Корінний киянин він зовсім не був схожий на таких же народжених у столиці однолітків – Бібу, Каневського, Базилевича, Лобановського. Ті завжди стильно й елегантно одягалися, якби мали бажання, могли би стати зірками не лише футболу, але й кіно. Тільки, якщо перші троє відповідали ролі «романтичних героїв», то Валерій Васильович, швидше, суворого «студента-ботаніка». Зовсім інша річ Валентин Миколайович, невеликий на зріст, але міцно збитий, міцно стояв на коротких, але потужних ногах. Режисери тодішнього кіно, найімовірніше, могли його запросити зіграти «блатного» післявоєнного пацана із зачіскою «напівбокс», у сорочці, брюках-кльош, із приклеєною на товстих губах цигаркою, а через губи сяє сталевий зуб-«фікса». Тому й природне для таких улюбленців міських робітничих околиць прізвисько «Валет».
Великий оригінал
І своєю грою він ніяк не був схожий на типового вихованця київської футбольної школи. Замість потужної колективної гри на високих швидкостях, із постійною готовністю вступити в боротьбу, з довгими, точно вивіреними передачами Валет як ніхто вмів мотатися. Різноманітності його фінтів не було меж, вони були завжди оригінальними, тому ще справжні київські поціновувачі спеціально ходили дивитися на «сольники» Трояновського-підлітка, коли величезні захисники команди-суперника просто залишалися в дурнях.
Можливо тому 15-річного Трояновського із ФШМ запросили до дублю київського «Динамо» раніше, ніж тих же Бібу, Базилевича та Лобановського, хоча вони були старші Валета: Біба на два роки, Базилевич – на рік, а Лобановський – майже на півроку. Уже в 16 років Валет офіційно був заявлений за основний склад «Динамо». Але на відміну від цих своїх партнерів Трояновський ніколи не був «режимником». Власне, ця «деталь» поганяла його «долинами й узгір'ями» провінційного радянського футболу. Від Вінниці через Рівне, Одесу, Кривий Ріг й аж до Южно-Сахалінська.
Дон-Кіхот та Санчо Панса
Зірковий час склався у Валета за Соловйова. Саме В'ячеслав Дмитрович наполіг на черговому відкликанні з «заслання», з вінницького «Локомотива» додому, до київського «Динамо». Спочатку він хотів організувати подвоєний правий фланг із швидкісного «бігунка» на кромці поля Ігоря Зайцева та тлумачного «підношувача снарядів» до нього – Трояновського. Цей дует не склався. Тоді Соловйов змінює задачу, ефективний дует мав скластися на лівому фланзі. Для цієї мети на лівий край із центру нападу переводиться Лобановський (не без традиційного опору останнього, ця «традиція» залишиться фірмовим знаком Лобана-гравця), а вірним зброєносцем до нього йде якраз Трояновський. Зовні абсолютні Дон-Кіхот та Санчо Панса. Це було дуже точне рішення тренера. Валет дуже скоро зрозумів, як грати із Лобаном, паси йому не давати на хід, тільки в ноги. Але було б неправильно оцінювати його манеру гри, обмежуючи взаємодією лише в парі з Лобановським. Із його рідкісним баченням усього футбольного поля, вмінням блискавично приймати правильні рішення й найвищим рівнем техніки, він був одним із найкорисніших гравців «Динамо». Але тільки коли був «у формі».
На Тихому океані він завершив свій похід
Коли Маслов прийшов до «Динамо», він якраз розраховував на Трояновського, на відміну від його більш зіркових партнерів по нападу. Але «порушення режиму», що набили оскому, нарешті, набридли й Діду. Хоча сам Віктор Олександрович був не зовсім святим. Щоправда, сам Трояновський якось пожартував, що в житті заздрив лише одній людині – саме Маслову, точніше, його обдаруванню «всю ніч пити каву... з коньяком, а вранці проводити повноцінне тренування».
Ось життя й поганяло Валета футбольними полями різних міст і селищ до його 32-х років, і «на Тихому океані він завершив свій похід». Саме – в Южно-Сахалінську, куди його запросив знаменитий згодом по «Дніпру» Геннадій Опанасович Жиздик, а серед молодших партнерів грав відомий Зая Авдиш.
Тренером Трояновський так і не став. Щоправда, спробував себе в дитячому футболі, але через те, що вже в турнірах малих дітей із наставників вимагають перемог та очок, він пішов зі світу професійного футболу. Працював на заводі простим робітником, полюбляв із приятелями сидіти на лавці під каштанами на Хрещатику між Майданом та Європейською площею, біля колишньої «Кулінарії». Тамтешня кава була його слабкістю. Приятелі раз за разом підіймали футбольні теми, але у відповідь Валет все більше відмовчувався, кивав й усміхався.
Валентин Миколайович Трояновський пішов із життя зовсім нещодавно, у січні 2012 року. Але в нашій пам'яті він залишиться одним із найбільш технічних, швидко думаючих, командних гравців на полі й добрих по життю великих футболістів «Динамо».
Copyright © FC Dynamo Kyiv
