- Володимире, розкажіть про свій найяскравіший дитячий футбольний спогад?
- Це, безумовно, проводи з великого футболу Олега Блохіна. 28 червня 1989 року, аншлаг на тоді ще Республіканському стадіоні. Понад 100 тисяч глядачів! Збірна СРСР грає проти збірної світу. Блохін із пов’язкою капітана та під 11-м номером перший тайм проводить за СРСР, другий – за суперника. Збірну СРСР очолює Валерій Лобановський, основу команди складають футболісти київського «Динамо». На чолі збірної світу – Франц Беккенбауер, із яким ми через роки потоваришуємо. Пригадую, як у другому таймі Олег одягнув воротарський светр та рукавички й став у ворота збірної світу, а бельгійський голкіпер Пфафф у футболці Блохіна побіг уперед.
Пам’ятаю, як Блохін забиває гол на 90-й хвилині з пенальті, але майже відразу ж Балтача зрівнює рахунок – і матч завершується бойовою нічиєю 3:3. Коли Олег ішов з поля, увесь стадіон устав, багато хто навіть плакав. Для мене, 13-річного пацана, це було справжньою подією.
- Кілька років тому ви зіграли у благодійному футбольному матчі, який у Києві на стадіоні «Динамо» проводив Андрій Шевченко. Проти зірок італійської естради ви діяли в захисті. Суперники не ризикували йти в жорсткий стик із чемпіоном світу з боксу?
- Матч був показовим – травми тут ні до чого. Тож грали ми один проти одного обережно. Підсумковий рахунок на табло ні на що не впливав. До того ж, я не приховую, що не маю великих футбольних талантів. Уявляєте, грав у футбол із 8-9 років, проте так і не навчився, як слід. У тому матчі, пам’ятаю, я діяв у захисті зліва.
Завдяки Андрію, до речі, зіграв і на міланському стадіоні «Сан-Сіро»: стояв у воротах. Не дуже вдало – пропустив чи то три, чи то п’ять м’ячів. Але за ці голи не було соромно. Тим паче, ми зібрали на благодійні цілі значну суму – на «Сан-Сіро» був аншлаг.
- Буває, що не можете стримати емоцій на футбольних матчах?
- Трапляється. Чесно кажучи, з позиції вболівальника іноді розумію фанів, які в запалі допускають не завжди коректні вислови на адресу арбітра або команди-суперниці, а також гіркоту розчарування від поразки улюбленої команди або, навпаки, радість від перемоги. Спорт – це, насамперед, емоції. На футболі завжди багато емоцій. Особливо мене заворожує атмосфера стадіону, коли вболівальники, ставши плечем до плеча, дружно співають гімн.
- Як ви загалом оцінете гру київського «Динамо» під керівництвом Сергія Реброва?
- Радий за Сергія Реброва, з яким ми товаришуємо. Далеко не кожен видатний спортсмен стає справжнім тренером. У Сергія поки що все складається. Я дуже радий, що таке довгоочікуване чемпіонство та Кубок України у 2015-му році повернулися до Києва.
Copyright © 2015 FC Dynamo Kyiv
