Для багатьох аматорів футболу Віктор Колотов запам'ятався на все життя хоча б по фотографії 1975-го: він стоїть, посміхаючись, на трапі літака із Кубком кубків у руках!..
Офіційну біографію Колотова, заслуженого майстра спорту, власника безлічі нагород і відзнак, капітана київського "Динамо" у пору його зоряного злету, описано в усіх футбольних довідниках. Фірмовий колотівський футбол - чесний, мужній, щирий і… романтичний - надовго залишиться в пам'яті мільйонів уболівальників.
Проте він рідко давав великі інтерв'ю, не полемізував щодо проблем сучасного футболу на сторінках газет, а телебачення з ним чомусь не спілкувалося.
Про Колотова, яким його пам'ятають друзі, відомо ще менше…
Минуло чотири роки з того трагічного січневого вечора, коли він, повернувшись із полювання, сів до комп'ютера "розписати пульку"…
Моя розмова з Оленою Колотовою - кілька сторінок з майбутньої книги про її чоловіка…
"Жодного непорядного слова!"
- Смерть близької людини завжди несподівана і невчасна… Але ж здавалося, що Вікторові "нема зносу"…
- У Віті справді не було проблем зі здоров'ям: йому, здавалося, двох таймів мало. Природа заклала в нього так багато хорошого! Але професійний спорт взагалі не поліпшує здоров'я, а професія тренера, навіть якщо успіхів у нього більше, ніж невдач, однозначно відноситься до "групи ризику"… Лікарі стверджують: те, що сталося з Віктором, могло трапитися будь-якої хвилини - задня стінка лівого шлуночка була не в змозі втримувати тиск крові. Йому б місяців два полікуватися, але його переконували, що кардіограма в порядку і можна навіть потихеньку курити…
- Як ви ставитеся до футболу?
- Хоч як це дивно, командних видів спорту не люблю. Подобаються ті, в яких треба боротися самому: яхти, гірські лижі і теніс. Ще люблю виїздку - коні такі ж розумні, як і собаки. Що стосується футболу, то віддаю перевагу світовим і європейським чемпіонатам. Втім, я ж покохала не футболіста, а людину. А після того, що сталося з Віктором, футбол для мене - взагалі заборонена тема. Вітя дуже швидко посивів за останні роки - коли пішов з "Динамо" і почав працювати тренером в інших командах.
- Яким був ваш чоловік поза футбольним полем?
- У нього були незвичайні і дивовижно теплі взаємини з дітьми - він міг годинами вовтузитися з ними… Без побоювання і сумнівів віддавав їм усе, що в нього було під руками - навіть ключі від машини. Любив тварин - злющі собаки повзли до нього, облизували руки. Пам'ятаю, на якійсь базі відпочинку незнайомий лютий вовкодав віддано "принижувався" перед Віктором і лише коли з'явився сторож, зробив вигляд, що гавкає на гостей… Але при цьому закохано дивився в очі!
За все життя він про жодну людину не сказав поганого слова - хоч як би з ним поводилися непорядні люди! Для нього це було табу. Просто мовчав, а людей, які його образили, назавжди викреслював зі свого життя. І при цьому - жодного поганого слова! Коли наражався на нерозуміння, а тим більше непорядність - негайно кидав усе і йшов. Якісь розбірки, обговорення він вважав непорядними.
"Вітя відверто "їв" мою подругу очима"
- Як ви познайомилися?
- Це відбулося у Тані й Володі Трошкіних. До них я, 16-річна школярка, прийшла зі своєю подругою Оленою Брюханчиковою, яка тоді ще не була дружиною відомого захисника "Динамо" Віктора Матвієнка. І при цьому мій майбутній чоловік дуже відверто "їв" мою подругу очима.
- Розповідають, тоді до Трошкіна в гості футболісти сунули хмарою…
- Так, там завжди було багато гостей: усі молоді, енергійні, балакучі і… непитущі.
- Такі вже й непитущі - важко повірити!
- Не більше фужера шампанського "на ніс". У той перший раз ми, до речі, відразу ж сп'яніли! А Вітя, який потім почав так багато курити, до 28 років узагалі не знав запаху тютюну і не вживав спиртного…
- Важко, мабуть, бути дружиною професійного футболіста?
- Ідеальних родин взагалі не буває. Наша була щасливою, але ми виховували один одного. І десяти біблійних заповідей намагалися дотримуватися. При цьому ніяких з'ясовувань стосунків - мабуть, хтось на небесах парує людей.
Коли Вітя грав, я його дуже рідко бачила, тому що він тижнями пропадав то на зборах, то на іграх. А як хотілося наговоритися! Навіть більше, ніж ласки… Але Володя Трошкін, пара вудок і "підгодоване" місце на березі повністю відволікали його від похмурих думок. Не знаю, про що вони там говорили, певно, просто мовчки дивилися на свої поплавці і переживали ігрові моменти.
- Вони мовчали, щоб не розполохати рибу…
- Вітя і на полюванні, коли збиралася весела компанія, і біля багаття пили, їли і голосно говорили всі відразу, тихесенько їв своє м'ясо і відмовчувався. А потім їхав на черговий матч, а я відігравалася на синові.
- Ну, ви ще могли зрозуміти ситуацію, а як же сину без батька?
- Як тільки Вітя потрапляв додому, він моментально компенсував свою відсутність: вони відразу валилися на підлогу і до самозабуття займалися залізницею - годинами! І наш собака - з ними, і всі обіймаються і цілуються.
"Він міг би стати другим… Ойстрахом"
- Вітю від багатьох футболістів його покоління відрізняли дивовижна працездатність, самовідданість і, мабуть, якась нефутбольна совісність - бажання підтримати товариша, підставивши плече, відпрацювати "за того хлопця"…
- Мені здається, він був просто інтелігентною людиною - звідси й порядність, напевно. Це та інтелігентність, якій властива самопожертва, бажання захищати слабких - основним енергетичним джерелом у ній є не інтелект, закладений у голові, а душа і добре серце.
- Колотов-старший був простим столяром?
- Так, і його поважали як фахівця і дуже добру людину. А Вітя, хоч як це дивно, навіть молотка до рук не брав! Ви бачили, які в нього були довгі пальці? Я впевнена, якби його віддали до музичної школи, він міг би стати другим Ойстрахом… Взагалі, за що б він не брався, відразу ставав першим. Певно, був вродженим спортсменом-багатоборцем: не пам'ятаю випадку, щоб він у чомусь програвав, починаючи від пінг-понгу і закінчуючи великим тенісом і волейболом. А плавав взагалі, як риба: Волгу туди і назад "махав" на одному подиху!..
- І все-таки в нього не все виходило так, як хотілося: і в "Динамо", і в "молодіжці"… Та й у "Борисфені" і "Прикарпатті", які він витягував бозна звідки…
- Я не великий фахівець у футболі. Але за весь цей час він не вимовив жодного "горбатого" слова! "Катуй мене, Мюллер!" - так називається ця серія. Тільки з газет можна було про щось довідатися…
- На поминках Стефан Решко поставив риторичне запитання: "За що вбили Віктора Колотова?" Що він мав на увазі?
- Не хотілося б щось додумувати за Стефана - Вітя ніколи б не дозволив мені цього робити. Але дуже вже оперативно його звільнили з "молодіжки" - з професіоналами такого рівня так не поводяться. Бог їм суддя…
Володимир МУНТЯН: "Я уважно стежив за виступами казанського "Рубіна" і радий його недавньому успіху. А між іншим існував чудовий план - попрацювати в Казані разом із Михайловичем. Можливо, саме "Рубіну" було призначено стати нашим трампліном до успіху… Шкода, що доля розпорядилася по-своєму - мені дуже важко прийти до тями - я досі не можу повірити в те, що Віті немає".
Андрій БІБА: "Усі 11 років у київському "Динамо" Колотов користувався беззаперечною повагою партнерів і тренерів: скромний і небагатослівний, прийшовши до команди в двадцятирічному віці, він, проте, мало не відразу ж був обраний її капітаном. Він мав разюче чуття до гольового пасу і багато років забивав найпотрібніші для команди голи".
Максим Максимов, “Спортивна газета”
