ФК «Динамо» (Київ) та мільйони шанувальників «біло-синіх» щиро вітають нашого чемпіона зі святом! Приємно відзначити, що Володимир є відданим вболівальником «Динамо», про що він розповів в одному з останніх номерів клубного журналу «Динамо Київ».
- Володимире, розкажіть про свій найяскравіший дитячий футбольний спогад?
- Це, безумовно, проводи з великого футболу Олега Блохіна. 28 червня 1989 року, аншлаг на тоді ще Республіканському стадіоні. Понад 100 тисяч глядачів! Збірна СРСР грає проти збірної світу. Блохін із пов’язкою капітана й 11-м номером перший тайм проводить за СРСР, другий – за суперника. Збірну СРСР очолює Валерій Лобановський, кістяк команди складають футболісти київського «Динамо». На чолі збірної світу – Франц Беккенбауер, із яким ми через роки подружимося. Пригадую, як у другому таймі Олег одягнув воротарський светр та рукавички й став у ворота збірної світу, а бельгійський голкіпер Пфафф у футболці Блохіна побіг уперед. Пам’ятаю, як Блохін забиває гол на 90-й хвилині з пенальті, але майже відразу ж Балтача зрівнює рахунок – і матч завершується бойовою нічиєю 3: 3. Коли Олег ішов з поля, увесь стадіон устав, багато хто навіть плакав. Для мене, 13-річного пацана, це було справжньою подією.
- Декілька років тому ви зіграли в благодійному футбольному матчі, який у Києві на стадіоні «Динамо» проводив Андрій Шевченко. Проти зірок італійської естради ви діяли в захисті. Суперники не ризикували йти в жорсткий стик із чемпіоном світу з боксу?
- Матч був показовим – травми тут ні до чого. Так що грали ми один проти одного акуратно. Підсумковий рахунок на табло ні на що не впливав. До того ж я не приховую, що не володію великими футбольними талантами. Уявляєте, грав у футбол із 8-9 років, проте так і не навчився, як слід. У тому матчі, пам’ятаю, я діяв у захисті зліва.
Завдяки Андрію, до речі, зіграв і на міланському стадіоні «Сан-Сіро»: стояв у воротах. Не дуже вдало – пропустив чи то три, чи то п’ять м’ячів. Але за ці голи не було соромно. Тим більше ми зібрали на благодійні цілі значну суму – на «Сан-Сіро» був аншлаг.
- Під час низки невдач «Динамо» в українських журналістів був популярним жарт: «Щоб зробити оборону киян непрохідною, у центр захисту потрібно поставити братів Кличків».
- На рингу я себе почуваю куди впевненіше, ніж на футбольному полі. Утім, власних огріхів футбольної техніки не соромлюся. До футболу я, як і мільйони українців, ставлюся позитивно. Був радий, коли ми з братом стали друзями Євро-2012. Віталій узагалі – посол волонтерської програми УЄФА.
- Буває, що не можете стримати емоцій на футбольних матчах?
- Трапляється. Чесно кажучи, з позиції вболівальника іноді розумію фанів, які в запалі допускають не завжди коректні вислови на адресу арбітра або команди-суперниці, а також гіркоту розчарування від поразки улюбленої команди або, навпаки, радість від перемоги. Спорт – це, насамперед, емоції. На футболі завжди багато емоцій. Особливо мене заворожує атмосфера стадіону, коли вболівальники, ставши плечем до плеча, дружно співають гімн.
- У всіх серйозних футбольних клубів є фан-клуби. У вас із Віталієм теж є офіційний фан-клуб. Чим футбольний фан-рух відрізняється від боксерського?
- Принципових відмінностей немає. Фани – це люди, які живуть спортом: футболом, боксом, легкою атлетикою, хокеєм... Від моїх фанів виходить енергія, яка передається мені під час боїв (аудиторія офіційної сторінки Klitschko в Facebook складає більше ніж 1 700 000 шанувальників – прим. ред.). Я вдячний усім уболівальникам, що приїжджають на мої поєдинки або дивляться їх біля телеекранів.
- Свої бої ви іноді проводите на футбольних стадіонах. У поєдинку з Девідом Хеєм, який відбувся 2 липня 2011 року в Гамбурзі на Imtech-Arena, один із ваших чемпіонських поясів виносила дочка президента «Динамо» Марина Суркіс.
- По-перше, я вдячний Марині за внесок, який вона разом з Ігорем Суркісом зробила в соціальну сферу нашої країни. Винесення чемпіонського пояса на один із моїх боїв був лотом під час дебютного гала-вечора, який організовував фонд Кличків. Так сталося, що його виграла дівчина. У моїй команді були певні забобони. До цього в нас ніколи не було жінки в команді. А тут їй належало вийти у складі команди в ринг та ще й виконати таку відповідальну місію. Але Марина з нею впоралася блискуче.
- Чи варто в майбутньому чекати, що винесення пояса буде представлено як лот на одному з наступних гала-вечорів вашого фонду?
- Такий варіант не виключений. Але цілком можливо, що Марина так і залишиться єдиною дівчиною, яка виносила в ринг мій чемпіонський пояс.
- Чи будуть нові бої на футбольних стадіонах? Свій останній поєдинок на футбольній арені ви провели 7 липня 2012, коли в швейцарському Берні на Stade de Suisse нокаутували американця Тоні Томпсона.
- Мені б хотілося продовжити цей досвід. Я давно мріяв боксувати на футбольному стадіоні перед такою величезною кількістю глядачів. Ця мрія здійснилася влітку 2009 року (дебютний поєдинок Володимира Кличка на футбольному стадіоні в Гельзенкірхені відвідала 61 тисяча глядачів – прим. ред.).
- Чи не настав час організувати бій на НСК «Олімпійський»?
- Ця арена задовольняє всі вимоги для організації та проведення чемпіонських боїв. НСК «Олімпійський», на якому відбувся фінал Євро-2012, нічим не поступається кращим німецьким стадіонам. Але тут потрібно, аби збіглося кілька складових. Зі свого боку, я можу констатувати, що дуже хочу провести поєдинок у Києві. Напевно, символічно було б провести тут свій прощальний бій.
Матеріал журналу «Динамо Київ»
Copyright © FC Dynamo Kyiv
