Талановитий нападник, який мріє вийти на поле у футболці своєї національної збірної, прагне заграти на міжнародній арені, у найпрестижнішому турнірі Європи – Лізі чемпіонів. Він щиро вірить, що доля надасть йому такий шанс, віддавши борги за роки старань та наполегливої праці.
Виховувався новачок «біло-синіх» у сім'ї спортсменів. Футбольний талант Мораесу дістався у спадок від батька та старшого брата. Головна цінність нападника – сім'я. Дуже часто Мораес викладає в соціальні мережі фотографії з коханою дружиною та новонародженим сином, які переїхали до нього до Києва. Тим не менш, фізична культура та домашнє вогнище – далеко не межа інтересів бразильського таланту.
- Жуніоре, ти народився у спортивній сім'ї: батько був відомим футболістом, мати – тенісистка, брат теж пішов у футбол. Вирішив продовжити сімейну традицію?
- Так, і я дуже щасливий, що обрав саме футбол. Коли мій батько грав, ми з братом були ще дуже маленькими, мама постійно брала нас на його гри. На жаль, у моїй пам'яті цей момент не відклався. Любов до футболу передалася нам на генному рівні. Але коли ми стали дорослими, футбол став нашим життям.
- Улюбленою командою дитинства була та, де грав твій батько?
- Звичайно, ми вболівали за батька. Він грав за «Сантос» та за «Фламенго», ці обидва клуби мені дуже симпатичні. Що стосується мене, командою номер «1» завжди був «Сантос», цей клуб для мене рідний. Я там виріс, сформувався як футболіст. Коли дивився матчі «Сантоса», здригався щоразу, коли моя команда втрачала м'яч, зривав голос, коли вони забивали гол. Але, знаєте, коли стаєш професійним футболістом, ти переживаєш за той клуб, в якому ти граєш.
- Ти пишаєшся своїм батьком?
- Так, звичайно, пишаюся. Я вдячний йому, що він привчив мене до цього виду спорту. Радий, що мій брат також став футболістом.
- Твій син теж ним буде?
- Буде так, як він забажає. Я не зможу змусити його стати футболістом проти його волі. Звичайно, я можу підштовхнути його до цього, дати м'ячик, вручити бутси... Але якщо син не полюбить футбол, я не буду змушувати його присвячувати цьому своє життя. Звичайно, я був би щасливий, якби він теж продовжив наш шлях. Але є й багато інших цікавих занять, якими варто займатися по життю.
- Наприклад, якими?
- Чого душа забажає... Вчитися, наприклад, чому ні?
- А тобі футбол не заважав навчанню у школі?
- Так, це був дуже складний період для мене, коли я був школярем. Я мав їздити до школи на автобусі півтори години в один бік. Обідати доводилося, вже коли приїздив до клубу на тренування. Однак іноді розклад змінювався, тренування могли бути як вранці, так і вдень або навіть увечері. Добре, що я зміг закінчити школу, як би важко мені не було.
- Який був улюблений урок?
- Подобалося вивчати англійську. Інша справа, що з часом я цю справу полишив і школа остаточно вийшла з мого серця (сміється). Потім уже, коли став професійним футболістом, грав у Румунії, почав вивчати місцеву мову. Для себе вивчав також іспанську.
- Іноземні мови сильно знадобилися в житті?
- Так-так, це допомогло мені у професії. Важко жити у країні, не знаючи місцевої мови.
- Ти починав грати у школі «Сантоса», перед якими проблемами довелося постати на початку своєї кар'єри?
- У «Сантосі» в мене ніколи не було проблем. Лише в останній рік мій батько та брат були проти того, щоб я там грав, але я не можу назвати це великою проблемою. 10 років у мене взагалі не було жодних проблем.
- Чи правда те, що в академії ти тренувався разом із Робіньо?
- Так, так склалося, що він найкращий друг мого брата, ми проводили втрьох дуже багато часу, він постійно приходив до нас додому. Можу сказати, він веселий хлопець.
- Ви підтримуєте дружні стосунки зараз?
- Аякже! Під час відпустки ми постійно зустрічаємося сім'ями, готуємо барбекю та граємо у теніс-бол на пляжі. З ним ніколи не буває нудно, завжди добре проводимо час.
- Мабуть, ти віддаєш перевагу «екзотичним» видам спорту?
- Так, я дуже полюбляю теніс-бол та серфінг. У моєму місті хороший пляж, і там добре займатися серфінгом. Я сумую за цим...
- Як думаєш, Робіньо міг би переїхати до України заради тебе?
- Хах, я думаю, ні (сміється). Його кар'єра будується трохи іншим шляхом.
- Можеш розповісти ще, з ким із відомих футболістів підтримуєш стосунки?
- З Дієго, Гансо, Зе Роберто... Карлос Заго, який зараз входить до тренерського штабу «Шахтаря». А раніше ми грали разом. Із Неймаром, ще за «Сантосом» спілкуємося... Добрий хлопець!
- У тебе є улюблений футболіст? (Зрозуміло, окрім батька)
- Роналдо.
- Ти їздив на батьківщину на чемпіонат світу?
- Так, звичайно! Я був на матчі-відкритті турніру. Грала Бразилія з Хорватією. Видався дуже хороший поєдинок, непростий для обох команд, атмосфера чудова, це, мабуть, найкращий матч для мене за тривалий час.
- Як ти вважаєш, твоя кар'єра пішла правильним шляхом?
- Моя кар'єра часом зростала, а часом – падала. Коли я починав грати у бразильському «Сантосі», в першій команді я забивав уже в дебютних матчах. Мені казали, що я був сильним гравцем, і це дуже добре як для футболіста-початківця. Тоді я став чемпіоном та навіть забив у фіналі. Це було дуже важливо для команди, для її досягнення. Ми стали чемпіонами Паулісти (чемпіонат штату Сан-Паулу). Тоді моя кар'єра, дійсно, процвітала.
На другий рік у «Сантосі» змінився тренер. Він дуже не любив мого батька. Вони постійно конфліктували один із одним, ще коли грали в одній команді. Не злюбив він і мого брата. Думаєте, мене це оминуло? У період його тренерського правління я й не грав. Мало того, він не відпускав мене й до іншого клубу. Іншими словами, я не міг нічого з цим вдіяти...
- Але ти ж знайшов вихід в оренді до «Понте-Прети»...
- Це був жахливий вибір. На той момент я був дуже засмучений, перебував у стресі через те, що сталося у мене в «Сантосі». У мене не було більше варіантів куди подітися, я міг піти лише в «Понте-Прету». Я мав грати.
- Невже тоді не знайшлося варіантів від інших, більш відомих бразильських клубів?
- Надходили. Мене не відпускав тренер.
- Переїзд до Європи – це хороший крок для тебе?
- Так, коли я вирішив переїхати до Європи, моєю першою зупинкою була Румунія. Було важкувато спочатку, можливо, через період адаптації. Я не знав практично нічого про цю країну, тим не менш, завжди потрібно починати з чогось. Я вважаю, що зробив правильний вибір. Отримував достатню кількість ігрового часу, багато забивав. Загалом-то, моя кар'єра знову піднімалася вгору.
- Чому саме «Глорія»?
- На той момент у мене було небагато пропозицій. Надійшла пропозиція з Португалії, але ця команда була в поганому становищі. Мені було нецікаво переходити туди, я порахував це безперспективним. Тому я обрав другий варіант – «Глорію».
Але знаєте... якби я тоді обрав Португалію, можливо, моя кар'єра склалася би інакше, можливо, навіть краще. Але, з іншого боку, «Глорія» дала мені шанс розвиватися, я грав у кожному матчі, був лідером команди. Не можу сказати нічого поганого про цей період. Це був лише початок мого шляху, адже я мріяв та мрію пограти за збірну Бразилії.
- Якщо це не секрет, розкажи про той португальський клуб, який цікавився тобою?
- Згадати би... Точно, це був «Белененсеш»! Зараз це хороший клуб, він грає у вищій лізі Португалії. Тоді ж він був слабшим, можливо, десь не відповідав моїм амбіціям.
- Як виник варіант із софійським ЦСКА?
- Граючи за «Глорію», я не міг потрапити до збірної Бразилії. ЦСКА – це успішний клуб у Болгарії, як «Стяуа» в Румунії, мені надійшла хороша пропозиція з Болгарії, клуб боровся за чемпіонство, боровся за Лігу Європи, там я знову міг завойовувати трофеї.
- Але, виступаючи за «Глорію», в Румунії ви були найкращим легіонером, забили багато голів...
- Так, це був хороший час для мене. Рік там я почувався як удома, люди там мене підтримували. Встигнув стати найкращим бомбардиром та отримати багато індивідуальних нагород, але я хотів більшого.
- Кажуть, Федерація Футболу Болгарії робила тобі пропозицію прийняти місцеве громадянство та виступати за національну збірну...
- Так, було й таке. Але я грав там лише рік, до того ж, я не полишав надій потрапити до своєї рідної збірної Бразилії.
- Як ти вважаєш, це реально для тебе в нинішній період кар'єри?
- Так. Так склалося, що бразильська національність у футболі найпопулярніша, звичайно, тренерському штабу важко помітити будь-якого футболіста, та й конкуренція за місце у збірній висока. Я впевнений, що все в моїх руках та буде залежати лише від мене й від моєї роботи!
- Писали про те, що ти хотів піти до «Стяуа», що пішло не так?
- «Глорія» не хотіла мене продавати до іншої команди Румунії. Вони вважали, що якщо вже й продавати, то лише до іншої країни. З цього приводу в нас було багато дискусій.
- Міг зіграти роль той факт, що ці команди ворогують між собою?
- Так, між ними багато конфліктів свого часу було. Зараз клуби, скажімо так, недруги.
- Твій перший приїзд до України теж був скандальним...
- Між «Глорією» та «Металургом» був якийсь конфлікт, вони ніяк не могли домовитися про оплату. «Глорія» дала українцям два тижні на оплату. Я вже, здавалося б, перейшов до «Металурга» в той момент. Але конфлікт лише зростав й у нас не було жодних документів про те, що я гравець нового клубу. Власне, після цього я став вільним агентом.
- «Металург» не сплатив ваш трансфер?
- Того разу ні. Був конфлікт між директорами клубів.
- І ти переїхав до Болгарії. Варіант із ЦСКА був не єдиним?
- Ви маєте рацію. На той момент мною цікавилися багато клубів. Аргументувати? «Краснодар», різні клуби з Японії. Але я вирішив піти до ЦСКА.
- Чому?
- Я хотів грати в топових клубах європейських чемпіонатів. А Японія до моїх планів аж ніяк не входила. Пропозиція «Краснодара» була привабливою, але мене не зацікавила. Вони не боролися за чемпіонство, за місце в Лізі чемпіонів.
- А ЦСКА міг вийти до Ліги чемпіонів?
- Ми боролися за чемпіонство, рвалися вперед, але опинилися на другому місці. В останньому матчі ми програли нашому головному конкуренту «Лудогорцу», вони й посіли наше місце на вершині таблиці. Це дуже сильна команда, вона ніколи не була навіть у середині таблиці. Цей факт свідчить про те, що перед колективом завжди ставляться лише максимальні завдання.
- У 2010 році, коли ти був ще у «Глорії», з'явився інтерес донецького «Шахтаря», це правда?
- Чув про це в новинах, читав в інтернеті. Можу сказати, що це були лише чутки. Не було нічого офіційного.
- Але чутки, які дещо розкрили очі?
- Звичайно, завжди приємно дізнаватися про те, що ти чимось зацікавив знамениту європейську команду.
- Отже, Жуніоре, ти приїхав до України. Чим викликав твій професійний інтерес скромний клуб донецький «Металург»?
- Я отримав дуже хорошу пропозицію. Умови «Металурга» були найбільш привабливими. Я давно знав директора цієї команди Вардана Ісраеляна, він пояснив мені плани клубу та його цілі. «Молода команда з великими амбіціями» – сказали мені, – й це виявилося правдою. «Металург» дуже виріс за останні роки, у команди шикарна база, компактний, але комфортний стадіон, є всі необхідні умови для будь-якого футболіста.
- Ти казав мені, що полюбляєш стадіони, але він-то у «Металурга» в Донецьку набагато менший, ніж у «Глорії», ЦСКА або «Сантоса».
- Так, але все залежить від клубу. ЦСКА – гранд болгарського футболу. «Сантос» – бразильського. Ці команди дуже популярні у своїх країнах, вони завжди борються за трофеї. «Металург» же, як проект, набагато молодший та новіший.
- До того ж, «Металург» – це лише друга команда в Донецьку...
- З часом вона може стати першою! Подивіться, як клуб грає проти грандів українського футболу останні сезони! «Металург» зростає та розвивається, незабаром він уже буде кваліфікуватися до Ліги Європи. Так, він не такий, як «Шахтар» та «Динамо», але...
- Як ти вважаєш, чи зможе він із часом витіснити за популярністю в місті «Шахтар»?
- Важко сказати. На даний момент донецькі команди переживають не найкращі часи. Немає будинків, немає своєї бази, невідомо, що буде завтра, коли клуби повернуться до Донецька.
- Тобі особисто комфортно в Україні?
- Так, звичайно. Я вважаю, що ці 2,5-3 роки витратив не марно.
- Але для легіонерів Київ комфортніший за Донецьк?
- Київ чудове місто, стільки місць та можливостей для людини... Скажу, що тут дуже зручно жити. Скажу так: у Донецьку було зручніше самій команді.
- У Києві твоя сім'я, значить, маєш приватну квартиру?
- Я зняв квартиру зі своєю сім'єю. Для мене вони все. Мені дуже важливо бути поруч із ними, тоді я по-справжньому щасливий.
- Які були перші думки, коли ви переїхали до Києва?
- Я чув від друзів, що Київ дуже гарне місто, тут живуть мої друзі. Можу сказати, що це справжній європейський мегаполіс. Я почав вивчати місто, люблю пізнавати нові місця, спробувати національну кухню в різних ресторанах, до речі, вона мені дуже подобається.
- З ким із бразильців спілкуєшся в Києві?
- Дуже близькі з Бетао з «Динамо», ми разом грали в «Сантосі», у нас хороші стосунки. Данило Сильва, хлопці з «Шахтаря».
- Ти краще підеш погуляти кудись із жінкою/сім'єю/друзями або залишишся вдома?
- Зараз я переважно сиджу вдома, тому що народився малюк. Але мені подобається піти кудись із друзями або родиною, сходити до ресторану. Також мені подобається ходити в кіно, але це важко, тому що все російською. Тут є один кінотеатр, де фільми показують англійською мовою з російськими субтитрами, але з дитиною це важко...
- Ти можеш сказати, що Київ – це інтернаціональне місто?
- Так, тут дуже багато іноземців, великий відсоток населення володіє англійською, набагато більше, ніж у Донецьку.
- Тебе впізнають?
- Ні, впізнають дуже рідко, одиниці. Лише ті, хто серйозно захоплюється футболом. Гравців «Шахтаря» та «Динамо» впізнають набагато частіше.
- Можливо, вже спускався до київського метро?
- Ні, але обов'язково спущуся.
- З яким суперником гри запам'ятовуються більше?
- З усіма перерахованими командами однаково.
- А кому приємніше забивати?
- Забивати – це вже приємно! Загалом, це моя робота.
- Минулого літа тобою цікавилося «Динамо», чи не так?
- Так. Того разу було багато пропозицій, багато цікавилися. Я засмутився, що директор клубу мене тоді не продав. Він обіцяв, що в літнє трансферне вікно продасть мене до сильного клубу, адже це було моєю метою влітку.
- «Металург» вимагає за свого лідера 20 мільйонів євро...
- Не знаю, як стосовно 20 мільйонів, але суму запросив чималу, це правда.
- Якщо він пообіцяв, то чому ж не продав?
- Чудове запитання! Але не до мене...
- Після тривалої травми ще на старті цього сезону ти вийшов на поле в матчі з «Ворсклою», зіграв лише 27 хвилин та знову отримав пошкодження...
- Так, таке може статися з кожним футболістом. Я не знаю, як так сталося! На щастя, нічого серйозного, не потрібна була операція, це не стало великою проблемою для мене. Тоді я пропустив багато ігор, але я дуже хотів грати, це було для мене додатковою мотивацією.
- Старі рани зараз не турбують?
- Зараз у мене немає жодних проблем, на щастя, все добре.
- Ти вивчив російську мову, коли почав грати в Україні?
- Так, я почав вивчати російську, й це цікаво для себе. Люблю спілкуватися з людьми. До того ж, мій тренер розмовляє лише російською й набагато краще для нас обох, коли ми можемо розуміти один одного.
- Брав уроки або вивчав самостійно?
- Переважно, сам. Часто за допомогою живого спілкування. У тому числі, з футболістами. Приміром, коли ми переїхали до Києва, в мене була травма, я не витрачав часу дарма й вчив російську з учителем. Але зараз я вже не займаюся. Припинив тому, що в мене народився син, вважаю, я маю якомога більше часу проводити із сім'єю.
- Ти плануєш надалі залишатися в Україні?
- Мені дуже подобається ця країна й засмучує ситуація в Донецьку... Я щиро переживаю, дивлюся новини. Війна – це завжди сумний відрізок в історії держави. Я не проти залишитися в Україні, мені тут подобається! Але якщо будуть пропозиції з інших країн, то я не буду відразу їх відхиляти.
- Володимир Пятенко сказав, що клуб намагається всіма силами залишити тебе в команді. Але ти заявив про бажання грати в Лізі чемпіонів, після чого тренер додав, що «Металург» спеціально для тебе пройде до цього турніру, чув про таке?
- Я думаю, він просто робить усе для клубу, намагається пробитися, прорватися до зонт єврокубків. Я в «Металурзі» вже три роки й мені дуже подобався наш колектив, не можу сказати нічого погано про нього, але я хочу йти далі, хочу розвиватися. Я йду не тому, що мене щось не влаштовує. Мені необхідно щось нове.
- Моро, ми виходимо на фінішну пряму. Ти грав в українському, румунському, болгарському та бразильському чемпіонатах, чим відрізняється кожен із них та чим вони схожі?
- Почну з Бразилії. Там у всіх хороша техніка, не фізична форма, а саме технічні навички, присутнє прагнення до перемоги, тому там завжди важко грати. У Румунії теж технічні футболісти, я би сказав, що їхній чемпіонат по грі трохи схожий на іспанський. Вони полюбляють виконувати різні комбінації, звичайно, ці чемпіонати різні, але румуни намагаються грати якомога краще. У Болгарії футболісти трохи сильніші фізично, там важко грати, важко втримати м'яча, потрібно грати швидше та гостріше. В Україні набагато сильніші футболісти, ніж у тих чемпіонатах, про які я казав. Вони швидші, технічніші й навіть трохи цікавіші!
- Який матч для тебе був найважливішим у кар'єрі?
- Ех... «Сантос» – «Сан-Каетано». Фінал Ліги Пауліста, коли я забив вирішальний гол (на фото) й ми стали чемпіонами штату. Це був для мене також найважливіший гол.
