Західні фахівці, які препарували методику Лобановського за життя, вшановують Валерія Васильовича досі. Стаття з авторитетного англійського журналу FourFourTwo, опублікована через кілька років після смерті Метра, не втрачає своєї актуальності й зараз.
... Вечоріло, але підлітки, які ганяли м'яч у дворі київської школи, ігнорували сутінки. Один із них – високий, із яскраво-рудою шевелюрою – був явно в ударі, розправляючись із кількома суперниками одразу. Кількох студентів-математиків, які спостерігали за цим шоу, мало цікавили витончені фінти й влучні удари рудого, їм ніяк не давалася важлива контрольна. Коли, нарешті, через темряву футбольну баталію довелося припинити, вони зважилися: «Лоб, іди сюди, потрібна твоя допомога!» Рудий тільки витер піт із чола й заходився допомагати товаришам. Протягом якихось п'яти хвилин рішення було знайдене. Прізвище юнаки недарма скоротили до одного складу – прізвисько Лоб дісталося йому в нагороду за феноменальні математичні здібності.
ЧИ ПОТРІБЕН БУВ «ДИНАМО» КРОЙФФ?
Валерій Лобановський – видатний футболіст свого часу, а згодом великий тренер – уже на всі часи – так і залишився математиком. В основу його концепції лягла древня піфагорська мудрість: усе є число. Математично вирахувані комбінації, за якими грали його команди, місяцями відпрацьовувалися на тренуваннях, чекаючи на момент, щоб бути втіленими в матчах високого рівня та змусити говорити про свого винахідника весь світ.
Багато людей порівнювали Лобановського з його голландським сучасником Ринусом Міхелсом. Тактики київського «Динамо» та «Аякса» середини 1970-х були дуже схожими. Гравці не були прив'язані до конкретної позиції, швидко, легко й невимушено підмінюючи один одного. Усе це геть збивало суперника з пантелику, роблячи практичними непереможними команди, керовані тренерами-новаторами.
Утім, якщо в «Аяксі» виблискував легендарний Йохан Кройфф, у «Динамо» не було настільки яскраво вираженого лідера. Зарубіжні футбольні фахівці дивувалися, чому цю роль не може взяти на себе, скажімо, Олег Блохін. І пояснювали все тим, що в тоталітарній радянській державі навіть спортивний колектив розглядається як механізм, де всі деталі безособові й, отже, лідера бути не може. Так, мабуть, Кройффу з його «его» навряд чи знайшлося би місце в київському «Динамо». Але це аж ніяк не значить, що у Лобановського не було лідерів. Його команди можна порівняти з бджолиним роєм, де ватажок ззовні нічим не відрізняється від інших бджіл, і, отже, не впадає в очі, але саме від нього й лише від нього залежить траєкторія польоту рою.
Коли команда йшла в атаку, функції лідера брали на себе футболісти, відповідальні за поєднання ліній. Їх змінювали гравці, які руйнують ці поєднання у суперника, якщо необхідно було не дати справдитися планам опонента. Словом, «Динамо» вміло пристосуватися до будь-яких обставин, спонукаючи порівнювати свого тренера скоріше із шаховим гросмейстером, ніж із винахідником геніального механізму.
У ФУТБОЛ ГРАЮТЬ І БЕЗ М'ЯЧА
Природа не наділила Валерія високою швидкістю, зате форвард блискуче контролював м'яча та мав убивчий удар із лівої. Вболівальники прозвали його Шнуром – він і насправді нагадував ласо, яким можна заарканити шкіряну сферу.
А «сухий лист», після якого м'яч неодноразово опинявся у воротах безпосередньо з ударів від кутового прапорця, став справжньою легендою. Мабуть, лише бразилець Гарринча балував футбольних гурманів трюками такого рівня. На футбол, у який грав Лобановський, був здатний лише гравець із високим інтелектом. Валерій завжди був жадібним до знань – закінчивши школу із золотою медаллю, він став студентом КПІ, успішно поєднуючи спорт із навчанням.
У 1961 році «Динамо» вперше стало чемпіоном СРСР, через три роки виграло Кубок Союзу. Успіх своєї команди кияни багато в чому пов'язували з Валерою Лобановським – гравцем, який уособлював нову епоху. Навряд чи хто з уболівальників здогадувався, що між їхнім улюбленцем та тренером «Динамо» Віктором Масловим уже пробігла чорна кішка. Маслов був прибічником оборонної тактики, незважаючи на нещадну критику. (Одного разу в газеті з'явилася фотографія, де чотири динамівці пресингують суперника, який контролює м'яч – підпис була більш ніж категоричним: «Такий футбол нам не потрібен!») Ця тактика приносила свої плоди – в період із 1966 до 1968 року «Динамо» тричі вигравало медалі союзної першості. Але... вже без Лобановського.
«Валерій не любив рутинну роботу, він був блискучим тактиком та вважав, що успіху можна досягти інакше – красиво й без шкоди для результату, – згадував тодішній партнер Лобановського по «Динамо «Віктор Серебряников. – Утім, думаю, що саме в суперечках із Масловим народився Лобановський-тренер».
Коли в 1968 році команда Маслова оформила чемпіонський хет-трик, «Шахтар», за який тоді виступав Лобановський, завершив турнір на чотирнадцятому рядку таблиці. 29-річний гравець повісив бутси на цвях, заявивши, що «переситився антифутболом». І – оголосив себе прихильником тієї ж оборонної тактики. «Щоб атакувати, в першу чергу необхідно залишити без м'яча суперника, – казав молодий наставник «Дніпра». – Логічніше, що одинадцять гравців упораються з цим краще, ніж п'ять... Найважливішим у футболі є не те, як гравець виглядає із м'ячем у ногах, а те, чим він займається, коли м'ячем НЕ володіє... Футболіст високого рівня складається з одного відсотка таланту та 99 – каторжної праці».
ІДЕЇ, ЩО ВИПЕРЕДИ ЧАС
Згадує один із знаменитих вихованців Лобановського – нападник Сергій Юран: «Рідко хто з тренерів вимагає, щоб форвард відпрацьовував у своєму штрафному майданчику. Той же Олег Романцев у «Спартаку» та збірній Росії казав мені про самовіддачу, але лише на половині поля суперника. На його думку, кожен гравець має ефективно виконувати свою роботу та не заважати партнерам по команді займатися тим же. Лобановський же вважав, що професіонал має вміти робити все. Зараз я розумію, що найкращий період своєї кар'єри провів, працюючи саме з Валерієм Васильовичем. Такі тренери, як він, народжуються раз на сто років».
У 1971 році Лобановський вивів «Дніпро» до вищої ліги, а через два сезони – очолив київське «Динамо». На молодого тренера відразу ж чекав тріумф – йому підкорилися чемпіонство та Кубок СРСР. А в 1975 році про Лобановського загомонів увесь світ – кияни виграли Кубок володарів кубків, ставши першим радянським клубом, який підкорив європейську вершину.
І тут не обійшлося без математики. В 68-му році Лобановський познайомився з молодим академіком Анатолієм Зеленцовим, який прагнув поліпшити гру завдяки використанню математичних методів. У лабораторії їхнього творчого тандему народилося багато оригінальних ноу-хау. Наприклад, комп'ютерна оцінка дій підопічних. «Коли я був гравцем, тренерам доводилося набагато важче, – неодноразово казав Лобановський. – Футболіст міг заперечити на будь-яке зауваження наставника, відеоповторів же не було, й довести чиюсь правоту було практично неможливо. У «Динамо» же наступного ранку після матчу вивішується аркуш із цифровими характеристиками дій кожного футболіста, й можна вести предметну розмову...»
Сьогодні близько чотирьох десятків вихованців Валерія Лобановського працюють тренерами на найвищому рівні по всій земній кулі. Цей загін не дасть зникнути методам роботи свого Вчителя. Втім, про це подбали задовго до смерті Лобановського. І не лише в Україні. Коли в 1997 році до Італії на практику приїхала група російських тренерів, їм вдалося викликати на відвертість тренера «Ювентуса» Марчелло Ліппі. «Був час, коли ми, італійці, переймали радянський досвід, – сказав один із найтитулованіших наставників кальчо. – Ми спостерігали за роботою Лобановського в «Динамо» й адаптували його методи до наших умов. Нововведення прижилися. Раціональний футбол зариаз у моді, й саме за ним – майбутнє...»
Джонатан Вілсон Four Four Two в перекладі від www.footclub.com.ua
