Після прем'єрного чемпіонства 1961 року київське «Динамо» в силу різних причин здало позиції. Але лише для того, щоб через п'ять років знову ввірватися на вершину і тепер уже надовго закрити доступ до неї для настирливих конкурентів.
Рятувати репутацію київського клубу, який опинився на 9-му місці за підсумками чемпіонату СРСР-1963 був покликаний 53-річний москвич Віктор Маслов, який раніше вигравав «золото» зі столичним «Торпедо», але вже тривалий період не мав по-справжньому серйозної роботи.
Новий тренер відразу взяв ситуацію під свій контроль. За розповідями очевидців, з ним було і легко, і складно водночас. Часом він вів із футболістами задушевні бесіди, міг пропустити з ними чарку-другу, стояв за них горою перед партійними керівниками, але на виключно інтенсивних і насичених тренуваннях не давав спуску нікому. Він не закінчував футбольних академій, але відчував гру прекрасно та знав, чого хотів, змушуючи підопічних на полі багато працювати без м'яча. У цьому плані жодних компромісів бути не могло - або по-моєму, або ніяк. Валерій Лобановський, без якого «Динамо» тоді уявлялося з великими труднощами, спробувавши заперечувати, покинув команду в ході першого ж масловського сезону.
Однак головним було те, що за нового наставника з'явився результат. У 1964-му кияни виграли кубок країни, а наступної осені взяли союзне «срібло». З урахуванням попередніх невдач другу позицію 1965-го можна було б вважати успіхом, однак варто знати, що до нагород найвищого ґатунку «Динамо» не вистачило зовсім трохи. Лідерство підопічні Маслова втратили за п'ять турів до фінішу, несподівано оступившись у Кутаїсі - 0:1, і хоча потім виграли всі матчі, що залишилися, таки відстали від московського «Торпедо» на одне очко.
Цікаво, що для автозаводців це був другий чемпіонський успіх. Перший був датований 1960-м, коли слідом за ними також розташувався український флагман. Як виявилося, обидві невдалі погоні за «Торпедо» були прелюдіями золотих атак.
Однією з причин фатального програшу динамівців у Кутаїсі багато хто називав їх дебютну участь в міжнародній кампанії. Всього за три дні до вояжу до Грузії команда Маслова в рамках розіграшу Кубка володарів кубків приймала норвезький «Русенборг» і, схоже, просто не встигла повноцінно відновитися.
2 вересня 1965 р. Андрій БІБА (праворуч) і капітан «Колрейна» Берті ПІКОК перед першим єврокубковим матчем в історії не тільки київського «Динамо», але і всього радянського футболу
Тим часом, роль першопрохідника (до того десять років Федерація футболу СРСР клубні проекти УЄФА ігнорувала) лестила Маслову, і він безумовно був радий новому виклику. Його слова, сказані напередодні стартової дуелі з північноірландським «Колрейном», - чітке свідчення:
«Майбутній дебют нашої команди в розіграші Кубка володарів кубків накладає велику відповідальність на колектив. Київським динамівцям першим належить випробувати всю незручність термінів розіграшу - потрібно буде знайти нові шляхи збереження та підтримання спортивної форми протягом усього року. Доведеться випробувати в міжнародному масштабі практику «своїх» і «чужих» полів, яка в турнірі виглядає, звичайно, інакше, ніж у звичайних товариських зустрічах. Ми зіткнемося також із різними по стилю командами, і нам доведеться проявити достатню тактичну гнучкість. Такі змагання, як Кубок володарів кубків, ставлять ряд нових завдань, і їх доведеться вирішувати вперше в нашій практиці. І все-таки участь у турнірі, незалежно від ступеня удачі, створює і для радянських команд перспективу подальшого зростання та підвищення класу».
Специфіку гри на кілька фронтів тренеру ще треба було вивчити, але в тому, що вона може бути пов'язана з кардинальним переглядом звичних графіків, довелося переконатися вже в найближче міжсезоння - після того як на одному диханні були пройдені «Колрейн» (6:1, 4:0) з «Русенборгом» (4:1, 2:0). Чвертьфіналістам єврокубків УЄФА надавав можливість самим визначитися з датами зустрічей, у результаті чого «Динамо» зі своїм суперником - «Селтіком» - зійшлися на 12 і 26 січня... Які аргументи висували сторони, сказати складно, але факт залишається фактом: виїзна дуель із шотландцями так і залишилася найбільш раннім офіційним поєдинком в історії «біло-синіх».
Після чемпіонату-1965 команда не відпочивала. У грудні пішли сочинський і болгарський збори, але через погану погоду цей етап підготовки був фактично зірваний. Лише після Нового року завдяки запрошенню грузин вдалося повноцінно потренуватися в Тбілісі та навіть провести там один спаринг. Втім, «Динамо» це не врятувало. У Глазго наші поступилися - 0:3, у Тбілісі зіграли трохи краще, але домоглися лише нічиєї - 1:1 завдяки голу Йожефа Сабо. Екстремальні умови плюс клас суперника зробили свою справу. Той самий «Селтік», нагадаю, через півтора року став переможцем Кубка чемпіонів.
Ну а «Динамо», прийнявши до відома невдачу, продовжило підготовку - тепер уже до союзної першості. Склад учасників наступного чемпіонату указом згори розширили до 19 клубів, при цьому перерв у календарі не передбачалося - навіть на час майбутнього чемпіонату світу в Англії. З огляду на те, що збірна СРСР ще в січні полетіла до Бразилії, де був запланований цілий ряд спарингів із місцевими клубами, і після повернення збиралася продовжувати підготовку - аж до від'їзду на Туманний Альбіон, клуби, які споряджали в національну команду своїх лідерів, опинилися у складному положенні.
І, треба сказати, важче за інших довелося саме киянам. Відразу після протистояння з «Селтіком» до збірної відбули основний голкіпер Віктор Банніков, півзахисники Віктор Серебряников, Йожеф Сабо й Андрій Біба, а також форвард Віталій Хмельницький. Двоє останніх, втім, наставнику радянської команди Миколі Морозову не підійшли і, покатавшись по світу, у квітні приєдналися до одноклубників. Забігаючи наперед, відзначимо, що своєю грою Біба згодом довів необачність цього рішення.
Тим часом, покинув «Динамо» і досвідчений Олег Базилевич, який не знайшов спільної мови з Масловим і вирушив допомагати «Чорноморцю». Зате замість нього з Одеси Віктору Олександровичу вдалося витягнути гострого та вибухового 21-річного нападника Валерія Поркуяна, якому судилося стати одним із героїв 1966 року.
З боку здавалося, що Маслова від'їзд лідерів взагалі не турбує. На питання журналістів він відповідав спокійно: мовляв, ніякої паніки, побачите, дублери себе покажуть.
Треба було дуже добре відчувати свою команду, щоб випромінювати таку впевненість, яка, як з'ясувалося, була щирою та не мала нічого спільного з бравадою.
10 квітня 1966 р. «Динамо» перед стартовим матчем чемпіонату СРСР проти «Зеніта»
Чи не жарт, у перших шести турах «Динамо» втратило лише одне очко, не зумівши зломити опір «Чорноморця» очолюваного екс-киянами Каневським і Базилевичем! При цьому в ворота трьох суперників «біло-сині» відвантажили по чотири м'ячі, а ростовським армійцям накидали всі шість. Знав Маслов, що казав! Учорашні дублери Володимир Мунтян, Анатолій Бишовець, Сергій Круліковський, Володимир Левченко демонстрували яскравий і не за роками зрілий футбол. Із першого ж туру почав забивати новобранець Поркуян, а Євген Рудаков, який змінив у воротах Баннікова, вражав усіх своєю надійною та спокійною грою.
Ще зовсім недавно динамівців називали командою одного тайму, тепер же вони могли демонструвати рваний ритм, вибухати та додавати після перерви. Безумовно взимку хлопці не дарма місили багнюку та сніг.
Ну і нарешті головне нововведення від Маслова. У новий чемпіонат він прийшов із грізною тактичним зброєю, відійшовши від перевіреної системи «дубль-ве» і 4-2-4, що вважалося класикою. У новій схемі Віктора Олександровича основна роль діставалася квартету півзахисників, які насичували центральну зону і в той же час були готові будь-якої миті підтримати напад. Новинку він потихеньку почав обкатувати ще в 1965-му, а вже наступного року вона стала приносити солідні дивіденди.
Пізніше на чемпіонаті світу цю схему видасть за свою ідею тренер збірної Англії, що виграла «золото», Альф Рамсей, і дехто навіть заговорить про створену британцем футбольну революцію...
■ 10 квітня. «ДИНАМО» Київ - «Зеніт» Ленінград 4:0 (Поркуян, 28, Непомілуєв, 53, автогол, Бишовець, 54, 65).
■ 15 квітня. «ДИНАМО» Київ - «Локомотив» Москва 1:0 (Біба, 81). Нереалізований пенальті: Біба (86, штанга).
■ 21 квітня. «Чорноморець» Одеса - «ДИНАМО» Київ 0:0.
■ 26 квітня. «ДИНАМО» Київ - «Крилья Совєтов» Куйбишев 4:0 (Біба, 30, Хмельницький, 54, Поркуян, 75, Бишовець, 89).
■ 2 травня. СКА Ростов-на-Дону - «ДИНАМО» Київ 1:6 (Буров, 89 - Хмельницький, 14, 58, Біба, 19, 56, Поркуян, 53, Бишовець, 69). Вилучення: Хмельницький (ДК, 65).
■ 8 травня. «Динамо» Мінськ - «ДИНАМО» Київ 0:4 (Поркуян, 50, 87, Мунтян, 53, Бишовець, 70).
Вражаючі результати «біло-синіх» у московській пресі називали не інакше як київською загадкою. Маслова хвалили за грамотно вибудувану передсезонну підготовку, за тактичну сміливість, але найчастіше відзначали роботу з молоддю, виступ якої перевершив усі найсміливіші очікування.
«Те, що київський дубль незмінно знаходиться серед найкращих колективів, закономірно. Тренери багато працюють із резервним складом, причому працюють так, щоб у кожного гравця основного складу був дублер із таким же або майже таким же технічним, тактичним і фізичним базисом, а часом навіть зі схожим ігровим почерком.
Це, зрозуміло, не означає, що дублери позбавлені індивідуальних рис, але загальний орієнтир ясний і робота йде в певному напрямку. Коли настає час, дублер входить до основного складу впевнено. Так було, зокрема, коли в 1964 році кияни боролися за Кубок СРСР, і значний вантаж кубкових матчів ліг на плечі молодих. Так було і минулого року, так і тепер. Дебют Бишовця, Мунтяна, Пузача, воротаря Рудакова, не лякав керівників команди. Вони знали, в бій вводяться резерви, вже перевірені. Їх і раніше потихеньку «обкатували», а тепер сміливо довірили їм долю колективу. І молодь відразу ж включилася в потрібний темп. Необхідність терміново замінити товаришів, які пішли в збірну країни, не застала молодих зненацька», - міркували оглядачі тижневика «Футбол».
Як би там не було, відірватися від переслідувачів у динамівців ніяк не виходило. Паралельним курсом просувався по дистанції «Спартак», відразу чотири команди перебували в трьох очках від українського гранда. Серед них і чинний чемпіон - «Торпедо», яке в шостому турі несподівано програло вдома «Шахтарю» (1:2). Вже через тиждень автозаводців чекала битва в Києві, куди вони прибули розсердженими та повними рішучості помститися знахабнілій молоді.
Але надіям москвичів не судилося збутися. Слово - футбольному історику Акселю Вартаняну, який на сторінках «Спорт-Експресу» описав те, що відбувалося, у такий спосіб:
«Зустріч віце-чемпіона з чемпіоном, незважаючи на відсутність у складах провідних футболістів, переповнила чашу київського стадіону, що зібрала понад 60 тисяч глядачів. Гри рівної, видовищної, двосічної не вийшло. Інтрига померла вже в першому таймі. Занадто великою була перевага господарів, які матеріалізували її в два голи. Після перерви у лідерів і думки не виникло відстояти завойоване, засушити гру. Продовжували тиснути. Але це не був тупий, примітивний навал. Атакували широко, по всьому фронту, красиві комбінації супроводжувалися оплесками трибун».
Ще раз забігаючи наперед, зауважимо, що падіння «Торпедо» на тому не закінчилося - до кінця першого кола відставання від «Динамо» становило вже 11 очок. Втім, сумніви в тому, що московська команда не зможе захистити свій титул, пропали у багатьох ще раніше.
У Києві один із голів у ворота автозаводців записав на свій рахунок Бишовець, який на той момент очолив список бомбардирів турніру. Нападника хвалили, але й дісталося хлопцеві теж чимало. За егоїзм на полі, небажання розлучатися з м'ячем навіть заради партнера, що знаходився в кращій позиції.
1 червня 1966 р. «Динамо» Київ - «Спартак» 1:0. Фірмовий дриблінг Анатолія Бишовця
«Бишевець (саме так у ті часи перекроювали прізвище футболіста радянські ЗМІ - Прим.авт.) завжди заряджений на удар, прагне отримати м'яч на передній лінії, знайти активну позицію для удару. І до того ж він досить технічний. Мало хто з молодих вміє так добре грати корпусом, як він. Але... Він дуже неохоче розлучається з м'ячем, подовгу «мусолить» його. Маючи можливість знайти більш прості ходи, Бишевець не використовує їх почасти тому, що не бачить, почасти прагне зіграти більш оригінально... І часто приносить своїй команді не користь, а шкоду», - викладав свої думки в «Радянському спорті» відомий тренер Олександр Пономарьов.
Після перемоги над принциповим опонентом пішла несподівана нічия з головним аутсайдером чемпіонату - одеським СКА. Причини тієї осічки лежали на поверхні: беззаперечний фаворит, який забив ще до перерви, діяв із важко прихованою лінню, не сумніваючись в кінцевому успіху. І коли гості несподівано відновили рівновагу, він просто не зумів зібратися.
На щастя для киян, можливістю вийти на перше місце «Спартак» не скористався, через пару днів розписавши мирову з «Пахтакором» (1:1). На вершині знову запанувало двовладдя, проте український клуб через його приголомшливу різницю м'ячів - 22:2 - все ж випереджав конкурента. Після того ж, як москвичі не змогли впоратися з «Араратом» (0:0), а Київ впевнено розібрався зі столичними одноклубниками (2:0), «Спартак» знову відкотився на другу позицію. Призначена на 1 червня дуель лідерів могла як збільшити відстань між ними, так і поміняти суперників місцями.
Незважаючи на перспективу обійти «Динамо», яку обіцяла «спартачам» гостьова перемога, на Центральному стадіоні вони б зраділи і завойованого очку. Принаймні, хід гри наштовхував саме на таку думку. Одна команда всіляко намагалася знайти шляхи до воріт Володимира Маслаченка, друга відчайдушно відбивалася, навіть не думаючи про атаку. Євгену Рудакову впору було виносити на поле шезлонг - шансу продемонструвати свою майстерність у голкіпера господарів просто не було.
Однак вода камінь точить, і перед фінальним свистком підопічні Маслова таки домоглися свого. Ось як на сторінках «Футболу» описував вирішальну комбінацію журналіст Олександр Віт:
«Йде одна з останніх атак киян. Островський проходить по лівому краю. Хтось із запасних гравців, які сиділи на лавці біля бровки, кричить Островському: «Навішувати!» Островський повертається до лавки, його обличчя спотворене. Він кричить: «Куди? Там же стіна! » Робить ще десяток кроків і все ж навішує. М'яч потрапляє в купу гравців, відбивається спартаківцями, потрапляє одному з них у голову, повертається назад. Біба першим вловлює напрямок відскоку та носком проштовхує м'яч у ворота».
■ 13 травня. «ДИНАМО» Київ - «Торпедо» Москва 2:0 (Турянчик, 29, Бишовець, 43).
ДК: Рудаков, Щегольков, Соснихін, Турянчик, Островський, Медвідь, Мунтян, Біба, Пузач, Поркуян, Бишовець.
■ 19 травня. «ДИНАМО» Київ - СКА Одеса 1:1 (Мунтян, 29 - Пригорко, 70).
■ 25 травня. «ДИНАМО» Київ - «Динамо» Москва 2:0 (Медвідь, 24, Мунтян, 69, з пенальті).
■ 1 червня. «ДИНАМО» Київ - «Спартак» Москва 1:0 (Біба, 89).
ДК: Рудаков, Щегольков, Соснихін, Турянчик, Островський, Медвідь, Мунтян, Біба, Пузач (Поркуян, 67), Бишовець, Хмельницький.
Деморалізований «Спартак» після цього програв і «Чорноморцю», надавши «Динамо» додаткову очкову фору. Про це кияни дізналися вже в Польщі, куди вирушили заповнювати 18-денне вікно у внутрішньому ігровому графіку. Поки підопічні Маслова мірялися силами з клубами сусідньої держави, їх суперники по чемпіонату СРСР продовжували турнір - це був не перший і далеко не останній казус багатостраждального календаря-1966.
Того року матчі переносилися безбожно, ближче до кінця організатори повністю перекроїли розклад, але і оновленому варіанту не вдалося уникнути коригувань. Найчастіше керівники федерації навіть не повідомляли, з якої причини змінена дата проведення того чи іншого поєдинку...
Що до польського турне, то, воно, схоже, вибило киян зі звичної колії. У перших після вимушеної паузи офіційних іграх команда відчувала помітний дефіцит свіжості й запалу. Дії оборони особливих нарікань не викликали, а ось в нападі намітилися проблеми. Як підсумок, Київ видав три нульові нічиї, розбавивши їх лише однією перемогою над «Кайратом».
У Баку ж абсолютно несподівано «Динамо» втратило не тільки одне очко, але і двох футболістів основного складу. Справа в тому, що як раз в кінці червня тренерський штаб збірної СРСР формував остаточну заявку на ЧС-1966. Двадцять прізвищ були затверджені, і в списку залишалися лише дві вакансії, які врешті-решт вирішили віддати Леоніду Островському та Валерію Поркуяну. Причому якщо перший мав досвід виступу на світовій першості в Чилі, то другий до збірної раніше не призивався жодного разу. Можна тільки уявити, що пережив молодий нападник, коли в Азербайджані Маслов повідомив йому про телеграму, що наказувала терміново летіти в Москву, де національна команда готувалася до мундіалю!
■ 19 червня. «Нафтовик» Баку - «ДИНАМО» Київ 0:0.
■ 27 червня. «Кайрат» Алма-Ата - «ДИНАМО» Київ 2:4 (Ворончіхін, 30, Кузнецов, 59 - Біба, 2, Хмельницький, 14, 60, Бишовець, 34).
■ 3 липня. «ДИНАМО» Київ - «Пахтакор» Ташкент 0:0.
■ 8 липня. ЦСКА Москва - «ДИНАМО» Київ 0:0.
Дивно, але за цей час ніхто з конкурентів не зміг наблизитися до Києва впритул. У Москві були впевнені, що українців зможе потіснити «Спартак», але той після трьох поспіль «мирових», зігравши на один матч більше, відставав на три пункти (а це - чимало при двох очках, які нараховувалися за перемогу).
На рідкість стійким виявився очолюваний Михайлом Якушиним «Пахтакор», який довго висів на хвості у «червоно-білих». Страшний квітневий землетрус, що позбавив даху над головою 300 тисяч жителів Ташкента, змусив вболівальників по-особливому ставитися до виступів команди з цього міста. На виїзді її незмінно зустрічали оплесками, а на домашніх матчах стадіон просто тріщав по швах від напливу вболівальників. При цьому кілька тисяч квитків обов'язково поширювали серед будівельників, які приїхали відновлювати столицю Узбекистану з усього Союзу.
Втім, ближче до жовтня «Пахтакор» почав здавати і врешті-решт опинився в середині турнірної таблиці. Інша річ - СКА з Ростова-на-Дону, який тренував уродженець Мукачевого й олімпійський чемпіон Мельбурна-1956 Йожеф Беца. Влаштувавшись в групі переслідувачів, армійці не скидали обертів аж до самого фінішу, сенсаційно завершивши чемпіонат на другій сходинці п'єдесталу.
Однак повернемося до справ липневих. Київ, злегка забуксувавши, знову намацав свою гру. Маслов, який перебував у постійному пошуку, взявся випробувати нову схему - в центр захисту відряджав Сергія Круліковського, а в середину поля, на місце опорного, пересував Василя Турянчика. Даний маневр розв'язав руки Мунтяну, що безсумнівно урізноманітнило та посилило динамівську атаку. Крім того, команда вибралася з функціональної ями, що негайно позначилося на результаті.
8 липня 1966 р. ЦСКА - «Динамо» Київ 0:0. Гострий пас від 19-річного Володимира Мунтяна
У 15-му турі «біло-сині» поклали на лопатки тбіліських одноклубників, дотиснувши їх після перерви та просто зім'явши на фінішному відрізку - 4:0. Через п'ять днів у Києві був повалений інший грузинський клуб - кутаїське «Торпедо», при цьому гол, який зняв всі питання про переможця, Бишовець також забив під кінець зустрічі - 3:1.
У наступній грі не обійшлося без допомоги Фортуни, яка з готовністю стала союзницею «Динамо», яке наполегливо гнуло свою лінію. Демонструвати швидкий футбол в розпеченому Єревані було практично неможливо, гості просто-таки задихалися від спеки, але їм допоміг щасливий рикошет від захисника, який став на шляху м'яча, посланого зі штрафного Андрієм Бібою - 1:0.
Непотрапляння до складу збірної на ЧС-1966 безсумнівно розлютило київського капітана. Він і не думав опускати руки - навпроти, гриз на полі землю, викладався на всі 100, не даючи розслабитися молодим одноклубникам. Саме Біба поставив переможну крапку в матчі з «Шахтарем» - четвертою поспіль командою, яку обіграло «Динамо».
П'ятою ж став «Чорноморець», якому не зміг допомогти навіть ударний атакувальний дует Лобановський - Базилевич. Вирішальним знову виявився другий тайм, протягом якого хет-триком розродився Бишовець. Асистували партнеру Вадим Соснихін, Федір Медвідь та Валерій Поркуян. Так-так, футболіст, який повернувся з чемпіонату світу, не отримав від Маслова і доби на розкачку. Прилетівши вночі, він вже наступного дня вийшов на поле. Замінив після перерви втомленого Мунтяна, своєчасним пасом допоміг Бишовцю подвоїти перевагу, а команді - вирішити локальне завдання.
■ 14 липня. «ДИНАМО» Київ - «Динамо» Тбілісі 4:0 (Біба, 14, Бишовець, 60, Медвідь, 85, Мунтян, 88, з пенальті).
■ 19 липня. «ДИНАМО» Київ - «Торпедо» Кутаїсі 3:1 (Мунтян, 19, з пенальті, Хмельницький, 41, Бишовець, 73 - Г.Нодія, 6).
■ 23 липня. «Арарат» Єреван - «ДИНАМО» Київ 0:1 (О.Сьомін, 30, автогол).
■ 28 липня. «Шахтар» Донецьк - «ДИНАМО» Київ 0:2 (Мунтян, 43, Біба, 72).
■ 3 серпня. «ДИНАМО» Київ - «Чорноморець» Одеса 3:0 (Бишовець, 65, 73, 76).
Допомога збірників виявилася вельми до речі - особливо в світлі кубкового розіграшу. З іншого боку, Маслов зіткнувся з несподіваною проблемою. Його команда була на ходу, давала результат, і введення по ходу сезону нових гравців - нехай навіть досвідчених і перевірених - могло зашкодити справі.
Згодом той же Поркуян неодноразово нарікав, що восени недоодержував ігрову практику. А Віктор Банніков так і не зумів витіснити з «рамки» свого вчорашнього дублера Євгена Рудакова, встигнувши провести лише сім матчів у чемпіонаті. Досаду досвідченого голкіпера зрозуміти можна, однак і Маслова у відсутності логіки не звинуватиш. Як міг він посадити на лавку воротаря, який до повернення колеги пропустив в 21 турі всього 6 м'ячів?
Мало того, варто було тренеру надати Баннікову шанс, «Динамо» зазнало першої поразки в чемпіонаті, всього одну гру не дотягнувши до встановлення нового союзного рекорду. Попереднє досягнення, складене з 21-матчевої безпрограшної серії, підкорилося московському «Динамо» в 1945-му. Киянам вийти на ідентичний кордон дозволила виїзна зустріч із «Локомотивом», яка послідувала незабаром після нервової та дещо натужної нічиєї в Куйбишеві.
Залізничники до протистояння з лідером приурочили відкриття реконструйованої арени, яка отримала освітлювальні щогли, просторі підтрибунні приміщення і тепер могла вмістити 35 тисяч чоловік. Втім, на гру з «Динамо» набилося на 7 тисяч більше. Надія на те, що свято буде підкріплене позитивним для господарів результатом, жевріла в серцях місцевих уболівальників близько години. Тобто доти, поки у «Локо» були сили відбиватися від нескінченних київських атак. Коли ж ресурси вичерпалися, пішли голи. Початок розгрому поклала комбінація за участю збірників - Островського, Серебряникова та Поркуяна. Останній відкрив рахунок, а незабаром точними ударами його підтримали Бишовець із Мунтяном.
Цікаво, що незабаром після цього, в День Шахтаря, в Донецьку відчинив двері перед уболівальниками й оновлений стадіон «Шахтар», що хизувався двома ярусами, сучасним електронним табло і був готовий прийняти 42 тисячі осіб. Як і в Москві, на прем'єрі вільних місць не було - навіть у проходах. Але на відміну від залізничників, ведені Олегом Ошенковим гірники своїх земляків не підвели - забили кутаїському «Торпедо» два сухих м'ячі. І взагалі до кінця чемпіонату з семи матчів на новому «Шахтарі» його господарі перемогли в п'яти та лише в одному дозволили опонентам розпечатати свої ворота.
