Зустрічі гравців та тренерів «Динамо» з уболівальниками в рамках програми «Разом до перемоги!» в нинішньому сезоні стали традиційними. Слідом за Юрієм Сьоміним, який представив у липні шанувальникам футболу новачків команди, – Лукмана Аруну та Брауна Ідейє, в серпні перед громадськістю постав воротарський корпус команди – Олександр Шовковський, Максим Коваль та їхній тренер Михайло Михайлов.
- Саша, як справи?
Олександр Шовковський: - Усе чудово, усе добре. Сьогодні команда зібралася, хлопці працювали за різними графіками. Одні відновлювалися після вчорашніх ігор за збірні, інші тренувалися. Ось, я після тренування ледь встиг до вас доїхати, зараз на Столичному шосе жахлива «пробка». Благо, як корінний киянин знаю потайні вулички. Швидко доїхав (сміх у залі).
- Плече бентежить?
А.Ш.: - Яке? (сміх у залі). З кожним днем усе краще і краще, я потихеньку починаю працювати. Не знаю, як воно надалі буде поводитися, але на сьогодні, слава богу, все гаразд.
- Ви плануєте після завершення кар’єри стати тренером?
А.Ш.: - Ви знаєте, планувати можна все що завгодно. Але коли ти граєш, маєш думати тільки про це, щоб робити все правильно. Якісь напрацювання я для себе проводжу, але замислюватися над тренерською кар’єрою буду лише після завершення ігрової.
- Скільки рукавичок у вас витрачається за один місяць?
Максим Коваль: - Не рахував, але приблизно пари дві-три.
А.Ш.: - Зроблю уточнення, це якщо не передсезонна підготовка, коли тренування йдуть двічі на день. Тоді йде в місяць по п’ять-шість пар.
- Куди старі рукавички віддаєте?
М.К.: - Іноді відправляю до Запоріжжя, у футбольну школу.
Михайло Михайлов: - Раніше ми збирали рукавички й віддавали в динамівську школу. Вони підходили воротарям старших груп.
- У 1986 році ви вболівали за Михайлова чи Чанова у воротах «Динамо»?
А.Ш.: - Ви знаєте, я 86-й рік пам’ятаю дуже добре – тоді я подавав м’ячі на домашніх матчах «Динамо». Взагалі я ніколи не збирав автографи футболістів, ніколи не вболівав за окремих гравців. Також не акцентував увагу, хто конкретно захищає ворота. Найголовнішим було, що команда перемагала майже в кожному матчі, виграла Кубок Кубків.- Важко було конкурувати з Віктором Чановим?
М.М.: - Конкурувати було складно в спортивному плані. А в житті ми були і продовжуємо бути в нормальних стосунках.
- Чому команда другий сезон поспіль не може вийти до групи Ліги чемпіонів?
А.Ш.: - От як можна однозначно відповісти на це питання? Ви вважаєте, команди «Аякс» та «Рубін» набагато слабкіші за команду «Динамо»?
- Так, – хором відповів зал.
А.Ш.: - Тоді я не знаю. Потрібно враховувати, що «Динамо» – команда хорошого рівня. Але у світі є багато таких же, чи ще сильніших. І на певному етапі стан однієї може бути кращим за іншу. Припустимо, я вважаю, нам дуже не пощастило, що першу гру з «Рубіном» ми грали вдома. Знаючи тактику Бердиєва, як він будує свою гру, це було однією з причин. Якщо б ми грали перший матч у Казані, супернику довелося б іти вперед, відкриватися… Була б зовсім інша концепція гри з боку обох команд. Це певні моменти, але вони об’єктивні. Їх потрібно теж враховувати у відповіді на питання, чому команда не пройшла далі.
- Збірна України зможе перемогти на Євро-2012?
А.Ш.: - «Я знаю точно: неможливе – можливо» (оплески в залі). Питання, на яке точно відповісти не можна. Є африканська приказка: «Якщо всі павутини сплести разом, цією ниткою можна обплутати лева». Перемога збірної України на чемпіонаті Європи – питання не сьогоднішнього, і не завтрашнього дня. Це питання вчорашнього дня. Взяти до уваги ситуації, які відбуваються навколо українського футболу. Мені через травму не довелося брати участі в підготовці до матчів кваліфікації Кубка світу з Грецією, але я сидів біля екрану телевізора зі сльозами на очах. Тому що грати в Донецьку за напівпорожнього стадіона, за виниклих перед грою обставин, було абсурдно. Тому що підтримки не було ніякої, а без неї команда грати не зможе. Коли є запал, енергія, емоції, які гравці отримують від атмосфери навколо футболу, це буквально надає крила. Гадаю, я маю право на таку точку зору, враховуючи, скільки років уже у футболі. Сюди ж можу додати, що мені було неприємно чути наших коментаторів у матчі Україна – Швеція.
М.М.: - Можу розповісти один випадок із практики Валерія Лобановського. Тоді був знаменитий коментатор Володимир Перетурін. Коли приїхали вчергове до Москви й Перетурін привітався з Лобановським, Валерій Васильович сказав йому: «Володя, а ти не міняєшся». «Ну, так», – відповів коментатор. «Як не розумів футбол, так нічого й не розумієш», – завершив Лобановський. Коментатор має коментувати події, що відбуваються на футбольному полі. А свої суб’єктивні висновки по матчу необов’язково виносити на суд багатомільйонної телеаудіторії. Гадаю, коментатори критикують футболістів, і ми, в свою чергу, маємо таке ж право критикувати їх.
- Який матч за «Динамо» для вас найбільш пам’ятним?
А.Ш.: - Взагалі-то, таких було достатньо багато. Перший у кар’єрі, перший в єврокубках… Мабуть, за напруженням дуже важким був матч-відповідь зі «Спартою» та гра в Києві з «Реалом», коли ми вийшли до півфіналу Ліги чемпіонів.
- Назвіть найбільш прикрі пропущені м’ячі й пам’ятні «сейви»?
М.К.: - Прикрі... Виступаючи за «Динамо» від «Оболоні», та граючи за «Металург» від «Карпат». А запам’яталися два пенальті, які парирував у матчі зі збірною Росії.
- Скільки воротарі втрачають у вазі під час матчу через нервову напругу?
А.Ш.: - Наведу статистику. У нас є програма, яка вираховує, скільки пробіг кожен із гравців під час матчу. В середньому цей показник у польового гравця – 10000 метрів. А в Макса Коваля в останньому матчі вийшло 5700, в мене трохи раніше було 5500-5600.
М.М.: - Скільки втрачається у вазі, багато чого залежить від емоційного навантаження в конкретному матчі. В середньому воротарі втрачають не менше польових гравців, до 2,5-3 кілограмів.
Під час музичної паузи пролунала пісня «Рыжий подсолнух», присвячена Валерію Лобановському, турнір пам’яті якого в середу завершився в Києві. Її виконавець Михайло Михайлов згадав обставини, за яких він уперше її виконав:
М.М.: - Це був незабутній момент у моєму житті. Пісня увійшла до душ багатьох людей. Як зараз пам’ятаю, на вшануванні в Палаці спорту зібралося 10 тисяч глядачів, фонограми не було, я співав «наживо». Звичайно, хвилювання було колосальним.
- Щоб ви взяли із собою на незаселений острів?
А.Ш.: - Відповім банально – свій електронний записник iPad. Головне, був би Інтернет, щоб скачувати книги й читати їх. І, звичайно ж, хотілося, щоб там була вся моя сім’я. А Макс, упевнений, узяв би із собою рукавички та м’яч (посміхається).
М.К.: - Ні, я б узяв друзів та дівчину.
М.М.: - Я б узяв із собою більше сигнальних ракет, щоб мене звідти якомога скоріше забрали.
- Максиме, чи траплялося у вашому житті диво?
М.К.: - Коли був маленьким, випадково з’їв дуже багато пігулок, які були солодкими на смак. У результаті, три тижні перебував у комі, але лікарі якимось дивом мене врятували.
- Багато воротарів розповідають, що в дитинстві вони мріяли стати нападниками. А ви не шкодуєте, що обрали для себе воротарську професію?
А.Ш.: -Авжеж, шкодую (сміх у залі).
М.К.: - Якщо чесно, в мене у нападі не дуже добре виходило.
- Олександре, як ви переживаєте поразки команди, що вам допомагає налаштуватися на позитивний лад?
А.Ш.: - У нашому насиченому графіку важливо вміти однаково швидко відходити і від перемог, і від поразок. Зуміти правильно проаналізувати свої дії в кожному епізоді, щоб зробити правильні висновки – зробити акцент на вдалих діях і розібратися, чому зіграв неправильно в тій чи іншій ситуації, якщо це призвело до пропущеного гола. Тому немає часу переживати. Адже якщо ти зациклюєшся на чомусь, починаєш замикатися, то позбавляєш себе можливості йти далі.
- Чи є серед воротарів у вас кумири, приклад яких ви наслідуєте?
М.К.: - Це Касильяс та Акінфеєв.
А.Ш.: - Я не можу сказати, що в мене був один кумир, швидше, збірний образ. Завжди подобалася харизма Кана, його гра на лінії воріт. А ось на виходах блискуче грав Ринат Дасаєв. Як воротар, мені дуже подобається Буффон, стабільно впродовж тривалого часу грає Касильяс.
- Михайле Леонідовичу, ви тривалий час спілкувалися з Валерієм Лобановським. Скажіть, який слід у вашому житті залишив цей видатний тренер?
М.М.: - Валерій Васильович був дуже мудрою людиною й сильною особистістю. Щоб не відбувалося в житті, на полі чи за його межами, в будь-якій ситуації він був керівником. Тому він зіграв величезну роль у моєму становленні й як футболіста, й як тренера. У мене про нього завжди залишиться світла пам’ять, я шаную цю людину – він був унікальною, геніальною особою.
Традиційно зустріч уболівальників із динамівцями завершилася роздачею автографів, спільними фотографіями, побажаннями успішної гри... Воротарі, в свою чергу, запросили всіх прийти на стадіон у суботу, підтримати «Динамо» в чемпіонаті України, в матчі проти «Арсеналу».
Інформаційний відділ ФК «Динамо» (Київ)
