Для капітана київського «Динамо» кінця 1960-х років Василя Турянчика сьогоднішній день знаковий – 17-го квітня чудовому футболісту виповнюється 75 років!
Швидкий, сміливий, мобільний, під час ігрової кар’єри Турянчик відзначався високими вольовими якостями, холоднокровністю, вмінням керувати діями захисту. У ньому підкуповували філігранна техніка, надійність, завзятий бійцівський характер. Він вважався мотором і мозковим центром команди, справедливо був для партнерів зразком стійкості і свідомого ставлення до тренувань, а також справжнім кумиром київських шанувальників футболу. Цікаво, що навіть зараз Василь Юрійович відданий команді так, як і в попередні роки, на пропозицію про інтерв’ю відповівши: «Для «Динамо» - все, що завгодно».
- Минулого року я розлучився із «Закарпаттям», зараз мешкаю в Мукачевому, - почав розповідь про своє нинішнє життя славетний динамівець. - Веду господарство, допомагаю дружині, займаюся з онуками. Здоров’я? А яким воно може бути в моєму віці. Неважливо, та зате все інше чудове.
- У 1961-му році «Динамо» вперше стало чемпіоном. Часто згадуєте ті часи?
- Іноді буває. Багато хто цікавиться, розпитує, а я розповідаю все, що пам’ятаю. Останнім часом часто дзвонять журналісти. Я чудово пам’ятаю кожну сторінку свого життя, тому охоче ділюся спогадами.
- Ви неодноразово забивали важливі й вирішальні голи, славилися рятівною паличкою в команді...
- Не сказав би, що мене так називали. Просто коли у грі партнерів щось не ладналося, хотілося поборотися, врятувати і здобути перемогу. А команда в той час у нас була дуже хороша. Тренер Маслов підбирав грамотних виконавців, фізично розвинених, адже йому довелося перебудовувати схему гри команди. Ми тоді позбавилися відомої системи «дубль-ве», а для нової були потрібні потужні, міцні футболісти, які не боялися ані пекла, ані холоду. Тоді наш клуб залишили Лобановський, Каневський, Базилевич...- У той час 15 забитих м’ячів для захисника вважалися непоганим показником?
- Ви знаєте, мої голи були несподіваними і потрібними. Розповім вам один епізод: у півфіналі Кубка СРСР граємо в Тбілісі з мінським «Динамо» (на нейтральному полі). Бишовець заробляє вилучення, ми залишаємося в меншості. І тут Біба зі штрафного з лівого флангу прострілює, я вискакую з-за спин захисників і забиваю вирішальний гол! А за тиждень у Москві обіграли «Торпедо» у фіналі 2:0 і стали володарями кубка. Словом, мені той гол більше за все запам’ятався. А ще в нас був дуже сильний захист в особі Щеголькова, Соснихіна, Турянчика, Островського. Ми добре грали у відборі. А якщо потрібно було багато уваги приділити обороні, моє місце займав Кругляковський, а я зміщувався на позицію перед центральними захисниками. Грав «опорника», або, як тоді казали, «хвилеріза». Одним словом, «цементував» захист.
- Зараз підтримуєте стосунки зі своїми колишніми партнерами, друзями?
- До попереднього року я завжди їздив із «Закарпаттям» до Києва, зустрічався з хлопцями – Бібою, Хмельницьким. Віталій, до слова, нещодавно привозив до Мукачевого динамівську команду з ДЮФШ на міжнародний дитячий турнір. Часто бачу Стефана Решка. В нас багато спільного, є про що поговорити. Я, все ж таки, десять років грав за «Динамо», ми чотири рази вигравали золото чемпіонату, двічі – кубок, тричі – срібні медалі. Багато з нашого складу, на жаль, вже пішли з життя. Але нічого не поробиш, від цього ніхто не втече. А поки є можливість, прагнемо жити і працювати.
- Як до футболу ставляться ваші діти й онуки?
- Захоплюються. Мій син грав за юнацьку збірну області, але потім довелося зосередитися на навчанні. Він закінчив Торгову Академію у Львові. А онук вчиться в другому класі і займається у футбольній школі. Іноді воджуся з ним, показую, як правильно бити головою, як витягати шкарпеточку, щоб ударити з підйому. Над цим потрібно працювати щодня.- Серед ваших захоплень – полювання, також займаєтеся садівництвом на своєму городі. Це заняття для душі?
- Так. Коли після закінчення футбольної кар’єри я повернувся з Києва до Мукачевого, друзі запропонували піти на полювання. З тих пір, навчившись усьому необхідному, став завзятим мисливцем. Маю сказати, ліси, гори – це чудово, у таку природу не можна не закохатися. Я не дарма так сильно прагнув додому і, повірте мені, не жалкую, що прожив життя не в Києві. Тому що я дуже люблю свій край і все, що з ним пов’язане. Також у мене є сад, виноградники, газончик із трояндами. Потихеньку за цим доглядаю, допомагаю дружині.
- Як збираєтеся відзначати ювілей?
- Запрошу всіх друзів до Ужгороду, там на центральному стадіоні «Авангард» буде невелике шоу. Також відбудеться матч ветеранів Мукачевого та Ужгороду, а до нього зіграють маленькі діти. Потім – фуршет, після якого з найближчими мені людьми підемо до ресторану.
- Що для вас значить дата - 75 років?
- Перш за все, я можу озирнутися назад, на прожиті роки і пройдені етапи мого життя. Доробити, що не встиг. Зокрема, дітям і онукам приділяю увагу, якої не додав сім’ї свого часу. Адже коли був футболістом, рідні мене майже не бачили, все життя проходило на колесах.
Також хочу, щоб ви знали, що все моє життя пов’язане з київським «Динамо». Я й зараз стежу за виступами команди, дуже за них вболіваю. Хочу передати величезний привіт усім співробітникам клубу, своїм знайомим, уболівальникам і сказати, що я дуже їх люблю. Єдине, про що шкодую, що не зробив для команди ще більшого. Якби мені була дана можливість прожити життя ще раз, я би це виправив.
Багатомільйонна армія вболівальників «Динамо», керівники і співробітники клубу бажають вам чудового настрою, довгих років щасливого і змістовного життя, успіхів у всіх починах і незмінного оптимізму! З ювілеєм, високошановний Василю Юрійовичу!
Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
