«Віктор Маслов – дід радянського футболу». Під такою назвою в Росії вийшов фільм, присвячений сторіччю із дня народження Віктора Олександровича Маслова. Під таким лейтмотивом у Москві пройшов день пам’яті видатного тренера, найкращого, мабуть, футбольного фахівця Радянської країни 60-х років.
Віктор Маслов, корінний торпедівець, найбільших успіхів на тренерському терені досяг із київським «Динамо». Саме він увів українську команду до еліти радянського футболу, навчив її гравців не боятися московських авторитетів, а вболівальники засвоїли, що відтепер для їхньої улюбленої команди є лише одне місце в турнірній таблиці – перше. Багато футболістів, які виступали в командах Маслова, згадують про його приголомшливу футбольну інтуїцію, вміння «на око» вирішувати складні задачі. «У нашій команді було 20 гравців, за характером усі лідери, усі хотіли грати і не сумнівалися у своїй необхідності на футбольному полі. Маслов спромігся всі наші амбіції скрутити в клубок, змусити працювати на благо команди. При цьому гравці не втратили індивідуальності, Київ став справжнім розсадником талантів, багато хто з нас виступав за збірну СРСР, - згадує гравець «Динамо» 60-х років Андрій Біба.Андрій Андрійович разом із Віталієм Хмельницьким, Віктором Серебряниковим, Євгеном Котельниковим, Віктором Трошкіним, Євгеном Рудаковим і молодшими колегами по «Динамо» прибули до Москви для участі у святкових заходах із приводу сторіччя із дня народження Віктора Маслова. Також на запрошення ФК «Торпедо» та його президента Олександра Тукманова, які виступили організаторами заходу, разом із ветеранами-торпедівцями до столиці Росії приїхали гості з Єревану. Відзначимо, з ім’ям Маслова пов’язана одна з найяскравіших сторінок «Арарату» – у 1975 році колись скромна команда з Вірменії здобула Кубок СРСР!
... На Старому Довгопрудненському кладовищі тихо й сонячно. Між струнких беріз, недалеко від центральної алеї, знаходиться могила Маслова. З вигляду нічим не відрізняється від інших, скромна, доглянута. Поклавши вінки і квіти, люди, які знали Віктора Олександровича, на заклик серця згадували.
«Це була дивовижна людина, - говорить патріарх радянського та російського футболу Нікіта Симонян. – Не маючи спеціальної вищої освіти, він був одним із найуспішніших тренерів свого часу, де б він не працював, скрізь досягав успіхів. «Торпедо», заводський клуб, який досі не здобув слави, він зробив чемпіоном СРСР, разом із київським «Динамо» тричі поспіль ставав найкращою командою країни. На початку 70-х я очолював «Арарат». Коли вирішив залишити команду, її керівники попросили порекомендувати тренера, який міг би продовжити розпочату справу. Не вагаючись, запропонував кандидатуру Віктора Маслова і, як виявилося, не помилився. Привести команду з маленької республіки до перемоги в Кубку СРСР – багато чого важить у нашій непростій справі».Колишній гравець «Торпедо» Олександр Тукманов відзначив, що Маслов був «до кінця відданий і вірний футболу, а гравці були для нього найріднішими і найближчими людьми». Футболіст «Арарату» Олександр Мірзоян розповів про свої перші кроки у великому футболі: «На моїй позиції грав досвідчений гравець, відчував, що шансів пробитися до складу в мене небагато. В цей час найкращим варіантом для мене було змінити обстановку, підійшов із цим питанням до Маслова. Віктор Олександрович недовго думаючи відповів: «Почекай. Коли я помічу, ти будеш грати постійно. У результаті так і сталося: через певний час тренер відзначив мої старання і включив до складу, який трохи пізніше переміг у Кубку СРСР!».
Євген Котельников знав Віктора Маслова за службовим обов’язком. Коли «Дід», таке прізвисько мав він у Києві (до речі, в Москві тренера частіше називали «проф» (професор), очолював «Динамо», Котельников керував дитячою школою. «У нас був щоденний контакт. Маслов любив відвідувати тренування старших груп, матчі. Давав методичні поради. Робити це йому було зручно – тоді головна команда «Динамо» тренувалася і мешкала на Нивках, поряд розташовувалася і дитяча школа. На Блохіна, Зуєва, Даміна він звернув увагу, коли ті були юніорами. А ще, особливу увагу звертав на антропометричні дані гравця, фактуру. Коли Колотов приїхав до Києва, він насамперед зайшов до «Діда» до кабінету. Тільки подивившись на хлопця, Маслов сказав: «Це буде блискучий гравець».Двічі в одну річку не входять, свідчить народна мудрість, але славетний воротар Євген Рудаков двічі отримував запрошення від Маслова, причому до різних команд. Рудаков корінний москвич (коли автобус із делегацією «Динамо» під’їжджав до стадіону «Торпедо», Євген Васильович показав свій будинок і вулицю, на якій виріс), у 1960 році Віктор Маслов перевів його, 17-річного воротаря, з дитячої школи до дублюючого складу. Але конкуренція в команді була настільки високою, що набиратися досвіду Рудаков вирушив до Миколаєва. А коли Маслов очолив «Динамо», насамперед перевів талановитого хлопця до Києва. Тоді й почалася «епоха Рудакова», котрий згодом неодноразово визнавався найкращим воротарем СРСР.
Місцем проведення подальших заходів на честь сторіччя із дня народження Віктора Маслова став Пролетарський район Москви. У самому його серці, на стадіоні «Торпедо» імені легендарного Едуарда Стрельцова, відбулася гра ветеранів команд «Динамо» і «Торпедо». Блискучі в минулому майстри м’яча Ширинбеков, Полукаров, Тукманов, Дозморов, Пасулько. Юрін, Пахомов та інші вийшли проти не менш славетних динамівців, діями яких керував Андрій Біба. Досвід тренера і свіжість у ногах гравців дозволили киянам перемогти 4:2. У першому таймі двічі відзначився Олег Саленко, а в другому приклад партнера продовжив Віктор Насташевський. Примітно, що голеві передачі також віддавалися «дублями». Їхні автори Віталій Косовський та Віктор Мороз. Гру динамівці провели в такому складі: Ковтун, Дем’яненко (Анненков), Трошкін (Радченко), Ю.Мороз, Дмитрулін, Хацкевич, Косовський, Белькевич, В.Мороз (Хоружий), Саленко, Леоненко (Насташевський).Жодних претензій у учасників не було до суддівства. Не лише тому, що гра пройшла в дружній атмосфері, але й завдяки блискучій роботі відомого рефері Валентина Іванова. До речі, глядачами на трибуні стадіону стали його батьки Валентин Козьмич та Лідія Гаврилівна Іванови, Віктор Шустіков, Олексій Парамонов та інші відомі в минулому спортсмени.
Апогеєм «масловських» заходів став урочистий вечір у Культурному центрі «Південний». Задавали тон спортивний коментатор Геннадій Орлов та телеведучий Юрій Николаєв, які представили фільм про Віктора Маслова «Дід радянського футболу». Разом із виступами артистів естради спогадами про, без перебільшення, великого тренера ділилися його колеги та учні, журналісти та актори. Ще за життя Віктора Олександровича оточуючі захоплено розповідали про спільну з ним роботу. Після смерті Маслова збереглися чудові спогади і тепла пам’ять, поділитися якими так важливо з нинішнім поколінням.
Минуло більше тридцяти років з того дня, як пішов із життя Віктор Маслов. Його чудові людські та тренерські якості до цих пір для багатьох його учнів є еталоном. Один із найуспішніших тренерів СРСР залишив яскравий слід, який не меркне із часом.МАСЛОВ Віктор Олександрович
Народився 14 (27) квітня 1910 року в Москві – помер 11 травня 1977 там же.
Кар’єра гравця:
У футбол почав грати в 1927 році в Москві у клубній команді «Гірників». 1930-го грав у команді РППК (Робітничий палац «Пролетарська кузня»), з 1931 по 1940 у командах АМТ (Автомобільне московське товариство), ЗіС (Автомобільний завод ім. Сталіна) та «Торпедо». 1941 (по червень) у «Профспілках-1». З липня 1941 по 1942 грав знову в «Торпедо». У вищому ешелоні чемпіонатів СРСР за «Торпедо» провів 66 матчів, забив 1 гол (+5 матчів 1941 р. за «Профспілки-1»). Був капітаном «Торпедо» в 1936-1939 роках. Входив до складу збірної профспілок (ВЦРПС) СРСР (1934) і другої збірної Москви в 1934-1935 та 1940. Учасник турне «Торпедо» по Франції 1938 року.
Другий призер чемпіонатів Москви 1934 (осінь) і 1935 (осінь), третій призер 1934 (весна), переможець Всесоюзної спартакіади профспілок 1932, переможець Кубка ФСЖТ (Робітничої спортивно-гімнастичної федерації Франції) 1938. У офіційному списку «55-ти кращих» був під №5 у 1938 році.
Кар’єра тренера:
З 1942-го по серпень 1945-го і з 1946-го по липень 1948-го був тренером «Торпедо» (Москва), у 1949-1951 тренером «Торпедо» (Горький, нині – Нижній Новгород), з 1952 по серпень 1953 знову в «Торпедо» (Москва). З 1954-го по жовтень 1957-го – старший тренер ФШМ (Футбольної школи молоді) Москва. У 1957-1961 знову тренер «Торпедо» (Москва), з березня 1962-го по 1963-й – СКА (Ростов-на-Дону). Наприкінці 1963-го був тренером збірної Збройних сил СРСР. У 1961-му та у 1963-1964-х входив до Ради тренерів збірних команд СРСР при Федерації футболу СРСР. З 1964 по 1970 тренер «Динамо» (Київ). З 1971-го по серпень 1973-го знову в «Торпедо» (Москва), у 1975-му в «Арараті» (Єреван).
Під його керівництвом «Торпедо» (Москва) у 1960-му та «Динамо» (Київ) у 1966-му зробили «золоті дублі» (чемпіон і володар Кубка СРСР), «Динамо» (Київ) у 1966, 1967 і 1968 було чемпіоном СРСР (тричі поспіль), у 1965 і 1969 – другим призером чемпіонатів СРСР, у 1964 і 1966 – володарем Кубка СРСР. «Торпедо» (Москва) у 1960-му було чемпіоном СРСР, у 1957 і 1961 – другим призером чемпіонатів СРСР, у 1945 і 1953 третім призером чемпіонатів СРСР, у 1952, 1960 і 1972 – володарем Кубка СРСР, у 1957 і 1961 рр. – фіналістом Кубка СРСР, чемпіоном і володарем Кубка Москви 1944 року. «Арарат» (Єреван) у 1975-му був володарем Кубка СРСР, команда ФШМ (Москва) була переможцем розіграшу призу Всесоюзного спорткомітету для команд футбольних шкіл молоді 1955 року, збірна Збройних сил СРСР – переможцем Чемпіонату дружніх армій 1963 року.
Закінчив школу тренерів при Центральному інституті фізичної культури ім. Сталіна (потім ЦДОЛІФК – Центральний Державний ордена Леніна інститут фізичної культури). Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1968), Почесним знаком Федерації футболу СРСР (1967).
З 1983 року в Москві юнацькі команди розігрують Приз пам’яті Віктора Маслова.
Дмитро Шаповал, Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ), із Москви
