На домашніх матчах за участю «Динамо» все частіше доводиться слухати з трибун неприємні кричалки, спрямовані на одного з ветеранів нашої команди – Владислава Ващука. Поїхавши у московський «Спартак» у 2003 році, Владислав транзитом через одеський «Чорноморець» повернувся до рідного клубу, щоб продовжити служити йому вірою і правдою.
Щоправда, вболівальники зустріли Ващука дуже войовничо. Таке ставлення неприємне не лише Владиславу, але й усім партнерам по команді. І в останньому домашньому матчі, у якому було обіграно «Кривбас», динамівці в перше за багато матчів не привітали своїх вболівальників.
- Я не знаю, звідки з’явилась така неприязнь до мене. Мені це неприємно, оскільки вважаю, що зневажали не одного мене, а й усю команду. Наша відмова подякувати трибунам за підтримку, – одноразова акція. Але в цілому, думаю, вболівальники самі повинні розуміти: ні ми без них, ні вони без нас існувати не зможуть. Їм не буде за кого вболівати, а нам для кого грати. Хотілося б закрити це питання. Думаю, для цього слід провести зустріч і все обговорити, причому зустрітись бажано не лише зі мною, а й з іншими гравцями, які захочуть висловити свою думку.
Ми повинні діяти як єдиний організм. Якщо команда змінюється в кращу сторону, стає дружнім колективом і єдиним монолітом, то чому не можуть змінитись уболівальники і стати єдиним цілим, однією командою з нами?
Хотілося б побачити, почути і оцінити. У мене є багато друзів, які ходять на футбол, чують усі ці речівки і не розуміють такого ставлення. Коли ми на полі, міняється настрой, і ми не можемо досягнути результату.
- Тобто, відбувається так звана зворотна реакція?
- Звичайно, футболісти починають думати про щось інше. Трибуни повинні гнати команду вперед, а вони подібними витівками, навпаки, її гальмують. Виходить лише гірше.
- А з чого все почалось? Уболівальники до сих пір не можуть вам пробачити перехід у «Спартак»?
- Не знаю, але, схоже, таке ставлення пов’язано саме з цим. Хоча з ними не спілкувався, тому нічого не можу сказати. Наскільки мені відомо, багато вболівальників не можуть відповісти на запитання, для чого вони це роблять. Швидше за все, просто за інерцією. Достатньо одній людині викрикнути, щоб решта повторили. Але це більше схоже на стадний інстинкт, за принципом «усі кричать, і я кричу».
- Сподіватимемось, що до наступного матчу вони зроблять правильні висновки і заспокояться.
- Мені б теж хотілось у це вірити.
