Півзахисник молодіжного складу Віталій Буяльський нинішньої осені дебютував у першій команді «Динамо». Про свою поки ще недовгу футбольну кар’єру та плани на майбутнє Віталій розповів в інтерв’ю клубному сайту.
- Коли виповнилося шість років, батьки записали мене до секції футболу. У 12 років пощастило потрапити до спортивного футбольного інтернату, який знаходиться в Києві. Тут я почав навчатися і професійно займатися футболом. А в 16 років отримав запрошення до «Динамо-2».
- Ти згадав про інтернат. Виїхати до 12 років з рідної Калинівки (Вінницька область) до столиці було напевно непросто...
- Неймовірно важко було перші два роки – і морально, і фізично. Навіть хотів поїхати додому! Дзвонив батькам, просив, щоб вони мене забрали. Але вони не забирали, казали, що я маю займатися спортом і прогресувати. Мені, в свою чергу, якось зовсім не хотілося там навчатися. А потім минув час, почав звикати, переставав сильно сумувати за батьками, будинком, друзями.
- А хто був твоїм першим тренером?
- Катальчук Валерій Якович, він тренував мене ще в Калинівці. Багато чому навчив і допоміг мені у процесі становлення футболістом. Коли займався в інтернаті, він був одним із тих, хто просив не кидати його, а продовжувати навчатися, домагатися чогось у житті. Я йому за це вдячний.
- Хто зі знайомих хлопців по інтернату продовжив футбольну кар’єру?
- У принципі, багатьох взяли. Того ж Бадрі Акубардія. Ми з ним навчалися разом в інтернаті, а тепер граємо в «Динамо». Ще Орловський грає у «Буковині», є хлопці в «Оболоні».
- Очікував, що виступаючи за інтернат, можна отримати пропозицію від «Динамо»?
- Ми з татом із дитинства вболіваємо за «Динамо», я хотів грати за цю команду. Буду намагатися і надалі прогресувати, пробувати перейти до першого складу. Я в системі «Динамо з 2010 року. Багато чому за цей час навчився, встиг стати своїм у колективі. Про плани поки що не хочеться розповсюджуватися, а то мало що станеться – у футболі та ж травма, не дай боже, може змінити все життя. Тому про майбутнє краще вголос не розмірковувати
- Комфортно почуваєш на позиції центрального півзахисника?
- Я починав грати у нападі. А після того, як приїхав до Києва, мене поставили до півзахисту. Я не проти, аби вигравали.
- Пам’ятаєш свій дебютний матч за молодіжну команду «Динамо»?
- Це було минулого літа, ми грали з «Оболонню». Я вийшов у другому таймі. Дуже боявся, щоб не «напартачити». Коли виходив на поле, ми вели в рахунку, але в підсумку «Динамо» програло. Незважаючи на результат, тренер сказав, що мій дебют вдався, я швидко увійшов до гри.
- За рік після цього ти виходиш у футболці першої команди в матчі Кубка України. Непоганий прогрес, погодься?
- Про те, що заявлений на цей матч за першу команду, дізнався з телефонної розмови. Мені подзвонили після гри з «Чорноморцем», сказали, буду тренуватися з першою командою й поїду на гру до Кременчука. Так потрапив до запасу. Сидів на лавці, коли покликав другий тренер і сказав виходити на поле. Я переодягнувся, вислухав установку. Здається, непогано зіграв, хоч і часу було замало.
- Часу справді небагато – близько 7 хвилин. Ти навіть встиг запам’ятатися ударом у бік воріт суперника. Так хотілося забити?
- Намагався грати через старших гравців, у них все ж таки більше досвіду. Багато хто мені підказували, особливо Корреа та Мілевський.
- Із кого з півзахисників «Динамо» береш приклад?
- Пригадую найкращих динамівських півзахисників того періоду, коли команда демонструвала фантастичний футбол. Це і Ребров, і Белькевич.
- Зараз ти стабільно виступаєш за молодіжний склад, тренери тобі довіряють. Які стосунки встановилися з Олександром Хацкевичем?
- Подобається, що тренер до всіх ставиться однаково – нікого не виокремлює. Іноді перед іграми проводяться індивідуальні бесіди. Після матчу із «Кременем» Олександр Хацкевич запитав про атмосферу в команді, привітав із дебютом.
- Нещодавно в матчі за юнацьку збірну ти отримав травму. Як зараз себе почуваєш?
- У грі проти збірної Казахстану потягнув пах і продовжити матч не міг. Але це для футболу справа звична. Головне, щоб травм було якомога менше. Був у лікарні, вже все гаразд. Готовий грати надалі.
- Часто у молодих футболістів не вистачає часу на навчання. Як у тебе з цим справи?
- Я навчаюся в Інституті фізкультури, на другому курсі. До речі, саме зараз складаю сесію.
- Викладачі послаблення роблять?
- Знаєте, якось не дуже (сміється). Все одно доводиться з’являтися на заняттях, здавати роботи. Ким буду після завершення інституту? Тренером.
Яна Котик, спеціально для Інформаційного відділу ФК «Динамо» (Київ)
