У матчі п'ятого туру Ліги Парі-Матч він забив свій другий гол у вищій лізі чемпіонату України. Про цю небуденну в кар'єрі будь-якого захисника подію, а також про свої плани на найближче майбутнє Віталійс розповів у ексклюзивному інтерв'ю офіційному сайту «Динамо» (Київ).
- Віталійсе, вітаємо з другим голом у Прем'єр-лізі! Які загалом відчуття від гри з «Металістом» та від старту сезону в складі «Говерли»?
- Дякую за привітання! Звичайно, гол – це завжди позитивні емоції, це однозначно. З іншого боку, результат гри розчарував. Ми віддаємо перемогу в другій грі поспіль, і це трохи насторожує. А так, загалом, старт сезону вдався – зіграли внічию з «Дніпром» та «Ворсклою». «Шахтар», зрозуміло, нам поки що не по зубах, оскільки в нас доволі молода команда, й ми лише набираємося досвіду.
В іграх із запорізьким «Металургом» та «Металістом» також не вистачило досвіду, особливо на завершальній стадії. Якби ми реалізували ті моменти, які в нас були, то, думаю, «Металург» та «Металіст» ми обіграли би з великим рахунком. Але в нас молоді гравці, десь нам не вистачає досвіду, десь «холодної голови». Дві гри поспіль ми наступаємо на одні й ті ж граблі. Не забиваєш ти – заб'ють тобі. Ця приказка з нами знову зіграла злий жарт.
- Багато хто жартома, багато хто серйозно називає нинішню «Говерлу» «Динамо-2». Як ти вважаєш, чого може досягти ця команда, цей склад у Лізі Парі-Матч, за які місця поборотися?
- Можу сказати, що єдине, в чому ми на даний момент поступаємося більшості команд, так це в досвіді. Можливо, також ще у плані фізичної боротьби, тому що хлопцям 95-го року народження ще буває важко вести рівну боротьбу з тими, хто вже рік або кілька років грає у Прем'єр-лізі. Це два головних компоненти, над якими нам потрібно працювати, аби претендувати на певні місця та вирішувати турнірні завдання.
А так, у перспективі, за підбором футболістів команда зібрана дуже-дуже хороша, в нас є майбутнє. Якщо ми будемо продовжувати працювати над командною грою, над набуттям необхідного досвіду, над прогресом, то, думаю, «Говерлі» буде цілком до снаги завершити чемпіонат на гідному місці.
- Ти проводиш уже другий сезон у Прем'єр-лізі. Напевно, на тебе вже якоюсь мірою покладені лідерські функції. Чи допомагаєш ти молодшим партнерам по команді, які тільки прийшли з «дубля» та «Динамо-2» й роблять свої перші кроки на цьому рівні?
- Звичайно. Та й до мене вже трохи інші вимоги, ніж до хлопців, які лише прийшли до команди. Зрозуміло, що я вже сезон відіграв у Прем'єр-лізі й кілька матчів за свою національну збірну. Тим паче, я граю на позиції центрального захисника й, відповідно, маю керувати діями партнерів. Щось вдається, щось ні.
Бувають і непорозуміння, коли ми можемо один на одного прикрикнути. Але нічого в цьому страшного немає, це нормальні футбольні моменти. Потім проаналізували помилки, розібралися та продовжили грати. У той же час я не є якимось деспотом або тираном, та й різниця у віці з наймолодшими зовсім невелика – лише два-три роки.
- У грі з «Металістом» ти забив гол, уже другий за свою кар’єру в чемпіонаті України. Який викликав більше емоцій – перший, який ти забив минулого сезону, або цей?
- Ви, можливо, не повірите, але ані перший, ані другий голи мене не порадували аж настільки, тому що перший гол я забив тому самому «Металісту», й ми так само зіграли 2:2, ведучи в рахунку 2:1 та втративши перемогу на останніх хвилинах, коли в наші ворота призначили пенальті. І зараз ми вели, тепер уже з рахунком 2:0, і знову не змогли втримати перевагу, знову пропустивши на останніх хвилинах та зігравши 2:2.
Хтось сміється, що я знайшов «свою» команду, забиваю лише «Металісту». Але з іншого боку можна задуматися про те, що коли я забиваю гол, ми обов'язково втрачаємо перемогу. Звичайно, це все жарти. А якщо серйозно, ані перший, ані другий гол не принесли повноцінного задоволення – добре, що забив, але те, що знову втратили перемогу, засмучує.
- На літній збір у цьому році з тих молодих гравців, які не були в першій команді раніше, поїхали, фактично, лише двоє – ти та Мякушко. У підсумку Сергій почав сезон у першій команді. Чи не шкодуєш, що знову пішов в оренду? Чи не було можливості вже зараз спробувати заграти в команді Реброва?
- У мене була розмова із Сергієм Станіславовичем, і ми прийшли до спільної думки, що на даний момент для мене головне – ігрова практика, практика у Прем'єр-лізі, щоб я постійно грав, і тоді мені потім буде легше повернутися до «Динамо» та відразу заграти.
Звичайно, завжди хочеться залишитися та грати за такий великий клуб, як «Динамо», але я не хотів сидіти на лавці й виходити на поле, грубо кажучи, кілька разів на місяць. Я хочу мати постійну ігрову практику. Тому ми вирішили, що на даний момент піти в оренду до «Говерли» буде найбільш правильним вчинком.
- Як ти оціниш свій прогрес за минулий сезон, який став для тебе першим на найвищому рівні? У Прем'єр-лізі набагато швидше «дорослішаєш» у футбольному плані?
- Звичайно, значно швидше. По-перше, рік, проведений у Прем'єр-лізі, ця практика, дали мені можливість заграти у складі моєї національної збірної. Дай Боже, щоб у мене в збірній все було добре, щоб я там закріпився. Я завжди був за те, щоб грати на більш високому рівні. Зрозуміло, що ти можеш робити помилки, у суперництві з футболістами, які сильніші за тебе, але це дуже цінний досвід, який ні з чим не зрівняється. Я це знаю з досвіду виступів у першій лізі. Тут уже починається справжній чоловічий, професійний, «розумний» футбол. Граючи у Прем'єр-лізі та постійно прогресуючи, ти зможеш із часом відкрити для себе двері й до європейських топ-чемпіонатів.
- Як тобі особисто й іншим динамівцям грається під керівництвом В'ячеслава Грозного, якого хвалять за вміння працювати з молодими гравцями, за вміння розкривати таланти?
- Як і в будь-якого тренера, у В'ячеслава Вікторовича своє бачення футболу, свої принципи та вимоги. У чомусь наші думки співпадають, у чомусь можуть розходитися. Мені здається, з одного боку, це нормально, але я чудово розумію, що я маю належно виконувати вимоги головного тренера. Моя думка при цьому не має враховуватися, коли я виходжу на поле, роблю все те, що сказав на установці В'ячеслав Вікторович.
Його вміння працювати з молоддю ні в кого не викликає сумнівів, про що свідчить те, що вже далеко не один гравець пройшов через його школу. Приклади – ті ж Макаренко, Буяльський, які після «Говерли» заграли в основному складі «Динамо». Зараз тим же шляхом пішов Сергій Мякушко. Я бажаю йому всього найкращого, дай Боже, щоб він швидше заграв в основному складі. Результати роботи В'ячеслава Грозного очевидні, а, значить, це тренер, який може розкрити потенціал молодого футболіста.
- Говорячи про твою позицію центрального захисника, чи є якісь відмінності у функціональних обов'язках, вимогах у грі за «Говерлу» від тих, які були в тебе у «Динамо»?
- Повторюся, у кожного тренера свої вимоги. Звичайно, у Сергія Станіславовича вони одні, а у В'ячеслава Вікторовича – інші. Професійний футболіст має вміти підлаштовуватися під ті вимоги, які йому висуває головний тренер у дану хвилину. Якщо Грозний вимагає від мене якийсь аспект гри в захисті, який він бачить на даний момент, значить, я маю його виконувати. Так само й на тренувальних зборах Сергій Станіславович мені казав, як я маю грати, й я це виконував.
- Які особисті цілі ставиш перед собою на цей сезон? Чи хочеш уже в зимове міжсезоння повернутися до «Динамо», полетіти на збори та спробувати пробитися до основного складу?
- Моя орендна угода розрахована на півсезону, до зими. Плани лише одні – прогресувати, доводити грою свій рівень, довести тренерському штабу «Динамо», що я можу конкурувати з гравцями основного складу, за можливості повернутися до «Динамо» вже взимку та витримати конкуренцію з тими захисниками, які є основними в команді.
Спілкувався Ігор Бондаренко
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
