Цієї зими на зборах тренерський штаб «Динамо» традиційно дасть шанс проявити себе молодим футболістам із другої команди. До Ізраїлю Валерій Газзаєв планує взяти захисника Темура Парцванію та півзахисника Владислава Калитвинцева. І якщо перший вже кілька років виступає в першій лізі, то другий лише цього року перейшов до «Динамо-2» з клубної академії. Прийшов час познайомитися з Калитвинцевим-молодшим ближче.
- Владе, як провів відпустку? Чим займався?
- Чесно кажучи, нічим особливим. Був удома, в Києві, нікуди не їздив, потроху відвідував школу. Збиралися з батьком з'їздити до Англії до Сергія Реброва, але не склалося, оскільки мене викликали до збірної.
- У зв'язку з епідемією грипу у вас вийшов тривалий відпочинок. За футболом засумував?
- Так, звичайно. Ми збиралися з хлопцями з динамівської школи, грали й у залі, і на вулиці.
- Наскільки відомо, на збір до Ізраїлю ти їдеш з першою командою. Як сприйняв цю новину?
- Мені сказав про це тато. Звичайно, я спочатку здивувався, але дуже зрадів. Гадаю, буде дуже важко. Трохи хвилююся, адже хочеться показати себе з найкращого боку. Із старшими хлопцями ще не знайомий, підтримую дружні стосунки з Петровим, Коркішком і Гармашем.
- Будеш прагнути завоювати місце у складі, чи про це говорити ще зарано?
- Гадаю, ще зарано, але я до цього буду прагнути. Поки хотілося б справити про себе хороше враження.
- Будеш перейматися, якщо знову доведеться повернутися до другої команди?
- Ні, адже я вже потраплю, як говориться, до обойми. Якщо скажуть, і далі виступатиму за другу команду, внутрішньо я до цього готовий.
- Трохи більше півроку тому тебе почали залучати до ігор за «Динамо-2». Чи не дуже швидкий прогрес?
- Гадаю, ні. Не сказав би, що мені було важко перелаштовуватися. Я знав, що доведеться грати разом зі старшими хлопцями, тому спочатку трохи боявся, що вони мене не приймуть, що буде важко. Попервах, справді, було непросто, але хлопці мені допомагали, підбадьорювали, якщо щось не складалося або помилявся у простих ситуаціях. Мені це дуже допомогло. Також був невеликий мандраж із приводу того, що доведеться грати з дорослими і досвідченішими суперниками, але я швидко звик до цього.
- Як поєднуєш навчання і футбол?
- Звичайно, через тренування та ігри на навчання часу майже не залишається. Але коли воно є, заняття відвідую. Вчителі до моєї ситуації ставляться з розумінням, бажають успіху в спорті.
- Ти займаєшся у звичайній школі?
- Так, але з мовним ухилом. Ми поглиблено вивчаємо французьку, також викладають англійську, а два роки тому почали ще й німецьку. Поки краще дається англійська, але ще буду продовжувати вдосконалювати її, адже в майбутньому мова може знадобитися. А в цілому, більше схиляюся до точних наук – фізики й, особливо, хімії.
- Щодо вищої освіти замислювався?
- Поки ні, зараз думаю виключно про футбол, але освіта, безумовно, також необхідна. Напевно, вступатиму до Інституту фізкультури, як і інші.
- За перший сезон ти провів 13 ігор і забив три м'ячі. Це можна вважати позитивним результатом?
- Гадаю, так, але забивати хотілося б більше.
- Пам'ятаєш, як забив свій перший гол?
- Звичайно! Зі штрафного ФК «Харкову», емоцій було маса. Тим паче, я бачив, що за грою спостерігали президент клубу Ігор Суркіс та головний тренер Валерій Газзаєв, тому мені було вдвічі приємніше.
- Наскільки тобі важко входити до гри з лави запасних?
- У принципі, не дуже складно. Головне, віддати точно перший пас своєму партнеру, а далі гра піде. Але якщо не склалося, теж нічого страшного, потрібно продовжувати шукати м'яча й не помилятися.
- У «Динамо-2» ти працюєш під керівництвом свого батька. Як до цього ставляться інші?
- Спочатку я гадав, що хлопці вважатимуть, що батько мене тягне, що я граю за протекцією. Але насправді всі прийняли мене добре.
- Не відчуваєш до себе більш суворого ставлення?
- Так і є – тато від мене вимагає більше, ніж від інших.
- Удома Юрій Миколайович аналізує твою роботу?
- Так, буває, що підказує, говорить, як слід було зіграти, аналізує помилки. Виходить, я з тренером спілкуюся більше, ніж інші хлопці.
- Багато хто говорить, що за своєю манерою гри ти нагадуєш батька, а сам що думаєш із цього приводу?
- Так, щось є. Але тато говорить, що швидкість у мене вища й удар сильніший, ніж у нього. Звичайно, мені справді хотілося б бути схожим на нього. Що стосується зарубіжних футболістів, то прагну рівнятися на Мессі.
- Які плани й цілі ставиш перед собою на другу частину сезону?
- Якщо вийде проявити себе на зборах, хотілося б тренуватися з першою командою. Якщо ні – провести більше ігор за «Динамо-2» і забити якомога більше м'ячів.
- Де зустрічав Новий рік?
- Вперше відзначав не вдома з батьками, а в компанії друзів.
- Владе, зовсім скоро, 4 січня, у тебе День народження. Що хотілося б отримати в подарунок?
- Рідним і близьким я нічого не замовляв. Мені достатньо того, щоб мене просто привітали. Що команда подарує? Це мені належить стіл накривати (посміхається).
Світлана Полякова, Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
