну України?
- За всієї поваги до "Дніпра", робити всю національну команду з гравців одного клубу?! Сильна збірна потребує вибору гравців. А з кого нині вибирати? І хто б сьогодні на чолі збірної не був - Блохін чи покійний Лобановський - зробити щось нині дуже й дуже важко.
- Вічне запитання: у чому ж переважають кращі закордонні команди наших?
- Це не так просто, хоча, спробую... По-перше, професіонал має бути професіоналом у всьому. Коли дивишся, приміром, фінал Ліги чемпіонів, кидається у вічі відмінність від характеру наших команд. Відчувається школа, ставлення до гри. Люди розуміють, що зможуть перемогти лише тоді, коли диктуватимуть свою гру! Звідси і творчість, і бажання, і самовіддача! Напевно, ми недопрацьовуємо - скрізь потроху. От у підсумку і не вистачає майстерності.
- Хтось відзначив, що футбол - це специфічна справа: вдала думка - красива гра, і навпаки.
- У цьому щось є. Але не зовсім розумію тих, хто весь час закликає "працювати" у футболі. Я в нього просто грав, а "працювати" треба на тренуваннях. У матчах потрібна саме легкість, фантазія - і особливо у вирішальних поєдинках.
- Чим відрізняється гравець Трояновський на початку і в розквіті футбольної кар'єри?
- Досвіду стало більше, а це - розуміння ситуації, швидше приймається правильне рішення. Та головне - зі мною завжди залишилась жага гри, тому виходити на поле було так само цікаво. У "Динамо" рівень був набагато вищий, ніж в інших командах, з якими мене звела доля. Та й складніше все набагато - і тренування, і матчі. Ставки набагато вищі!
- Зараз часто говорять про суддівство...
- Роль суддівства була за всіх часів дуже високою. Одного разу - правда, це було ще з вінницьким "Локомотивом" - на своєму полі ми програвали команді, зараз уже не пам'ятаю якій, але поступитися тоді не мали права - команда йшла на підвищення. Залишається хвилина до кінця, а воротар знущається, тягне час - б'є м'ячем об землю. Усе це діє на нерви, стадіон гуде неймовірно. Я опинився в декількох метрах і вирішив піти, як кажуть, на військову хитрість: зробив вигляд, що відвернувся, а сам стежу за воротарем краєм ока. І як тільки він знову почав свою "тягучку", роблю різкий випад, і в стрибку ловлю м'яч між газоном і руками воротаря... Не знаю, чи все було за правилами, здається, трохи зачепив голкіпера, але - гол заслужений! Суддя "прочитав" ситуацію і зарахував дуже потрібний гол... Вчинивши не за буквою, а за духом правил. Вони починають з центра поля, ми перехоплюємо, і забиваємо другий. Узагалі ж судді симпатизували і "Динамо", і "Локомотиву", хоча... Не скажу, як зараз, а тоді перемогти в гостях було майже неможливо.
- Чи допомагає вам київський клуб, якому ви допомогли стати чемпіоном Радянського Союзу?
- Мені - так. Лобановський свого часу сказав про це в клубі. Ображатися немає на що, на хліб
вистачає, але не всім так поталанило...
- Валентине Миколайовичу, кілька слів вашим шанувальникам - від Києва до Сахаліна...
- Що можна сказати? 4 червня мені виповнилося 65 років, а це вже багато... Футбол залишився для мене у спогадах - про молоді й безтурботні часи, про хлопців, про вболівальників. Усе це гріє душу. Бажаю всім здоров'я і щастя! І, звичайно, цікавого футболу. Шукайте у футболі радість!
Станіслав Міхровський, газета “Український футбол”.
