Не тому, що вже в роки незалежності України його було обрано першим президентом Федерації футболу.
Видатним він став ще в період своєї ігрової кар'єри. Віктор Банніков – єдиний, хто двічі отримував приз найкращому воротарю Радянського Союзу, виступаючи в різні часи за дві команди – спочатку в складі рідного київського «Динамо», а потім і в московському «Торпедо».
Шанс від «Діда»
Свій перший, динамівський приз найкращому воротарю Союзу, який вважався свого часу найціннішим досягненням та вручався журналом «Огонек», Банніков отримав у 1964-му році. Це був перший рік роботи в команді видатного тренера, з яким пов'язана золота епоха «Динамо» 60-х, – Віктора Маслова. Після приходу легендарного «Діда» до «Динамо» почала грати ціла плеяда нових футболістів. Був серед них і Банніков, який на той момент уже третій рік перебував у команді. Однак зоряним, проривним для нього став саме той рік.
Трохи передісторії. На момент запрошення Баннікова до київського «Динамо» в команді був хороший підбір воротарів – Разинський, Джафаров, Клюєв, і, звичайно ж, іще один легендарний динамівський страж воріт Макаров. У 1963-му році Олег Макаров завершив виступи, і двері до основної команди повністю розчинилися перед молодими Віктором Банніковим та Євгеном Рудаковим, які потім довгі роки чергувалися на посту номер один у київському «Динамо».
Однак повернемося до першого року роботи на тренерській посаді Віктора Маслова. З цього року розпочався золотий прорив київського «Динамо» 60-х. Першим титулом, який було здобуто «Динамо» під керівництвом Діда, став Кубок Союзу. У виграші цього трофею ключову роль зіграв Віктор Банніков, який став основним стражем воріт.
Знаковий півфінал
Найважчим для динамівців був півфінал, де вони протистояли своєму принциповому супернику, московському «Спартаку». Це була ювілейна десята кубкова зустріч між «Динамо» та «Спартаком» в історії. У дев'яти зустрічах із десяти далі йшли москвичі, а єдиним винятком став 1954-й рік, коли «Динамо» вперше у своїй історії виграло Кубок Союзу.
У ті часи принциповість суперництва, можна сказати, ще лише зароджувалася. Московський «Спартак» уже був неодноразовим чемпіоном СРСР та володарем Кубка, в той час як динамівці вигравали лише два головних трофея радянських часів. «Спартак» до того ж був чинним володарем Кубка. Ось із яких слів починалася програмка на цей півфінальний матч:
«Обидва суперника володіли кришталево-срібним трофеєм, причому київське «Динамо» дісталося цієї футбольної «вершини» рівно десять років тому, а «Спартак» і до сьогодні ще володіє кубком, який, прямо скажемо, звикнув до свого «місця проживання» у призовій шафі столичної організації орденоносного суспільства».
Традиційно, фаворитом вважався «Спартак», і москвичі, напевно, підтвердили би свій статус на полі «Лужників» 8 вересня 1965 року народження, якби не блискуча гра молодого київського голкіпера Віктора Баннікова.
У той день він буквально приголомшив глядачів. Воротар робив неможливе. То з місця злітав догори, немов птах, та кулею летів уперед, то, як на сповільненій зйомці, пропливав кілька метрів у повітрі й начебто зависав на місці, перехоплюючи м'яча. Він був то легким, то твердим, як, скеля. Все, чим нагородила його природа, все, що виховав він у собі важкою працею, все це він демонстрував у тому матчі. Й відразу про цього елегантного воротаря заговорила преса. Він одразу же став воротарем збірної країни – хлопець, про якого ще зовсім нещодавно ніхто нічого не знав, який навіть і не мріяв про славу. А вона прийшла, як весела, гучна травнева гроза.
У додатковому матчі, який було зіграно наступного дня, гору взяли «біло-сині» – 3:2. Виграли наші футболісти й Кубок, зламавши у вирішальній грі опір непоступливих «Крильєв Совєтов» завдяки єдиному голу капітана команди Віктора Каневського, а Банніков знову відстояв на нуль. Завдяки цій перемозі й виграному трофею київське «Динамо» стало першим радянським клубом, якому довірили право участі в одному з єврокубків – Кубку володарів Кубків.
Той матч проти «Спартака» став знаковим у кар'єрі Баннікова, якого було визнано найкращим воротарем країни в 1964-му. Цей титул йому дістанеться ще раз, у 1970-му році, і йому будуть передувати золоті роки в київському «Динамо», у складі якого він виграє три чемпіонства та три Кубка СРСР, ставши справжньою зіркою всесоюзного масштабу!
www.fcdynamo.kiev.ua
