Вітаємо заслуженого ветерана і згадуємо про те, як він прийшов у футбол, і як склалася його велика кар'єра в рідному «Динамо».
М'яч з ганчірок і пара цеглин
Як і сотні, а то й тисяч післявоєнних хлопчаків Володя, який народився через два роки після завершення Великої Вітчизняної війни в Єнакієвому, кращим для себе заняттям вважав футбол. Багато чого в країні не вистачало, але майбутні футбольні майстри вірили, як і громадяни багатомільйонної країни, в світле майбутнє і сподівалися на зміни на краще. «Я дитя післявоєнного часу. Що ми тоді мали? Ганчірковий м'яч та пару цеглин замість штанг. Хоча і у вуличних баталіях теж можна було багато чому навчитися. Футбол був для нас найбільш доступною грою, от і ганяли від світанку до заходу. Якщо не ганяв м'яча, на вулиці тебе не поважали». Саме через заняття футболом хлопець кинув музичну школу і до призову в армію виступав за команду рідного міста - єнакіївський «Шахтар».
У «Динамо» через армію
Будучи покликаним до армії, Трошкін спочатку потрапив у київський військовий округ, а потім був переведений у київський СКА, де його помітив тодішній наставник «біло-синіх» знаменитий «дід» Віктор Маслов. У дублерах юнак не засидівся і, провівши лише дві гри, 26 жовтня 1969 дебютував в основі «Динамо», вийшовши на 74-й хвилині на заміну замість Анатолія Бишовця в домашньому матчі з мінськими одноклубниками (3:0). Зігравши ще два матчі союзного чемпіонату проти «Зеніта» (4:0) і тбіліського «Динамо», (2:2) Трошкін був поставлений Масловим на найважливішу гру Ліги чемпіонів проти італійської «Фіорентини», щоб персонально опікати самого бразильського чемпіона світу Амарілдо.
Справжній універсал
За свою дев'ятирічну кар'єру в «Динамо» (з 1969 по 1977 рр.) Володимир Трошкін провів за «біло-синіх» у всіх офіційних турнірах 273 матчі, забивши 27 голів. За його зізнанням, він випробував у полі всі позиції, хіба лише на воротах не стояв. Наприклад, крім вже згадуваного Амарілдо, він наглядав за геніальним португальцем Ейсебіо, не раз діяв "по гравцю" в матчах чемпіонату СРСР. Доводилося виступати також на позиції крайнього хава, причому як зліва, так і зправа. І навіть в атаці на пару з Блохіним кілька разів виходив. Але найкраще Трошкін себе почував на правому фланзі захисту. «Мені було нуднувато займатися виключно руйнуванням, тож часто підключався до атак. Ривок у мене був непоганий, та й з передачами гольовими складалося. До речі, у мене ніколи не виходило наносити прямі удари, завжди м'яч закручував. З цього приводу хлопці часто наді мною жартували: мовляв, паси у тебе, Вова, криві. Нічого, зате вони були незручними для голкіперів і захисників - м'яч летів по минаючій їх траєкторії».
Грати лише на перемогу!
За роки виступів у київському «Динамо» Трошкін зібрав значну колекцію трофеїв, включаючи Кубок володарів Кубків і Суперкубок УЄФА, чотири золоті медалі чемпіона СРСР, один кубок СРСР, а також срібло Євро-72 і бронзу Олімпіади-76. Закінчивши кар'єру гравця, Володимир Миколайович перейшов на тренерську роботу (керував київським СКА і рівненським «Авангардом», юнацькою збірною України) після чого вже довгі роки присвячує себе роботі у Федерації Футболу країни та Асоціації ветеранів футболу України (1-й віце-президент).
Copyright © FC Dynamo Kyiv
