Історія знає небагатьох футболістів, яким вдалося завоювати понад десять медалей національних чем-піонатів. Серед європейців пальму першості в цьому змаганні тримає угорець Альфред Шиффер з 16-ма золотими нагородами на початку минулого сторіччя. Нашому герою, воротареві столичного “Динамо” Олександрові Шовковському, до цього показника ще далеченько — у липні 2004-го голкіпер поклав до скарбнички “лише” десяту медаль найвищої проби. Загадувати наперед — невдячна справа, але зрозуміло одне: зупинятися на досягнутому Сашко намірів не має. Знаючи його максималізм, сумніватися у цьому не доводиться.
ПСИХОЛОГІЧНЕ ВИПРОБУВАННЯ
“Можливо, через роки я відкрию газети, зберу всі свої медалі і в колі друзів згадуватиму про це. Але це станеться лише по закінченні кар’єри”, — говорить Олександр про свої численні нагороди. А згадувати є про що. Десять років шаленого ритму життя, на найвищому рівні і без жодного шансу на помилку. Таке, насамперед психологічно, витримати дано не кожному.
“Воротар — не футболіст”, — полюбляють повторювати колишні голкіпери, запевняючи, що місце у воротах — окрема футбольна наука. З цим важко не погодитись, особливо, знаючи ціну кожної помилки голкіпера. Шалені “сейви” та карколомні стрибки вболівальники пам`ятають добу-другу, а ось помилки... Про них можуть згадувати все життя, причепити ярлик невдахи, зробити винним в усіх невдачах команди. Так трапилося, що жодного із голкіперів певною мірою не обійшов гіркий бік обраної професії. Когось це змусило закінчити кар’єру, хтось, не звертаючи уваги, продовжував йти обраним шляхом, а інші, їх зовсім небагато, на певний час відійшли у тінь, взяли час на роздуми і переосмислення життєвих істин, повернувшись людиною з новим сприйняттям світу, людей і... футболу. До цих людей, з певними обмеженнями, можна віднести й Олександра Шовковського. СаШо (так його називають столичні вболівальники) зразка 1998-го та 2004 року — різні люди. Нині він — авторитетний лідер, носій динамівського духу.
ПЕНАЛЬТИСТ-РЯТІВНИК
Рядовий уболівальник звітний футбольний рік для динамівців, з огляду на попередні, має право назвати “пересічним”. Знову чемпіони країни, учасники групового турніру Ліги чемпіонів, більшість виконавців виступає за збірну... Усе на стабільно високому рівні, без захмарних висот, запаморочливих злетів та європейського успіху. Щоразу не вистачає “чогось” для більшого, щороку доводиться відкладати справу на наступний. В очікуванні єврокубкових висот пройшли останні п’ять років, було створення “нових команд”, змінювалися тренери, гравці, концепції гри. Незмінним залишався результат.
Весняну частину сезону “Динамо” пройшло на одному диханні. Долаючи суперника за суперником, кияни з легкістю надолужили п’ятиочкове відставання від “Шахтаря”, випередивши головного конкурента на дев’ять пунктів. Шовковський з Ревою почергово стояли у воротах, але в головних поєдинках другого кола на поле виходив Олександр. Один з найкращих весняних матчів голкіпер відстояв у півфіналі кубка проти “Дніпра”. Перший поєдинок двобою Шовковський пропускав через застуду, а у Києві динамівці мали відігрувати в “Дніпра” два м’ячі. В основний час завдання-мінімум було виконане, але в серії пенальті дніпропетровці виявилися вдалішими. Шовковський чудово відстояв серію, у його ворота влетіли два м’ячі після п’яти ударів, проте схибили динамівські пенальтисти. Як підсумок — завершення боротьби на півфінальній стадії. У травні Олександр підняв над головою Кубок турніру пам’яті Валерія Лобановського, а згодом поклав до скарбнички десяту золоту нагороду чемпіона України. Загалом у другому колі в чемпіонаті Шовковський провів 10 матчів, пропустив 6 м’ячів. Футбольна весна передувала серпню місяцю — початку головних футбольних баталій.
Між фінішом та стартом чемпіонатів в Україні було започатковано та вперше проведено розиграш нового трофея — Суперкубка, який в одному матчі розігрують чемпіон та переможець Національного Кубка. У підсумку глядачі стали свідками матчу вітчизняних грандів — “Динамо” і “Шахтаря”. До поєдинку гірники підійшли у більш вигідних умовах. Очолювана новопризначеним тренером команда форсувала спортивну форму для участі в єврокубках і не приховувала намірів привезти новоспечений трофей до Донецька. Кияни висловлювалися обережніше, проте і їхні амбіції простежувалися неозброєним оком. Основний час зустрічі переможця не виявив, а серія пенальті стала дуеллю двох класних голкіперів — Шовковського та Лаштувки, змаганням досвіду та молодості. Обидва воротарі заслуговували на найкращі слова, проте останнє слово залишилося за динамівцем. Десятий удар гірника з “позначки” мети не досяг, а до м’яча підійшов Шовковський...
Переповнений стадіон затамував подих, Олександр неквапно розбігся і несильно спрямував м’яч повз голкіпера гірників. За мить до героя поєдинку підбігли партнери і під гучні оплески підхопили на руки. Сповнений емоціями голкіпер-пенальтист сказав, що “зараз я усе віддав би за ковток води”, а згодом, коли вщухли емоції, так прокоментував переможний акорд поєдинку: “Пам’ятаю, як ще у дитячому футболі забив два пенальті, але після цього до “позначки” не підходив. На тренуванні ж більше уваги приділяю парируванню одинадцятиметрових (сміється). Сьогодні виконати пенальті було моєю ініціативою. Відбив попередній, взяв м’яч і підійшов до “позначки”. Був упевнений, що не підведу команду. Добре, що так і сталося, але надалі кожен має займатися своєю справою: одні — виконувати, інші — заважати їм досягати успіху”.
НОВИЙ-СТАРИЙ ТРЕНЕР
Невдалий старт першого кола нового чемпіонату змусив керівництво клубу негайно робити висновки. До керма команди знову прийшов Йожеф Сабо, під орудою якого Шовковський починав далекого 1994-го. Тоді Йожеф Йожефович “витягнув” з другої команди кількох ще зовсім юних гравців, довіривши їм місце в основному складі. Про цей, за нинішніми часами героїчний, вчинок головного тренера писалося та згадувалося тисячі разів. Згодом Олександр грав під орудою Сабо у національній команді, і ось — нова зустріч. З приходом нового тренера місце Шовковського в основному складі перестало викликати сумніви. Якщо раніше воротарі почергово грали, то тепер змінюються лише за необхідності надання відпочинку Шовковському. За таку довіру голкіпер відповів надійною і майже безпомилковою грою. Що й казати: у семи останніх матчах чемпіонату Олександр пропустив лише один м’яч, чимало разів рятував у Лізі чемпіонів. “Суха” серія голкіпера перекинулася на весну і сягає 460 хвилин. До рекорду, навіть особистого, далеченько, але факт приємний. Є й інший суворий критик — уболівальники. На офіційному динамівському сайті після кожного матчу читачі за десятибальною шкалою виставляють оцінки гравцям. Серед найкращих — Шовковський.
Неприємний спогад залишив останній матч сезону. П’ять турів динамівці були серед лідерів у груповому турнірі Ліги чемпіонів, але в Леверкузені здали позиції і фінішували третіми. Дехто поспішив звалити всю провину на голкіпера, який не надто впевнено зіграв у окремих епізодах, інші шукали “крайнього” серед гравців оборони та середньої ланки. Що ж, кожен має право на висловлювання власної точки зору, але не кожному відомо, що участь Шовковського у цьому матчі була під великим питанням. На передматчевому тренуванні воротар ушкодив гомілку. По перерві, коли біль став нестерпним, Шовковський, як справжній капітан, залишився на полі, давши змогу тренерові використати всі заміни для підсилення атакувального потенціалу.
Окрема сторінка футбольного життя Олександра Шовковського — національна команда. Виступати у її складі — справа честі, змога відстояти міжнародну честь країни, а також — підтвердження професійної майстерності. У команді Олега Блохіна участь Шовковського не підлягає сумніву. 2004 року воротар провів 10 матчів, пропустив стільки ж м’ячів. Непереконлива гра у товариських поєдинках і чудове перевтілення команди на одного із фаворитів чи не найсильнішої європейської групи. На таке, напевно, розраховував лише Блохін, проводячи копітку і цілеспрямовану роботу зі створення боєздатного колективу. Тренер воротарів збірної Юрій Роменський також не шкодує компліментів для свого підопічного: “Мені приємно і легко працювати з Олександром. Його чорна смуга життя позаду, вважаю його одним з найкращих гравців сезону. Це він доводить як виступами у національній команді, так і в клубі. Із найкращих матчів виокремлю поєдинок у Стамбулі проти турків”.
ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ МРІЙ
Більшість поєдинків 2004 року Шовковський провів у новій для себе ролі — капітана команди. Хоча офіційно таким продовжують вважати Валентина Белькевича, але у переважній більшості матчів пов’язку на праву руку одягав саме Олександр. У спілкуванні із журналістами тренери не надають факту капітанства великого значення: нехай хлопці самі вирішують, хто виводитиме команду на поле, для мене найголовніше — результат. Аргументи цілком зрозумілі, але, все ж таки, капітан має бути лідером команди на полі і за його межами. Те, що Шовковський набув авторитету в колективі з виконавцями майже двадцяти країн світу, багато про що свідчить. У національній команді, за відсутності Шевченка, він також мав виходити з пов’язкою, але Олег Блохін побажав бачити у цій ролі польового гравця.
Є у Шовковського і нездійснені поки мрії. Головна — взяти участь у фінальній частині першості Європи чи світу, не підіймав голкіпер над головою і європейський кубок. Зіркове “Динамо” кінця 90-х та національна команда цього ж періоду була за крок від мети. Завадили якісь дрібниці, можливо. Футбол такого не прощає, ось і доводиться відкладати мрії на майбутнє. Наступний рік для Олександра — багатообіцяючий. Збірна Олега Блохіна має найліпші шанси з-поміж інших команд групи на поїздку до Німеччини, про це свідчить багатообіцяючий осінній старт.
У січні Шовковському виповниться тридцять років! Для голкіпера — все тільки починається. Є досвід, майстерність, настав час воротарської зрілості. “Відчуваю, років п’ять ще можу пограти, головне, щоб не дошкуляли травми. Сподіваюся, мої найкращі матчі ще попереду, а мрії обов’язково здійсняться. Потрібно лише наполегливо працювати над їх здійсненням”, — так окреслив перспективи на майбутнє найкращий український голкіпер 2004 року.
Матеріал газети “Український футбол”.
