Сьогодні виповнилося б 67 років видатному динамівцю 80-х років Андрію Михайловичу Балю. У цей день про нього згадують та шанують пам'ять рідні, близькі, колеги, друзі та уболівальники. Пропонуємо до вашої уваги уривок із книги «Спадкоємці» (автори - Семен Случевський і Володимир Кулеба), присвячений Андрію Балю.
* * *
«З розряду улюбленців команди - Андрій Баль. Скромний, ніколи не сумує. Йому - одному з наших найбільш універсальних футболістів, бракувало якоїсь дещиці, щоб стати гравцем-лідером, він сильний при виконанні конкретного завдання, але цього мало, щоб виблискувати на полі. Якби всі футболісти так до найменших деталей точно виконували ігрові завдання, як Баль, загальний рівень футболу у нас різко піднявся б».
Валерій Лобановський «Нескінченний матч»
Перші кроки у футболі
Селище у Львівській області, звідки Андрій родом, називається Розділ. А в організований футбол Андрій вперше потрапив у Новому Роздолі - це поруч, за вісім кілометрів від дому. Там працювала ДЮСШ. Тепер ця абревіатура неабияк призабута, і його поколінню пощастило: їм було, де вчитися футболу. Баль згадував: «Я намагався вступити до київського спорт-інтернату - всі тести ніби здав непогано, але не пройшов за конкурсом. Уявляєте: тоді були серйозні конкурси не тільки в престижні вузи, але і в футбольні школи! І все ж пощастило: якраз тоді, в 71-му, відкрилися спортінтернати відразу в декількох великих містах України, в тому числі і у Львові. Мене зарахували вже без іспитів - зарахували київські тести».
У десятому класі головний тренер «Карпат» Ернст Ервінович Юст, раніше популярний хавбек київського «Динамо», запросив у дубль «карпатських левів», потім його стали запрошувати в збірні Союзу - юнацьку, юніорську, молодіжну. І так потихеньку пішло-поїхало. Знаєте, що було однією з найпривабливіших сторін радянського футболу? Наступність поколінь. Зараз, коли клуби наполовину укомплектовані легіонерами, це сприймається як анахронізм, але тоді... Завжди знаходилися досвідчені футболісти, які шефствували над новачками, допомагали їм швидше влитися в команду, дозріти в ігровому плані. Такими "дядьками-наставниками" в "Карпатах" для Баля стали Броварський, Ліхачов, Савка, Поточняк, а пізніше в київському "Динамо" - Коньков, Колотов, Веремєєв.
Взагалі Андрій вважав, що "відкривати" молодих футболістів у той час було набагато легше, ніж зараз: «Ми рано потрапляли в поле зору фахівців. Наприклад, для збірних команд республік регулярно проводився всесоюзний турнір "Юність", на якому засвітилися багато талановитих гравців мого покоління - Безсонов, Каплун, Крячко, Жарков. Крім того, мені пощастило з молодіжною збірною СРСР виграти чемпіонат Європи, а в 1977 році - перший юніорський чемпіонат світу, а роком раніше таку ж першість континенту. Словом, до того моменту, коли кияни завели серйозну розмову, я ні для кого вже не був «котом у мішку». Тут Андрій був скромним. У тих збірних він грав не рядовим футболістом, а був лідером, капітаном команди - чемпіона світу та континенту.
Капітаном тієї дружини був Баль, а найкращим гравцем чемпіонату був визнаний Безсонов. Із Володимиром Андрія пов'язувала не тільки багаторічна гра в одних командах - «Динамо», різних збірних країни - а й те, що вони обидва виросли в простих, як тоді говорили, сім'ях, рано пізнали смак вперше заробленого хліба, замовити слово за них не було кому, тому стежку в житті прокладали собі самі.
Баль - професійний гравець
Ці перемоги в молодіжному футболі привернули увагу тренерів київського «Динамо». Перше своє запрошення до столиці Андрій отримав в 19 років. Однак вирішив, що «брати» Київ ще зарано, вважав за краще основний склад львівського клубу дублюючому біло-синіх. У той час він уже був кандидатом і в олімпійській, і в національній збірних СРСР, мав запрошення в московські клуби. Не поспішав змінювати команду, чекав запрошення з «Динамо». І дочекався.
Подзвонив йому особисто Лобановський. Пам'ятаючи про те, як непросто пробитися до динамівської «основи», Андрій поставив метру лише одне питання: «Валерію Васильовичу, я вам дійсно потрібен?». Той відповів: «Так. Інакше я б не подзвонив».
Саме в Києві хлопець відчув жорсткість «природного відбору». Полягала вона не тільки в підвищених фізичних навантаженнях, але і в постійному психологічному пресингу. Інших цілей, крім найвищих, метр перед гравцями не ставив, інших місць у турнірній таблиці, крім першого, не визнавав. Не всі витримували такий тиск. Приблизно в один час із Балем в «Динамо» перейшли ще два вихованці львівського футболу - форвард Степан Юрчишин і півзахисник Ярослав Думанський, які потенційно вважалися не слабшими за Андрія. Але незабаром обидва повернулися до Львова, не витримавши конкуренції та «випробування Лобановським».
Лише один гол забив Баль у футболці збірної - зате який! За цей один чимало колег-футболістів віддали б усі свої. Адже це був перший гол, забитий радянськими футболістами збірної Бразилії в офіційних матчах! Сталося це на чемпіонаті світу-82. Андрій завдав «соковитого» удару. М'яч затріпотів у сітці!
Згадуючи той гол, Андрій усміхався: «Не знайшов іншого продовження, партнери були перекриті, в серцях вдарив щосили. А їхній воротар подумав - повз. І руки прибрав... Хлопці в роздягальні жартували: чи не навмисне він пропустив, а може, ти його купив?». Гол Баля не допоміг, хоча тривалий час збірна СРСР зберігала переможний рахунок, бразильці «відповіли» двома голами.
Програш «чарівникам м'яча» і взагалі виступ нашої збірної на іспанському ЧС-82 не були настільки образливими, як програш бельгійцям на наступному мундіалі в Мексиці в 1986 році - 3:4. Це була трагедія! Після розгрому угорців - 6:0 - збірна СРСР вважалася фаворитом першості. Бельгійців ж ніхто всерйоз не сприймав. І коли наші повели 3:1, здавалося, все для суперників закінчилося. Але «червоні дияволи» (кольори збірної Бельгії) під керівництвом Кулеманса і ван Хімста не тільки зрівняли рахунок, а й вийшли вперед.
«Це була зовсім інша збірна, - згадував Андрій, - практично всі гравці з київського "Динамо". Не забувайте, що в Мексиці ми грали на колосальному емоційному підйомі, який переживали після виграшу Кубка кубків. Все тоді було за нас, крім шведського судді Фредрікссона, чиє ім'я в історії радянського футболу стало синонімом замовного суддівства. Із наміром або мимоволі, судити не беруся, але саме арбітр витягнув тоді бельгійців до чвертьфіналу. Ми програли - 3:4, і рівно половину м'ячів у ворота Дасаєва суперники забили з офсайду».
На полі Баль завжди був професіоналом: які б завдання не ставили, виконував «від» і «до». Після успішної нейтралізації таких світових зірок, як Марадона, Зіко, Платіні, переключався на матчі вітчизняного чемпіонату непросто. Хоча і в першості Союзу були гідні суперники. Той же Хорен Оганесян з «Арарату» - верткий, імпровізатор, технічний форвард. Вони часто «возили» один одного, хоча в житті дружили. Важко гралося проти лідера «Спартака» Юрія Гаврилова - той ніколи не перетримував м'яч, завжди вчасно встигав віддати зручний пас товаришеві по команді. Чимало клопоту приносив Балю «Князь» - Давід Кіпіані з його вишуканою технікою.
Ніхто не міг сумніватися в майстерності та професіоналізмі Андрія, але в Києві він більше виходив на заміну. У ті часи в «Динамо» грала найкраща в Союзі і одна з кращих в Європі пара центральних захисників Кузнєцов - Балтача. На флангах оборони - Безсонов і Дем'яненко. В опорній зоні діяв міцний Яковенко. Оскільки Баль був універсальним футболістом, то він закривав всі ці позиції, коли там були проблеми в конкретний момент.
Останній, 1990-й, рік його динамівської кар'єри. Тільки чотири рази він виходив на поле «стотисячника» - щоб отримати золоту медаль, цього було недостатньо. І Андрій Баль нікого не звинувачував, і коли Віктор Колотов, в той час тренер дублерів, підходив і питав, чи не зможе Андрій допомогти команді, він ніколи не відмовляв. Динамівський «дубль» також виграв першість, і з цієї нагоди на базі накрили столи, запросили Андрія, подякували за допомогу. Він теж подякував за спільну гру, побажав успіхів.
У тому ж 90-му він повторив свій давній успіх - знову став чемпіоном Європи серед... молодіжних збірних. За регламентом дозволялося грати двом «віковим» гравцям, тому Андрій був за «дядька», наставляти молодь Андрію не звикати, до речі, класна молодь до цього «діда» прислухалася: Канчельскіс, Лужний, Шматоваленко, Шалімов, Коливанов, Саленко!
Ізраїль. Початок тренерської кар'єри
На землі обітованій Андрій відпрацював майже десять років гравцем і тренером, його поважали саме за професіоналізм. Він вивчив іврит. «А як інакше? Прожити стільки років в країні і не вивчити мову, по-моєму, нонсенс, - пояснював Андрій Михайлович, - Зрозуміло, на івриті розмовляю з акцентом, але там півкраїни так говорить, і футболісти мене прекрасно розуміли».
В Ізраїлі був одним із перших радянських футболістів. У тель-авівському "Маккабі" відіграв сезон, потім ще два - в "Бней-Йєгуда". Коли старший тренер цієї команди Юрій Шпігель йшов у "Маккабі" з Хайфи, він запросив Баля в асистенти. Ще п'ять років потому Андрій Михайлович перейшов на самостійну роботу: тренував "Маккабі" з Герцлії і "Акоах" з Рамат-Гана. Марка одного з провідних гравців київського «Динамо» багато значила. І, звичайно, його спокійний, врівноважений характер. «Ти за десять років тут жодного ворога не нажив, - говорили йому, коли він прощався з Ізраїлем, - це неймовірно!».
Повернення додому
Баль на початку 2000-х приймає рішення повернутися на батьківщину. Пропрацювавши деякий час тренером-селекціонером київського «Динамо», Андрій Михайлович очолив «Ворсклу». З 2001-го по 2003-й він наставник полтавчан, але в силу різних проблем, в основному - фінансових, все ж покинув команду.
Після цього він відгукнувся на пропозицію Олега Блохіна та разом із Семеном Альтманом, Олегом Кузнецовим і Юрієм Роменським увійшов до тренерського штабу збірної України, яка на той час тільки починала тернистий шлях до чемпіонату світу-2006, де, як ми пам'ятаємо, дісталася до чвертьфіналу. Потрапляння у вісімку найсильніших дружин планети - це донині найвище досягнення жовто-синіх.
Співпраця цих великих гравців «Динамо» продовжилося і в ФК «Москва», а потім і в одеському «Чорноморці», де вже Баль був головним тренером, а Блохін обіймав посаду спортивного директора.
У 2010-му Олег Блохін знову очолив національну збірну України для підготовки до Євро-2012, а разом із ним до роботи з командою приступив і Андрій Баль.
Повернення до київського «Динамо» у вересні 2012 року стало вже п'ятим за рахунком спільним етапом роботи двох великих футболістів, фахівців, друзів.
У період з 6 по 17 жовтня 2012 року виконував обов'язки головного тренера збірної України.
Досягнення
Андрій Баль (1958-2014). Захисник, півзахисник. Заслужений майстер спорту. За збірну СРСР - 20 матчів, 1 гол. Володар Кубка Кубків - 1986. Чемпіон світу серед юніорів - 1977, чемпіон Європи серед молодіжних команд - 1980, 1990. Чемпіон Радянського Союзу - 1981, 1985, 1986. Володар Кубка СРСР - 1982, 1985, 1986, 1987, 1990. Всього в чемпіонатах СРСР - 224 матчі, забив 14 голів.
Виступав за команди «Карпати» (Львів) - 1977-1980, 134 матчі, 12 голів; «Динамо» (Київ) - 1981 - 1990, 240, 11; «Маккабі» (Тель-Авів) «Бней-Йєгуда», Ізраїль) - 1990 - 1993.
Тренерська кар'єра: «Ворскла» (Полтава) - 2001-2003; Національна збірна України - 2003 - 2007 і 2010 - 2013; «ФК Москва» - 2008; «Чорноморець (Одеса) - 2009 - 2010; «Динамо» (Київ) - 2012 - 2013...
Баль - особистість
У команді його називали диригентом гарного настрою. Як би важко не було на тренуваннях або в грі, він обов'язково знайде слова, які не тільки підбадьорять, але і змусять посміхнутися, а з посмішкою і труднощі легко долати. «Андрій - добрий, відвертий, завжди готовий прийти на допомогу. А про свою гру, роль у команді - ніколи не говорив», - ці слова капітана Анатолія Дем'яненка.
Яким він був при зустрічах із журналістами? З Балем спілкуватися було одне задоволення. У нього в запасі було стільки історій, завдяки чому завжди розмова була дуже насиченою та цікавою для вболівальників.
9 серпня 2014 року він пішов із життя, без перебільшення, на бойовому посту. Він помер на футбольному полі, не догравши, як виявилося свій останній футбольний матч. Ветерани «Динамо», традиційно в чергову суботу зібралися разом і в 11.00 почали гру зі звичайними людьми.
У цей час дуже парило, а після почалася сильна гроза. Зрозуміло, що грали без сильного навантаження, в приємній атмосфері, просто для себе десь годину-півтори, потім їх чекала парна. Андрію Михайловичу стало погано прямо на газоні. Він просто біг, віддав пас і впав. Хлопці намагалися якось його реанімувати, але безуспішно. Через 12 хвилин приїхала швидка допомога, хотіли робити прямий укол в серце, щоб його запустити, але, на жаль, було вже пізно...
Зараз вони спочивають близько один від одного на Байковому кладовищі: Лобановський, Базилевич, Войнов, Банніков, Матвієнко, Чанов, Белькевич, Гусін і... вічно позитивний Баль.
