Із цього дня розпочалася історія легендарної гандбольної команди київського «Спартака», успіхи якої занесені до «Книги рекордів Гіннеса». 23 титули чемпіонів України та СРСР, 13 перемог у Кубку європейських чемпіонів… Геніальний тренер зумів створити з учорашніх школярок найсильнішу команду світу. Із 1994 року «Спартак» очолює Зінаїда Турчина, з якою ми поговорили про перспективи відродження легендарної команди, спортивне життя Києва в другій половині минулого сторіччя та заочну конкуренцію гандбольного «Спартака» й футбольного «Динамо».
- Футбол у Києві – беззаперечно спорт №1. Чи важко було «Спартаку» тримати конкуренцію за глядача в «Динамо»?
- З «Динамо» важко конкурувати: зовсім різні види спорту, зовсім інший інтерес. Ми робили все, що було в наших силах: показували яскраву гру, із року в рік здобували трофеї. Київський глядач це цінував, ніхто не може сказати, що «Спартак» був позбавлений уваги. На міжнародних матчах та у вирішальних поєдинках чемпіонату СРСР трибуни Палацу Спорту були завжди заповнені. 1981 року, коли ми вчергове виграли Кубок чемпіонів, у перерві матчу «Динамо» на тодішньому Республіканському стадіоні нас викликали на бігову доріжку. Відбулося урочисте вшанування. У мене досі залишилося фото, як мене вітає Олег Блохін.
.jpg)
- Кількість завойованих «Спартаком» трофеїв не була причиною для заздрощів із боку динамівців?
- У нашої команди взагалі з «Динамо» було багато спільного. Ми перші, хто перервав гегемонію московських клубів у чемпіонаті СРСР, хто завоював трофеї у європейських кубках. А як не згадати збірну СРСР?! Дев’ятеро з дванадцяти представників збірної, яка двічі ставала переможцем Олімпійських ігор, – зі «Спартака». І «Динамо» також було базовим клубом футбольної збірної СРСР. Не можу сказати, що ми часто перетиналися з футболістами, відпочивали однією компанією. Щільний спортивний графік, нескінченні збори, тренування… А ось у чому спартаківки поступилися, це в амурних справах: футболісти в дружини собі переважно обирали гімнасток. Інше питання, добре це чи погано (сміється).
- Ще спільне між «Динамо» й «Спартаком» – тренери-легенди…
- Нашим командам просто пощастило мати Валерія Лобановського та Ігоря Турчина. Роль особистості ніхто в історії не відміняв. Вони були знайомі, час від часу спілкувалися, мали спільне коло інтересів, бо обидва – новатори у своїй справі. Але друзями ніколи не були. Кажуть, що Лобановський першим заснував при команді наукову групу, показники кожного футболіста обраховував у цифрах. Але ж усе це було і в «Спартаку»: Турчин долучав до роботи професорів з інституту фізкультури, навіть із Москви для консультації фахівців запрошував. Дієтолог складав раціон харчування на кожен день тижня, включаючи до нього вітамінізований шоколад, такий самий, як космонавтам давали. Не знаю, як його вдавалося привозити до Києва, але він завжди був у нас на столі. Тренерів футбольного «Динамо» та гандбольного «Спартака» поєднувала також відданість своїй справі. В Ігоря Турчина 1991 року виникли проблеми із серцем, потрібна була операція. Саме тоді з Норвегії від клубу «Феллхаммер» надійшла пропозиція зробити це за їхній рахунок. Сума на той момент захмарна – 25000 доларів. За це Турчин мав півроку відпрацювати наставником у тому клубі. Уже на четвертий день Ігор Євдокимович вийшов на роботу, тренував чоловічі та жіночі команди. Це був четвертий інфаркт, але берегти себе він просто не вмів. Та відробити зобов’язання перед норвежцями не встиг – за три місяці повернувся до Києва. Бо тут чекав «Спартак». Пригадується й таке: якось Леонід Кравчук на початку 90-х, коли в «Динамо» результати були невтішними, запропонував Турчину очолити футбольний клуб. Це сприйняли як жарт, але чомусь та розмова мені запам’яталася, бо дуже небагато у світовому спорті є тренерів, які вміють здобувати впродовж кількох десятиліть чемпіонський результат. За такими особистостями вишиковуються черги з клубів інших країн, їх усюди шанують, наче героїв свого часу.
- Гадаєте, Ігор Турчин тоді зміг би навести порядок у «Динамо»?
- Не сумніваюся в цьому. Він був дуже авторитарним, ніхто йому не міг заперечити. Якби він усерйоз узявся за справу, а інакше Ігор Євдокимович просто не міг, досяг би результату. Інша річ, що без гандболу та своїх улюблених дівчат-спартаківок він не міг уявити свого життя.
- Із динамівцями часто перетинався?
- Був у хороших стосунках з Анатолієм Бишовцем, вони часто спілкувалися, переважно на теми спорту. Бишовець до переїзду в Москву працював у динамівській школі й ґрунтовно підходив до роботи з дітьми. Частим гостем на наших матчах були Йожеф Сабо та Володимир Мунтян. Останній, коли завершив кар’єру гравця та починав тренувати, попросив у Ігоря Євдокимовича дозволу відвідувати наші тренування, щось підмічав для себе. Цікавився, як тренер підводить команду до оптимальної форми, планує вихід на її пік. У дружніх стосунках були із сім’єю Дерюгіних. Разом зустрічали Новий рік та дні народження, на наших очах Ірина Дерюгіна стала відомою гімнасткою, а згодом тренером, робила перші кроки Іріша.
- Про весілля Ірини Дерюгіної та Олега Блохіна розмов було на весь Київ. Що вам особливо сподобалося?
- Нічого, бо ми з Ігорем Євдокимовичем на ньому не гуляли. Певно, був черговий матч «Спартака» чи збірної або підготовка до нього. Ніяке весілля, жоден інший привід не був підставою, аби страждав гандбол.
- У радянські часи «Динамо» мало серйозного покровителя в особі Володимира Щербицького. Хто опікувався «Спартаком»?
- Володимир Васильович приділяв увагу також і нам. Мали змогу без черги придбати дефіцитні товари, лідерам давали квартири, путівки на курорт, усі без винятку дівчата отримали вищу освіту. Хоча ми й були спартаківками, мали право користуватися інфраструктурою «Динамо»: плавали у відритому басейні, тренувалися в залі. З ким «Динамо» пощастило, то це з братами Суркісами. Уже майже двадцять п’ять років клуб на повному їхньому забезпеченні, від футболістів та тренерів вимагають лише показувати результат. У «Спартака» інша ситуація. Добре, що після смерті Ігоря Турчина руку допомоги клубу протягнув Київ: відтоді отримуємо підтримку з міського бюджету. Аби покрити базові витрати, цього вистачає, але для розвитку потрібна допомога спонсорів.
Повну версію матеріалу читайте у свіжому номері журналу «Динамо Київ» (№1 (90)
Copyright © FC Dynamo Kyiv
