- Знаєте, скільки тепер м'ячів на вашому рахунку?
- 102. У тупик мене цим питанням не поставити: за власною статистикою я намагаюся уважно стежити.
- Уболівальникам вашого ювілейного гола довелося певний час почекати. Що й не дивно: останній крок до круглої цифри завжди дається непросто...
- Головне на цифрах не зациклюватися. Станеш забивати собі цим голову - намучишся, поки заб'єш гол, якого від тебе чекають. Але не сказав би, що пауза затягнулася: у клубі я не міг відзначитися лише в двох матчах поспіль. Ось у збірній - востаннє забивав американцям дев'ять місяців тому. Дитину за цей час можна виносити та народити - не те що гол забити!
- Вам удався в Люксембурзі ще й перший хет-трик на серйозному рівні.
- Правильно. Але в дитячому та юнацькому футболі я багато забивав. Востаннє три м'ячі в одному матчі вдавалися, здається, в динамівському дублі. Відтоді змінилася моя позиція на полі, а робити хет-трик, не будучи чистим форвардом, дуже складно. Хоча приклад того ж Криштіану Роналду свідчить про зворотне. Отже, є на кого рівнятися. (Сміється).
- А як називається клуб, до якого ви символічно вступили, - пам'ятаєте?
- «Клуб Гусейнова», якщо не помиляюся.
- Бачити на поле його засновника не доводилося?
- Брехати не стану: як гравця його я не пам'ятаю. Але якщо він забив сто голів - значить, і справді був непоганим футболістом.
- Хто тепер кому має «виставитися»: ви команді за хет-трик - або вона вам за те, що забезпечили перемогу?
- Напевно, все ж таки я. (Сміється). Але оскільки у вівторок у нас буде контрольна зустріч із Литвою, напої будуть лише безалкогольними. Якими саме? У літаку вирішимо.
- Повертаючись до матчу з Люксембургом: і Михайло Фоменко, і гравці збірної казали: важливо не стільки розгромити суперника, скільки здобути перемогу та заробити три важливих очки. У першому таймі не було відчуття, що й мінімальний виграш буде непростим завданням?
- Це лише збоку здається, що команду з такої маленької країни можна переграти без особливих труднощів. Ми перед виїздом дивилися її матчі з Македонією та Білоруссю - й розуміли, що легкої прогулянки нам чекати не варто. Перший тайм це підтвердив з усією очевидністю: якби люксембуржцям більше щастило, забили би нам до перерви один-два голи.
- Другу половину гри наша команда почала стрімко, гострі моменти спочатку виникали біля воріт суперника мало не щохвилини. Що такого сказав у роздягальні Фоменко?
- Він на нас не кричав - якщо ви про це. (Посміхається). Часу для предметного розбору, звичайно, ми не мали, але й без того було зрозуміло: дозволяємо супернику занадто багато, й якщо продовжимо в тому ж дусі - він нас неодмінно покарає. А вболівальники, яких було чимало й на стадіоні, й перед телевізорами, нам цього точно не пробачать.
- Наприкінці гри вам особливо дісталося - і по ногах, і по обличчю. Як почуваєтеся?
- Втомився. Поле виявилося занадто в'язким, і приблизно після 75-й хвилини сил у нас майже не залишилося.
- Люксембург чимось здивував?
- Активністю не лише в оборонних діях. Ми, загалом, були до цього готові, хоча у виконанні збірних, які потрапляють до групи з останньої корзини, як правило, очікуємо зовсім іншої гри. Взяти Сан-Марино або Андорру: одинадцять людей стають у власному штрафному майданчику - й відбиваються, практично не перетинаючи середину поля. А тут - хороша контратакуюча команда, здатна здивувати будь-кого. Приємно з такою грати.
- Приємніше, ніж із Сан-Марино?
- (Сміється). Значно. Хоча після першого тайму та стількох моментів біля наших воріт мені було, зізнаюся, ніяково.
- Зате в другому перевага української збірної вже не викликала сумнівів. Якби реалізували все, що створили, з яким рахунком здобули би перемогу?
- Так відразу не порахуєш. Але якщо казати загалом, практично в кожного нашого гравця з групи атаки був стовідсотковий момент. Якщо не більше. Сподіваюся, ми просто приберегли певну кількість голів на весняну зустріч із Іспанією.
- І перед нею, як у Люксембурзі, щоб таланило, прийдете на передматчеву прес-конференцію з головним тренером?
- (Посміхається). Якщо він покличе - неодмінно…
