Перед трансфером до «Евертона» Віталій Миколенко дав прощальне велике інтерв'ю клубному ТБ «Динамо TV». Повна версія доступна у відео форматі, на офіційному сайті публікується витримка найцікавіших фрагментів інтерв'ю.
- Сергій Сидорчук якось казав, що половина команди не знає, як тебе насправді звуть. Це правда?
- Він це говорив два роки тому. Зараз у команді всі кажуть Микола, Коля мене вже ніхто не називає. Навіть моя дівчина та батьки нечасто називають мене Віталіком. Батьки кажуть «синку», дівчина найчастіше називає Миколою. З людей, що підходять на вулиці, 80 відсотків кажуть Коля.
- Зараз найнервовіший етап у твоєму житті?
- Напевно, так. І найемоційніший, як для мене, так і моїх батьків та дівчини, адже вона полетить зі мною.
- Хто тепер ставитиме музику в команді, адже раніше ти цим займався найчастіше?
- Та багато хто може це робити, перші кандидати – Шапаренко та Лєднєв. Та й не було такого, що я сам цим займався.
- Якоїсь миті твоїм найкращим другом у команді став Сашко Караваєв незважаючи на пристойну різницю у віці. Що вас поєднало?
- Ще до приходу Сашка до «Динамо» ми вже у збірній добре спілкувалися. Це не можна пояснити – чому ти з кимось товаришуєш. Просто, коли людина тобі приємна, ти будеш з нею спілкуватися.
- Кому ще з «Динамо» ти можеш зателефонувати, поговорити до душам?
- Саня Андрієвський, Микита Бурда. Зараз ще Бодя Лєднєв, Коля Шапаренко.
- Довелося почути історію, що одного разу в тебе в однокімнатній квартирі ночувало 8 людей.
- Мабуть, у мене від батьків таке виховання. Ми з батьками винаймали квартиру на Героїв Дніпра, вона була в жахливому стані. Я там мешкав 8 років. Але все одно, коли пацанам не було де спати, ми їх запросили додому. Кімната там дуже маленька, але всі помістились.
- Чому у збірній тебе привітали з днем народження яйцями та мукою?
- Я не знаю. Але мені було дуже приємно у той момент. Коли пацани це зробили, і ми вже сіли в автобус, вони подумали, що образився. А я насправді був такий щасливий. Нікого так не вітали. Я так зрозумів, це Сидорчук запропонував, але сам він стояв осторонь.
- У збірній немає поділу на гравців «Динамо» та «Шахтаря»?
- Коли ти не бачиш товариша з іншої команди три-чотири місяці, ти в будь-якому випадку сумуєш. Ми приїжджаємо на цих емоціях. Звісно, коли ми були на Євро-2020 півтора місяці разом, уже було не так емоційно, всі втомлювалися. Але не було сварок, як писали в інтернеті.
- Всі почули фразу Андрія Шевченка, адресовану тобі: «Синку, мені не смішно»…
- Ще раз повторюся, я не сміявся тоді. Я сміявся перед тренуванням, але я не сміявся у той момент. Зазвичай, коли я сміюся, я хоча б головою махаю. Якщо на відео подивитись, я там максимум посміхався. Але я завжди посміхаюся. Андрій Миколайович просто пересмикнув мене та пояснив, що до цієї гри потрібно готуватися максимально серйозно. Звісно, я дуже злякався. Але вже через 15 хвилин ми нормально говорили, все було добре.
- На нагородженні Кубка України був душевний момент, коли після того, як ти отримав травму, команда пропустила тебе першим отримувати медаль…
- Та просто ніхто не хотів іти першим. Наді мною ще довго сміятимуться з приводу цього епізоду, як мене замінили, у трансляції показали крупний план, як я плачу. Потім Ярмола мені скидав скріншоти, як я плачу. Мене замінили на сьомій хвилині, а наступного дня я приїжджаю до збірної, і в мене вже все гаразд. Просто в мене була операція на руці, і, як сказав лікар, просто при падінні нерв защеміло. Через це на той момент було реально боляче. Але потім стало соромно, думав, навіщо мене замінили.
