- Що відбувається з командою після перерви, коли футболісти виходять, немов наново народилися?
- Сам не можу знайти пояснення, якщо чесно (посміхається). Можливо, після першого тайму хлопці розуміють, що вони можуть і досягти результату, і показати високу якість гри. З нашого боку ми кажемо загалом однакові речі що до матчу, що під час перерви, можливо, лише з різною тональністю. Вони дослухаються до наших слів, роблять результат, що нас, тренерів, не може не радувати.
- Знову команда здобуває перемогу, поступаючись у рахунку. Коли пропустили м'яч, чи була впевненість, що вдасться відігратися?
- Якщо немає віри, то, напевно, важко взагалі чимось займатися. Ми знали силу суперника, так само як і власну силу. Звичайно, віри в те, що вдасться виграти, не було, однак програшу ми точно не заслуговували.
- Скажіть, скільки має минути часу, щоб футболісти демонстрували стабільність у своїй грі?
- На мій погляд, гравцям цього віку потрібно кожного дня повторювати, що в сучасному футболі без швидкості, мислення, потужності чогось досягти неможливо. Ми, тренери молодіжних команд, увесь час закликаємо хлопців, щоб вони самовдосконалювалися, тренувалися та грали на максимумі. Думаю, та структура, яка вибудована у клубі, сприяє й першій команді, адже наші гравці, переходячи туди, безболісно адаптуються там. А маючи всі названі вище якості, футболісти будуть лише додавати.
- Наприкінці матчу ви випустили захисника замість нападника. На той момент уже намагалися грати на втримання рахунку?
- На той момент ми вигравали 2:1, і, замінивши Алексеєва, перевели Булецу вперед. Влад до того моменту відчув дискомфорт у ногах, оскільки сьогодні виконав величезний обсяг роботи. Шкода, що йому не вдалося забити, хоча він заслуговував цього. Тим паче, моменти були, й можна було бодай один із трьох моментів реалізувати. Із виходом Попова оборона стала міцнішою та мобільнішою, але, окрім цього, хотів би також відзначити Алібекова, який грав на двох позиціях та в парі з Шапаренком перекривав усі зони в центрі поля, завдяки чому явних провалів після вилучення в нас не було.
- Здалося, що вилучення аж ніяк не вплинуло на гру команди. Чи підтримали якось партнери Калюжного? Коли призначили штрафний удар біля наших воріт, на нього було боляче дивитися…
- На мій погляд, це один із показників, що всі хлопці переживають, прагнуть вигравати, хочуть бути задіяними. Завдяки цьому прагненню й здобуваються перемоги.
- Сьогодні команда мала хорошу підтримку, незважаючи на те, що грали фактично в іншій частині Європи…
- Звичайно, це приємно. Коли ми лише починали розминатися, на трибунах були лише місцеві вболівальники, а коли прийшла наша група підтримки, було видно, що у хлопців очі загорілися. Ми граємо для вболівальників, і хотілося би, щоб вони частіше приходили на матчі за участю «Динамо».
- Після того, як команда залишилася в меншості, чи погодилися би ви на нічийний результат?
- Якби ми зіграли в підсумку внічию, я сказав би, що так. Однак ми виграли, тому моя відповідь – ні (посміхається).
- Які цілі будете ставити на матчі, що залишилися, адже вони будуть фактично без турнірної мотивації для вашої команди?
- Цілі завжди максимальні. Поки зарано говорити про те, що ми вирішили якесь завдання в Юнацькій Лізі УЄФА. Турнір триває, є ще два матчі, плюс ще чемпіонат України. Потрібно перелаштовуватися, адже на вихідних уже матч із полтавською «Ворсклою». Та група гравців, які грали сьогодні, мають відновитися, але це вже питання до лікарів та масажистів.
* фото В.Раснер
Copyright © FC Dynamo Kyiv
