Золоті імена. Вадим Сосніхін

Золоті імена. Вадим Сосніхін

Серед динамівців – уродженці різних міст і країн, і це прекрасно. Проте, як і будь-який клуб, «Динамо» гордиться власними вихованцями. Їх багато – чемпіонів, володарів кубків, збірників. Але лише одиниці з них залишилися в історії як one-club-men – а в футбольній біографії нашого сьогоднішнього героя був лише один клуб. Вадим Сосніхін – це легендарний «директор» динамівської оборони 60/70-х, який народився і помер у рідному місті – Києві.

З нагоди 80-річчя від дня народження великого динамівця пригадуємо основні віхи його футбольного життя.

Вадим Сосніхін народився 10 серпня 1942 року в Києві, на Куренівці, в робітничій родині. З самого дитинства він, як і інші діти війни його покоління, пропадав на дворових футбольних баталіях. Там і помітив його знаменитий дитячий тренер, який відкрив шлях у футбол багатьом майбутнім «зірочкам». Мова про Михайла Борисовича Корсунського, саме він і Володимир Федорович Качалін стали першими тренерами Сосніхіна в київській футбольній школі №1 міського відділу народного виховання. Звідти вийшли також Лобановський, Каневський, Альтман, Мунтян, Кащей і багато інших уславлених київських футболістів і тренерів.

У 1959 році юнака перевели в київське «Динамо». Цікаво, що спершу Сосніхін вважався напрочуд перспективним нападником, багато забивав за дубль і юнацькі збірні, саме в такій якості опинився в дублі – а також ледь не перейшов у іншу команду майстрів. Видатний динамівець Жилін кликав Вадима в вінницький «Локомотив» саме в якості центрфорварда. Саме як нападник, Сосніхін був лідером юнацького складу, який у 1960 році став чемпіоном СРСР. Проте Михайло Коман, який після завершення виступів працював у «дублі», побачив щось таке інакше в юному нападнику – він буквально годинами змушував новачка тренувати гру головою, єдиноборства. Саме Коман перевів Сосніхіна спершу в центр півзахисту, а через рік В'ячеслав Соловйов у першій клубній команді остаточно перекваліфікував Вадима в захисники. Відтепер він став класиком динамівського захисту. Стоппером. Із трибун почало чутися – «директор».

«Соловйов і Маслов побачили у мого батька необхідні якості: Вадим Сосніхін і в житті був людиною спокійної вдачі, про таких говорять – «спокійний, мов удав». До того ж, він був упевненим і розсудливим – у будь-якій ситуації. Важко було вивести його із рівноваги, а тим більше – змусити нервувати чи помилятися», – розповідав пізніше в інтерв’ю клубному журналу «Динамо» син В.О. Сосніхіна Олександр.

«Ключовий гравець оборони «Динамо» (Київ) другої половини 60-х - початку 70-х. Фізично сильний, масивний, добре технічно підготовлений, вмів правильно вибрати позицію, ощадливо зіграти на перехопленні, був акуратний у підстрахуваннях. Часом здійснював довгі рейди до штрафної суперників», – так характеризували ігровий стиль Сосніхіна сучасники.

Після перших кількох років у першій команді, після відходу кількох вікових лідерів, молодь вийшла на перший план. Тодішнє «Динамо» – всіх 60-х – це дивовижний приклад ефективної роботи з молоддю. Спершу «нізвідки» – з київських дворів і запилених стадіончиків – свіжим вітерцем ввірвалося покоління Каневського, Базилевича, Лобановського. Слідом пішли ті, хто подавав їм м’ячі й зростав із гордістю за освячену перемогами літеру «Д» на футболці. І Ошенков, і Соловйов, і Маслов послідовно підходили до цього питання.

Сосніхін, який був одним із цього потоку молодих талантів, користувався довірою і навіть пошаною одноклубників і тренерів. От тільки було одне, з чим важко змиритися, дивлячись із відстані років – збірна. Він дебютував 16 жовтня 1966 року в програшному матчі з турками (0:2), вийшовши в парі з Шестерньовим. Потім грав проти НДР і Франції. І лише в 1971 році зіграв ще кілька матчів – уже в відборі до Олімпіади-72. На той час Вадим уже був одним із найдосвідченіших і виводив олімпійську збірну з капітанською пов’язкою – проте після успішної кваліфікації в заявку на турнір не потрапив. Грав навіть у прощальному матчі Льва Яшина між збірною «Динамо» та збірною світу (2:2) в 1971 році.

Проте, зважаючи на клубні успіхи – як домінацію на внутрішній арені, так і вдалий дебют у єврокубках, викликає величезні питання, чому лідер оборони чемпіонів зіграв за всю кар’єру всього 4 матчі за першу збірну СРСР і ще 3 за олімпійську? Ну що ж, хіба що одне втішає – несправедливість щодо того покоління динамівців була виправлена в майбутньому, і на успіхах старших пройшли й стали базою збірної молодші.

У 1971 році в «Динамо» вибирали капітана – і в цій справі наш клуб був серед новаторів. І на виборах в команді, де грали як молоді дебютанти, так і шановані ветерани, пов’язку довірили якраз Сосніхіну. Навіть суворий Севідов, який докоряв Вадиму за куріння, не мав питань щодо лідерського статусу старожила основного складу. «У нас тоді був хороший сплав досвіду та молодості. Бувають призначені капітани, але вибрані – це з’явився тягар відповідальності, необхідність завжди і скрізь бути лідером», – говорив Вадим. На жаль, для захисника пізні роки кар’єри позначилися пошкодженнями (зокрема, травма, отримана від свого воротаря – Рудакова, в веремії боротьби біля своїх воріт у матчі з «Араратом»), меншою кількістю зіграних матчів. І в 31 рік Сосніхін завершив виступи. Після динамівської служби звання його було старший лейтенант військ МВС.

«Без жодного перебільшення, Вадим Олександрович – один із найкращих центральних захисників за всю історію нашого клубу, - говорив начальник департаменту футболу київського «Динамо» Євген Котельников. – Це був незвичайний футболіст. Часом складалося враження, що при захисті воріт Соснихін взагалі не пересувається – просто варто в районі свого штрафного майданчика, а суперники самі віддають йому м'яч. Насправді ж він просто чудово читав гру і займав правильну позицію».

За час виступів у першій клубній команді «Динамо» Вадим Сосніхін став 4-разовим чемпіоном СРСР (1966, 1967, 1968, 1971) і 3-разовим срібним призером (1965, 1969, 1972), а також двічі виграв Кубок СРСР (1964, 1966). У Вищій лізі чемпіонату СРСР Сосніхін провів 291 матч (2 голи – брав на себе відповідальність за пенальті, навіть коли інші відмовлялися). У єврокубках – 18 матчів (12 у Кубку чемпіонів, 6 – у Кубку кубків). П’ять разів називався у списках «33 найкращих» – №2 (1966, 1968, 1971), №3 (1964, 1969). Був серед першопрохідців – хто взяв участь у дебютному матчі «Динамо» та клубів СРСР загалом у єврокубках (епічний розгром «Колрейна» 2 вересня 1965 року в Кубку володарів кубків).

Після завершення виступів більше чверті століття Вадим Олександрович працював тренером школи «Динамо» (у 1974-91 роках). Багато підготував юних футболістів – наприклад, Баранова, Бобаля, Микуланинця, Догадайла, Марченка. Хтось із них став арбітром, хтось – підприємцем, хтось команди Вищої ліги очолював. Далі Сосніхін обіймав почесну посаду начальника команди ветеранів «Динамо» – напевно, найбільш улюбленої футбольної команди України початку 90-х, яку гостинно зустрічали в усіх містах, містечках і селах, готові були на руках носити улюбленців минулих років.

28 вересня 2003 року Вадим Сосніхін пішов із життя. Йому виповнився 61 рік. Справу батька в футболі продовжує син Саша. Вже Олександр Вадимович – адже зараз працює дитячим тренером. І саме в ДЮСШ-1 – уславленій київській школі, яка веде родовід якраз від київської футбольної школи №1 МіськвНО часів Корсунського, Качаліна, Сосніхіна.


Інші новини

Титульний партнер
Технічний партнер
Офіційний партнер