- Лобановський був різностороннім. Футбол він сприймав дійсно професіонально, по-справжньому. Що стосується інших якостей, то про це, напевно, краще розповість його дружина Аделаїда Панкратівна, яким він був у сімейному колі. Коли ми були не на тренувальних полях або під час матчів, Валерій Васильович був м’якшим, іншою людиною. Загалом, про нього можна казати лише позитивне.
- Лобановського всі поважали та любили…
- Гадаю, так і було. Принаймні, безперечна повага до нього була в усіх. Причому, це стосується не лише тренерської кар’єри, а й блискучої ігрової – чого варте лише чемпіонство 1961 року разом із командою, у якій він був важливою ланкою разом із такими майстрами, як Каневський, Біба, Войнов, Базилевич та інші. Щодо Лобановського-тренера вже багато сказано, і все це свідчить про його досягнення та величезний внесок. Не дарма, поки ми будемо живі, будемо пам’ятати його та дякувати за те, що дав нам можливість стати по-справжньому заслуженими майстрами спорту.
- Якими словами могли би охарактеризувати Валерія Лобановського як особистість?
- З одного боку, всі кажуть, яким строгим та вимогливим він був – але це стосувалося виключно роботи. Приміром, я міг прийти до нього з довідкою, у якій чітко вказувалося, що мені потрібен щадний режим та потрібно поберегти коліно, на що він обов’язково відповів би: «Володю, та такого не може бути!» (Сміється). На той момент ми розглядали подібні моменти з позиції гравця, але згодом, ставши старшими та скуштувавши тренерського хліба, то почали сприймати Лобановського по-іншому. І вже ті вимоги, які він висував перед нами, стали застосовувати й до своїх підопічних. Значить, усе він робив правильно.
Copyright © FC Dynamo Kyiv
