- Як ти думаєш, у чому секрет твого успіху в «Динамо?
- У першу чергу, в нас командний вид спорту. Й у нас команда, тренер на кожній теорії, тренуванні каже, що головне – команда. Якщо буде команда – ми можемо чогось досягти. А якщо будемо грати, як не команда, у нас шансів не буде.
- Ти вже встигнув звикнути до великої популярності? Після голів «Генгаму» та «Металісту» почали впізнавати на вулиці?
- Та ні. Немає жодної популярності. Особливо не впізнають. Як відчував себе, так і відчуваю. Жодної зіркової хвороби в мене немає.
- Як по місту пересуваєшся?
- Іноді на громадському транспорті, іноді на таксі, іноді на машині.
- У тебе щільний графік тренувань, як часто буваєш удома в рідній Калинівці?
- Нечасто, раз на 3-4 місяці. От після Нового року ще жодного разу не був. Коли випадають вихідні або невелика відпустка, в першу чергу їду додому. Поки особливо немає бажання поїхати кудись відпочити. Я народився в Калинівці, тут батьки живуть, багато друзів. Лише хороші спогади про рідний дім.
- У 13 років ти залишив батьківський дім та поїхав до Києва до спортивної школи. Розкажи про цей період?
- Перший рік було дуже складно. Найскладніше було без батьків. В інтернаті навіть елементарно складно речі попрати, їсти приготувати, все не так як удома, коли за тобою доглядає мама. Так, складнощі були, але зараз, коли згадую про це, то вже смішно.
Зі мною в школі-інтернат у Києві навчалися Тотовицький, Чорноморець, Акубардія. Багато хороших хлопців, але не всі пробилися. Потрібно в собі шукати причини. Хтось каже, гроші розбалували або машини. Але це не так, якщо людина поставила перед собою мету чогось досягти в житті, думаю, їй нічого не може завадити. Якщо у нього мета гроші, придбати машину, більше мети немає, тоді немає сенсу грати у футбол!
- Як потрапив до структури «Динамо»?
- Запросили до дубля «Динамо», тоді там працював Володимир Мунтян. Я приїхав, він подивився на мене, десь тиждень тренувався з командою. Потім сказали, що я підійшов та вже в 17 років підписав контракт із дублем. Стосовно грошей, зарплати, то мені було все одно. Головне, що взяли. Давали екіпірування, безкоштовно одягали.
- Розкажи про період у другій команді?
- Там уже пішов дорослий футбол, перші півроку не грав особливо. Одну, дві гри провів. Коли прийшов Олександр Хацкевич, я вже почав більше грати. Він мене й капітаном поставив, й при ньому я почав прогресувати, як футболіст.
Грав по 90 хвилин, був капітаном, їздив на збори з першою командою, але сам розумів, що ще не підходжу для неї. І прийшла пропозиція вирушити в оренду до «Говерли». Я довго не думав, мені сказали, що краще піти в оренду, й я поїхав до Ужгорода.
- Що тобі дала оренда в «Говерлі»?
- У першу чергу, спробував свої сили в Прем'єр-лізі. Тренер В'ячеслав Грозний повірив у мене, як у футболіста. Він переконав мене в тому, що я можу грати в УПЛ, що можу повернутися до «Динамо». Це було головне в Ужгороді.
- За рік ти повернувся та заграв в основі ...
- До команди мене повернув Сергій Станіславович, коли став головним тренером. Я з ним поспілкувався, й Ребров сказав, що на мене розраховує, як на футболіста. І для мене це було дуже важливо почути. Я зараз намагаюся максимально викладатися на кожному тренуванні, у грі. Щось може не складатися, й це зрозуміло. Головне – бажання та прагнення чогось досягти.
- Як тобі працюється з Ребровим?
- Дуже цікаво. Весь тренувальний процес цікавий, й у спілкуванні він дуже приємна людина. Радий, що доля мене на даному етапі пов'язала з цим тренером.
- До збірної ти потрапив, будучи гравцем «Говерли»...
- Сергій Ковалець сам подзвонив мені та сказав, що запрошує до збірної. Я здивувався, не очікував, що викличуть. Ніколи не вважав себе основним, намагався робити все, що тренер вимагав. Ми всі збираємося на тренуваннях та намагаємося доводити, що найкращі.
- Ігор Суркіс казав, що бачить тебе в національній збірній. Як ти до цих слів ставишся?
- Приємно, що президент команди таке каже. Я буду намагатися виправдати його слова. Якщо, дай Боже, з часом я буду прогресувати, викладатися на кожному тренуванні, грі, думаю, що тренер збірної буде це бачити.
Виклик до національної команди? Нічого такого не очікував, сам розумів чудово: я не так уже багато зіграв, щоб викликати до головної команди. Коли буде впевненість якась, досвід, ще ігри за «Динамо», тоді можна думати про збірну.
- У «Динамо» дуже велика конкуренція зараз на всіх позиціях, тебе це не лякає?
- Добре, що така конкуренція в команді. Завдяки цьому можна прогресувати. Є такі футболісти, як Сидорчук, Гармаш, Беланда в центрі поля, Велозу той же, Рибалка. Для мене добре, що вони будуть у команді, є до чого прагнути!
- Ти гравець центру, як почуваєшся в захисті?
- Якщо навіть поставлять на позицію захисника, буду намагатися робити те, що на сьогоднішній день можу. Ми маємо всією командою й оборонятися, й атакувати. Звичайно, атакувати будь-якому футболісту більше подобається. Але потрібно виконувати й чорнову роботу, допомагати в центрі поля. Якщо я буду лише атакувати, я не буду вже в команді.
Ви самі бачите, як команда почала грати за Сергія Станіславовича. Й командна гра, й індивідуально футболісти почали зростати. Якщо казати, що Ребров уже багато зробив для «Динамо», то так, воно так і є. Футболісти грають один за одного, в колективі хороші стосунки як із українцями, так і з іноземцями.
- Правда, що молоді гравці називають Шовковського «дядя Саша»?
- Буває й таке. Зрозуміло, що це футболіст – ідол «Динамо». Я у футболі, мабуть, набагато менше, ніж він у «Динамо». Тому якщо й говоримо «дядя Саша», це, напевно, повага до нього.
- Розкажи про дебютні голи за «Динамо» в Лізі Європи та чемпіонаті? Які в тебе були емоції після цього?
- Гол «Генгаму», можливо, став переламним у матчі. Нам потрібен був цей гол, щоб з'явилася в команді впевненість. І мені потрібна була впевненість. Адже це була перша моя гра в основному складі «Динамо», перша гра в Лізі Європи. То для мене була величезна відповідальність. У першу чергу, хотілося проявити себе, показати, що не гірший за тих легіонерів, які є. Так, можливо, в чомусь я їм і поступаюся, але з часом буду додавати й додавати. Як забив? Можливо, десь і пощастило. Тому що м'яч ліг так вдало на ногу, я вдарив, а воротар не встигнув зреагувати.
Щодо голу «Металісту», ми на тренуваннях відпрацьовуємо такі комбінації. Ребров каже бігти до штрафного майданчика, якщо хочеш забити гол, якщо ж не хочеш, то стій у центрі поля, або піди та сядь на лавку. Втік до штрафного майданчика, Андрій класно віддав, залишалося лише прийняти та забити.
- Віталік, із ким найбільше в команді товаришуєш?
- З усіма: українцями, легіонерами. Щоб дуже близько, то такого немає. Із Владом Калитвинцевим спілкуюся непогано. З усіма молодими: Рибалкою, Ярмоленком, Сидорчуком.
- Яка формула успіху Віталія Буяльського?
- Формули немає. Працювати, працювати, як на кожній роботі. Потрібно викладатися по максимуму. Потрібно любити свою роботу, слухати старших, тренерів, оточуючих та робити висновки. Важливо продовжувати працювати над собою.
У психологічному плані теж потрібно бути стійким. Десь можеш не грати, потрібно терпіти до кінця, працювати й, думаю, футбольний Бог усе бачить.
- Журналісти вже починають набридати?
- Бувало й таке, але намагаюся не грубити. Просто м'яко пояснити, що в мене немає часу приїхати, дати інтерв'ю.
- Які цілі стоять перед «Динамо»?
- Виграти всі турніри, в яких беремо участь.
- «Динамо» – фаворит Ліги Європи?
- Не можу сказати, що на цьому етапі «Динамо» – фаворит. Тут уже всі команди хороші – «Фіорентина», «Дніпро». У всіх шанси рівні.
- Які плани в тебе на майбутнє? Хотів би виступати в Європі?
- Буду радий, якщо в майбутньому поїду грати до Європи. Але зараз про це говорити безглуздо. Уже згодом, якщо все буде добре в Києві, якщо буду більше грати, а тренер довірятиме, чому б і ні.
Після матчу з «Евертоном» у Ліверпулі з'явилася мрія грати в Англії. Мені дуже сподобалася атмосфера на стадіоні. Як там люди вболівають, яка самовіддача! Але зараз я хочу грати лише в київському «Динамо». Хочу принести користь цьому клубу, спробувати проявити себе, грати в основі. А потім уже буду казати, що хочу. Зараз поки не так багато й зіграв. Казати, що хочу до Англії, до Іспанії – це буде неправильно з мого боку.
* фото А.Лукацький
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
