Минулий сезон для форварда київського «Динамо» Віталія Лобка вийшов доволі успішним. У юнацькій команді він видав восьмиматчеву результативну серію, а дебютувавши в дорослій, запамʼятався, зокрема, тим, що заробив пенальті для Андрія Ярмоленка, який торував шлях до бомбардирського рекорду в УПЛ.
Та мало хто знає, що Лобко догравав чемпіонат, відчуваючи дискомфорт у коліні. Перша МРТ, ще під час сезону, показала дегенерацію меніска, з якою цілком можна було грати, але друга, по закінченні, зафіксувала надрив.
– Брати паузу посеред вирішальних поєдинків я не міг, – пояснює футболіст. – Ми переслідували «Шахтар» у чемпіонських перегонах Національної ліги U19, мали непогані шанси знову здобути «золото». Вже після сезону довелося вирушити до Мюнхена, де зробили чистку меніска. Лікарі прогнозують відновлення впродовж шести-восьми тижнів, тож, якщо все пройде добре, зможу повернутися до старту нового чемпіонату.
– Ви розповідали про парі, укладене з Матвієм Пономаренком, коли ви з ним забивали у кожному матчі: чия результативна серія виявиться довшою. Хто переміг?
– Зафіксували бойову нічию. (Посміхається). Матвій забив вісім голів поспіль в УПЛ, я стільки ж – у турнірі U19.
– Але ж ви домовлялися зарахувати Пономаренку гол у ворота «Карпат», який арбітр несправедливо, на вашу думку, скасував через начебто агресивну гру проти воротаря...
– Домовлялися. Але Матвій від такої переваги в суперечці згодом відмовився. Сказав, що віддає перевагу чесній грі, й запропонував продовжити конкуренцію в новому сезоні.
– Що мав отримати переможець парі?
– Вважайте, що ми сперечалися на інтерес. (Сміється). А якщо серйозно, предмет нашої суперечки – секрет, про який я не можу розповідати.
– Ваша з Пономаренком конкуренція триває з дитинства, коли ви 12-річним перейшли до динамівської академії з футбольної школи «Дніпра»?
– Саме так. Відтоді ми з Матвієм постійно рубимось. (Посміхається). От і в минулому сезоні, попри проблеми з коліном, я грав і забивав, аби, зокрема, підсилити Матвію конкуренцію та дати йому додатковий стимул стати кращим бомбардиром прем’єр-ліги.
– На що сперечалися, укладаючи парі в дитинстві? Це, сподіваюсь, не секрет?
– Усе було відповідно до віку. Нічого особливого: переможець отримував снікерс або кока-колу.
– Із Павлом Люсіним, котрий став нйкращим бомбардиром юнацької команди, у вас у минулому сезоні теж була подібна суперечка?
– Конкурувати всередині команди, як на мене, не дуже правильно. Кожен має докладати зусиль для загальної перемоги, і якщо хтось із нас бачить, що інший перебуває на полі в більш вигідній позиції, – завжди віддасть пас.
– Коли ви перейшли до «Динамо», з командою 2006 року працював Павло Чередніченко, який зараз очолює U19?
– Кілька місяців нас тренував Олександр Петрович Стужук. А коли він пішов – Павло Павлович очолив нашу команду разом із Олексієм Євгеновичем Дроценком. Саме Чередніченко, до речі, побачив мене в «Дніпрі», зателефонував татові та запросив до «Динамо». Буквально наступного дня на зв’язок вийшов і «Шахтар», але я навіть не розмірковував над пропозицією гірників – у моїй родині завжди вболівали за киян.
– Чередніченко у спілкуванні справляє враження мʼякої людини. А яким він був дитячим тренером?
– Суворим. Не надміру, але, коли того вимагала ситуація, міг відчутно підвищити голос. Скажу відверто: попервах, поки ми з тренером не роззнайомилися краще й не опинилися на одній хвилі, я Павла Павловича навіть боявся.
– Із Олегом Венглинським, якого вважають одним із найкращих в Україні фахівців по роботі з молодими нападниками, ви вперше перетнулися ще в динамівській академії чи вже у команді U19, повернувшись із оренди в «Зорі»?
– Після оренди. Маю подякувати Олегу Миколайовичу: ми дуже багато працювали з ним додатково як теоретично, так і безпосередньо на полі. Він навчив мене бути у грі спокійним і холоднокровним. А ще – розважливо діяти на завершальній стадії атаки, реалізуючи моменти.
– Чередніченко розповідав мені, як у Кременчуці, чекаючи в укритті на початок відкладеного через повітряну тривогу поєдинку з «Полтавою», динамівська команда U19 повним складом стежила за перебігом подій у київському матчі перших команд, в якому ви з Вячеславом Суркісом дебютували у стартовому складі...
– Я відчував цю підтримку на відстані – і дуже вдячний хлопцям за неї. Емоції у дебютному поєдинку в основі були шаленими – досі не віриться, що мені довірили не просто зіграти за першу команду улюбленого клубу, а вийти на поле з перших хвилин.
– Хвилювання не залишало впродовж усіх зіграних вами 80 хвилин? Чи, може, зникло, як трапляється у багатьох дебютантів, коли вперше торкнулися мʼяча?
– Здається, воно не покинуло мене досі. (Посміхається). Почав хвилюватися ще на першому тренуванні з основою напередодні матчу. Перед початком до мене підійшов Андрій Миколайович Ярмоленко, порадивши не хвилюватися й побажавши успіху. Підтримали Микола Шапаренко, Денис Попов, Владислав Дубінчак... Допомагав впоратися з надмірними емоціями Ігор Володимирович Костюк, із яким знайомі ще по команді U19. Вдячний йому за довіру та неймовірний шанс!
– Про те, що зіграєш наступного дня у стартовому складі, здогадувався вже тоді?
– Розумів лише, що потраплю разом із Люсіним у заявку та майже напевно дебютую за першу команду. Щодо виходу на поле з перших хвилин – дізнався тільки вранці у день матчу. Новий сплеск емоцій, мурахи по шкірі – але підтримка партнерів і тренерів допомогла відчути себе на полі упевнено...
– ...і вже на перших хвилинах заробити пенальті, реалізований Ярмоленком. Андрій Миколайович подякував?
– Коли арбітр вказав на позначку, я підійшов до Ярмоленка і сказав: «Робіть свою справу, Миколайовичу!» Він забив, а потім, прийнявши привітання, обійняв мене за шию та сказав «Дякую!» Було надзвичайно приємно!
– Після цього матчу відчули різницю між юнацьким і дорослим футболом?
– Авжеж. Насамперед це помітно у швидкості, силі та витривалості гравців. А ще – на юнацькому рівні ти маєш достатньо часу, аби прийняти рішення, а в дорослому не дадуть зайвої секунди. Отримувати та віддавати м’яч, завдавати удару слід в один дотик, інакше суперник виявиться спритнішим.
– Ви назвали дебют у першій команді заповітною мрією, що нарешті здійснилася. Про що мрієте тепер?
– Про участь у Лізі чемпіонів. Звичайно ж, у складі «Динамо»...
Дмитро ІЛЬЧЕНКО
