Навряд чи помилимося, якщо скажемо, що одним із найкращих бразильських гравців в українському чемпіонаті зараз є форвард «Динамо» Жуніор Мораес, який улітку підписав із киянами трирічний контракт.
До київського клубу нападник перейшов із донецького «Металурга», де за три роки виступів став, поряд із Сергієм Шищенком, найкращим бомбардиром команди за всю її історію (в активі обох - по 35 забитих м'ячів в еліті) та одним із символів ФК.
Практично в усіх футбольних чемпіонатах гравці, які яскраво проявили себе у клубах-середняках, потім переходять до складу одного з грандів. Так сталося і з нашим героєм.
- Жуніоре, з якого віку ти почав займатися футболом?
- Першим із дітей у моїй родині до футбольної школи пішов мій старший брат. Я тоді був ще занадто малий, щоб займатися футболом разом із ним. Але з мамою я відвідував усі його тренування та дивився, як він займається. За кілька місяців тренер футбольної школи дозволив мені займатися разом зі старшими хлопцями. На той момент мені було чотири роки.
- Хто для тебе був прикладом для наслідування на футбольному полі?
- Для мене завжди був та залишається найкращим прикладом мій рідний брат Бруно.
- Знаю, що твій вибір багато в чому визначили батько та старший брат...
- Моє рішення грати у футбол було природним. Я не пам'ятаю, щоб я хотів займатися у своєму житті чимось іншим.
- В якому віці ти зрозумів, що футболу необхідно приділяти максимум уваги? Чи сильно від цього страждало навчання у школі?
- З 11-ти років я почав старанніше працювати, тому що до цього я просто грав у критому манежі, а потім перейшов на поле. А ще у мене були заняття у школі. І протягом тижня, окрім шкільних уроків, у мене було три тренування в манежі та щоденні заняття на футбольному полі. А на вихідних у мене були ігри і там, і там. Іноді було дуже важко. Я прокидався, йшов до школи, потім були тренування на полі. Їв шось похапцем та біг на заняття до манежу. І потім їхав 40 хвилин на автобусі з мамою. Додому приїжджав лише о десятій вечора.
- Чи завжди ти грав форварда?
- Так. Усі тренери завжди ставили мене на позицію нападника.
- У січні 2010 року ти перейшов із бразильського «Санту-Андре» до румунської «Глорії». Клуб із міста Бистриця - не найсильніший у чемпіонаті Румунії. Чим був зумовлений цей перехід?
- Я почав дуже добре грати у вищому дивізіоні у знаменитому «Сантосі». Однак я був дуже молодий, і керівники ФК двічі відправляли мене в оренду - до «Понто-Прети» та «Санту-Андре». Можу сказати, що це був не найкращий досвід у моєму житті. Ці два клуби були не дуже добре організовані та не мали великої історії. Потім я отримав дві пропозиції з Європи: одна - з Португалії, друга - від «Глорії». Я порахував, що в Румунії у мене будуть кращі шанси проявити себе. Так я опинився у Старому Світі.
- Яким тобі здався європейський футбол?
- Я все ще думаю, що бразильські гравці є найкращими у світі, але рівень футболу в Європі вищий.
- Після Румунії ти опинився у складі болгарського гранда - ЦСКА із Софії. Напевно, перебування в цій команді залишилося у тебе в пам'яті?
- ЦСКА - великий клуб, його історія неймовірна. У нього безліч трофеїв. Уболівальники дійсно є грізною силою. Вони створюють неймовірну атмосферу на стадіоні під час усіх матчів. Але, на жаль, останнім часом деякі керівники клубу знищують його у своїх інтересах. Як результат - ЦСКА позбавили професійної ліцензії.
- У Болгарії ти виграв бомбардирські перегони, а потім перебрався до донецького «Металурга», у складі якого в першій же грі, проти чорногорського «Челіка», забив гол. А якими для тебе були три роки у складі металургів загалом?
- «Металург» запросив мене, тому що амбіції цього клубу дозволяли мені зростати разом із командою. У цьому колективі я багато чому навчився. Двічі ми грали у кваліфікації Ліги Європи, могли потрапити до групового турніру... Загалом, той вдалий дебют допоміг мені швидко адаптуватися в команді.
- Жуніоре, у сезоні 2013/2014 ти забив в українській Прем'єр-лізі 19 м'ячів, і лише в останньому турі тебе на один гол випередив інший бразилець, Луїс Адріано. Було прикро?
- Я відмінно виконав свою роботу й задоволений результатом, але Луїс Адріано за останні три матчі в чемпіонаті забив шість м'ячів, і в підсумку я став другим бомбардиром...
- Через ситуацію на Донбасі в липні 2015 року донецький «Металург» припинив своє існування. Яка була твоя перша реакція на це?
- Це велика трагедія, я ніколи не міг подумати, що в Донецьку може статися щось страшне. Війна - це жахливо, вона знищує все.
- Перехід до київського «Динамо», найтитулованішого клубу України, - це подія у твоїй професійній кар'єрі. Чи довго керівники столичного ФК вели з тобою переговори?
- Перше запрошення від «біло-синіх» надійшло ще рік тому. Кияни хотіли придбати мене, але «Металург» у той момент відмовився від усіх пропозицій. Коли закінчився мій контракт та я став вільним агентом, я прийняв пропозицію чемпіона України.
- Хто тобі найбільше допомагає адаптуватися в новій команді?
- Мені було нескладно адаптуватися в «Динамо», оскільки тут дуже хороша атмосфера. Всі - тренери, співробітники та гравці - допомагають мені, особливо мій співвітчизник та товариш Данило Сильва.
- Чи помітив ти особливості у тренувальному процесі Сергія Реброва?
- Так, він дуже молодий тренер, але з великим потенціалом. Він показав блискучі результати минулого сезону, коли колектив жодного разу не програв у Прем'єр-лізі. Я переконаний - у нього є можливості зробити так, щоб про «Динамо» знову заговорили в Європі як про велику команді.
- Жуніоре, якщо вже ми згадали про Європу, як би ти охарактеризував ваших суперників у Лізі чемпіонів?
- У цьому турнірі виступають практично всі великі футболісти світу. Чимало їх і в нашій групі, й на цьому тлі ми маємо показати свої найкращі якості. Наше завдання - вийти до плей-оф. Мені здається, ми до цього готові.
- Позаду - стартовий матч із «Порту», який завершився внічию - 2:2. Чи занадто сильне розчарування від нічийного результату?
- Багато гравців «Динамо» в тому поєдинку дебютували в Суперлізі. Та й той факт, що на поле не вийшов Ярмоленко, зіграв проти нас. Гадаю, що за даних обставин нічия - не такий уже й поганий підсумок. Ми знаємо, що наші вболівальники чекають від нас більшого. Але у зустрічі з португальцями ми боролися до останньої хвилини.
- Попереду у «Динамо» виїзд до Ізраїлю. Чи є в тебе досвід протистояння ізраїльським командам?
- Ні, такого досвіду в мене немає - раніше я не грав проти ізраїльських клубів.
- Як оцінити підсумкові 0:4 для тель-авівського «Маккабі» в Лондоні?
- Для «Маккабі» нелегко було починати груповий турнір виїзним матчем проти визнаного фаворита Ліги чемпіонів. Тому ізраїльтяни будуть дуже серйозно налаштовані на поєдинок із «Динамо».
- Яким би результатом у цій ЛЧ ти був задоволений?
- Лише наша перемога зробить мене по-справжньому щасливим!
- Для кожної людини найголовніше - це його сім'я. Ти вже згадував своїх рідних. Розкажи про них більше.
- Мої батьки - моя основа в усьому. Батько вчив мене ставати з кожним днем все краще й краще. І я пам'ятаю, як мама постійно поралася з нами. Ми з братами займалися футболом та дзюдо, у нашої сестри теж були уроки дзюдо та плавання, але мама завжди намагалася все встигнути, хоча з нами в неї було багато турбот. Свій характер я успадкував від батьків. Від них же дізнався про багато важливих речей, які є в житті.
Моя дружина Прінсцила та син Лукка - мій скарб. Кожного дня я дякую Богу, що він дав нам здоров'я. Батьківський досвід не схожий на жодний інший. Складно змалювати словами те, що я відчуваю. Я переповнений любов'ю та насолоджуюся кожним, навіть найменшим, моментом!
«КОМАНДА»
* Фото А.Лукацький
Copyright © +2015 FC Dynamo Kyiv
