Протягом дванадцяти років жоден із радянських клубів не ставав чемпіоном країни двічі поспіль. На київському Центральному стадіоні, що збільшив місткість до 100 тисяч, підопічні Віктора Маслова зробили це, встановивши в тому сезоні кілька рекордів, які так і не будуть побиті.
Вважається, що утримати титул складніше, ніж його завоювати. Чинним чемпіонам після тріумфального сезону непросто знаходити мотивацію, багатьом не під силу випробування славою, а суперники, тим часом, грають проти них із особливим настроєм та самовіддачею.
І, напевно, не випадково тренер київського «Динамо» Віктор Маслов в одному з інтерв'ю напередодні чемпіонату-1967 на слова журналіста про те, що читач хоче все знати про чемпіонів, досить різко заявив: «Добре б забути про те, що ми чемпіони, і почати все спочатку. Ось уже багато днів займаємось тим, що спускаємося з хмар на землю. Це нелегко, золоті медалі ні-ні, та й починають брязкотіти…»
Можливо, цим частково і можна пояснити не найпереконливіший старт київського «Динамо» у 29-му чемпіонаті СРСР. Пам'ятається, шлях до свого першого золота 1961-го команда розпочала із серії з п'яти виграшів. 1966-го на такому ж відрізку здобула чотири перемоги із загальною різницею м'ячів 15:1 при одній нульовій нічиїй. Тепер же у стартових п'яти турах вдалося виграти лише два матчі, причому обидві перемоги вийшли непростими, мінімальними. Втім, про все – по порядку.
Чемпіонату-1967 передував експеримент, який організувала федерація футболу СРСР. Командам вищої ліги та найкращим із першої було запропоновано зіграти передсезонний турнір «Пролісок», який вирішили провести у лютому-березні у тренувальних центрах Закавказзя, Середньої Азії та Чорноморського узбережжя.
Далеко не всі тренери прийняли нововведення з натхненням, оскільки їхнім командам треба було місити бруд на розмоклих та засніжених полях. Однак єдиним клубом, який проігнорував «Пролісок», у результаті стало київське «Динамо». Віктор Маслов категорично відмовився відходити від розписаних планів підготовки до сезону: команда традиційно відбігала у Києві кроси та попрацювала у залі, а потім поїхала на збір до Гагри. Зрозуміло, московська преса обрушила на Маслова шквал критики. Але тренер мав що відповісти.
«Який сенс комкати підготовчий період, ламати звичне, поступове втягування в сезон? Ми готуємось за планом минулого року. Він приніс нам першість і Кубок, і міняти його не збираємося! – пояснив Віктор Олександрович в інтерв'ю київському «Комсомольському знамені». Хід чемпіонату та його підсумки лише підтвердили правоту та прозорливість наставника.
Сезон розпочався для «Динамо» із вояжу до Закавказзя. Почин загалом вийшов непоганим – перемогу у бронзового призера 1966 року «Нафтовика» вирвали в рівній боротьбі завдяки фірмовому дальньому удару капітана Андрія Біби (на фото разом з Едуардом Маркаровим перед урочистим підняттям прапора), а з «Араратом» при помітній перевазі у другому таймі.
Потім до скарбнички впали ще два очки. За мінімальну перемогу над "Спартаком" у першому матчі року на рідному Центральному стадіоні. Тут головним героєм виявився Йожеф Сабо (на нижньому фото, зробленому саме перед тією грою – шостий зліва). Того дня він забив, як свідчать очевидці, один із найефектніших м'ячів у кар'єрі: обіграв на правому фланзі Анатолія Крутікова, змістився трохи ближче до центру та потужно вистрілив у дальню «дев'ятку» метрів із 30, а то й більше! І хоча воротар гостей Володимир Маслаченко, здавалося, все бачив, та й стрибучістю відзначався відмінною, дотягнутися до м'яча не зумів.
Натомість його київський візаві Євген Рудаков того вечора був бездоганний – на його рахунку, як мінімум, два порятунки після ударів Саркіса Овів'яна з лінії штрафного майданчика та близької відстані. Загалом, говорячи сучасною мовою, Рудаков став другою зіркою того матчу. От тільки треба було такому статися, що вже через тиждень після перемоги над спартаківцями динамівський воротар потрапив до антигероїв, проваливши матч із головним конкурентом. Щоправда, тоді ще кияни не думали, що подібний статус примірять на себе їхні московські одноклубники...
■ 2 квітня. "Нафтовик" Баку - "ДИНАМО" Київ 0:1 (Біба, 58).
■ 7 квітня. «Арарат» Єреван – «ДИНАМО» Київ 0:0
■ 12 квітня. "ДИНАМО" Київ - "Спартак" Москва 1:0 (Сабо, 55).
У якості головного суперника в чемпіонаті Маслов спочатку бачив «Торпедо». Із цього й виходив, вибудовуючи стратегію на турнір: «Це не була гра у «вгадайку», за всіма технічними та тактичними параметрами ми визначилися правильно. Але неможливо було передбачити якісь внутрішні течії, що завадили торпедівцям зайняти місце, гідне їхнього класу. Загалом ми помилилися. Нашим головним суперником виявилося московське "Динамо". І якби ми вчасно побачили в ньому головного конкурента, наші відносини склалися б інакше, і, можливо, нам не довелося б так довго перебувати в ранзі наздоганяючих».
Навесні, справді, за підбором гравців «Торпедо» здавалося одним із фаворитів. Анзор Кавазашвілі, Валерій Воронін, Едуард Стрєльцов, Віктор Шустіков, Олександр Лєнєв – це були по-справжньому великі футболісти, зірки того часу. І чемпіони СРСР-1965, між іншим.
У московського «Динамо», яке після золотого сезону-1963 абсолютно нічим не тішило шанувальників, склад був скромнішим. Навіть незважаючи на присутність Лева Яшина та Ігоря Численка. Але тут свою роль зіграло успішне рішення з тренером. 1967-го рідну для нього команду прийняв Костянтин Бєсков. Він вважався одним із найкращих фахівців у країні: умів ставити командну гру, міг запалити футболістів, накопичив серйозний досвід (під його керівництвом збірна СРСР 1964 року стала віце-чемпіоном Європи). Шанувальники москвичів та багато експертів пов'язували з Бєсковим чималі надії.
Квітневий матч «Динамо» Київ – «Динамо» Москва вийшов, безперечно, найяскравішим і найцікавішим на початковому етапі чемпіонату. Обидва клуби грали не в оптимальних складах. Кияни без Йожефа Сабо, Анатолія Бишовця та Федора Медвідя, москвичі без Лева Яшина та Ігоря Численка – ці футболісти були відкликані до розташування збірної СРСР. Проте гра вдалася і сповна виправдала очікування. Інтрига, драматургія, виконання – все було на найвищому рівні.
Москвичі повели на початку другого тайму після класно виконаного Георгієм Рябовим стандарту. Кияни відповіли запеклим натиском, що втілилося у два м'ячі – обидва забиті після навісів Андрія Біби. Здавалося, ще небагато – і чемпіони зімнуть гостей. Але...
«Хто міг подумати, що цей матч незабаром буде програний господарями поля?! - Запитував у своєму звіті кореспондент «Радянського спорту» Аркадій Галинський. - Хіба що могли на це сподіватися лише гравці московського «Динамо», які продовжували боротися, старанно, акуратно проводячи свої контратаки. Гості показали себе як справжні спортсмени, виграшу їх сприяла київська лінія захисту. А воротар Рудаков безперечно втратив пильність і темп, який воротарі зобов'язані зберігати, навіть якщо м'ячі біля їхніх воріт гостіють рідко».
Зрівняв рахунок Віктор Вотоловський ударом головою після кутового. А наприкінці Рудаков не зміг зреагувати на простенький удар Геннадія Гусарова, чий гол забезпечив московському «Динамо» третю перемогу поспіль. На той момент підопічні Бєскова залишалися єдиними, хто ще не втрачав очок (щоправда, провели вони на гру менше – у турнірі брали участь 19 команд, тож у кожному турі одній доводилося відпочивати).
■ 17 квітня. "ДИНАМО" Київ - "Динамо" Москва 2:3 (Турянчик, 53, Пузач, 55 - Рябов, 49, Вотоловський, 75, Гусаров, 89). ДК: Рудаков, Щегольков, Сосніхін, Островський, Круликівський (Левченко, 82), Турянчик, Серебряников, Пузач, Мунтян, Біба, Хмельницький.
■ 23 квітня. «Чорноморець» Одеса – «ДИНАМО» Київ 0:0
Перемога в Києві вивела московських динамівців на перше місце, яке вони за додатковими показниками займали, випереджаючи СКА з Ростова-на-Дону, що жваво стартував. Кияни відставали на один пункт. І хоча через тиждень підопічні Маслова знову недорахувалися очок, зігравши внічию з «Чорноморцем», цей відрив зберігся, оскільки команда Бєскова підписала мирову в дербі зі «Спартаком». Турнірна таблиця після п'ятого туру взагалі виглядала дуже щільною. Наприклад, кутаїське «Торпедо», що йшло 12-м, і групу лідерів розділяли всього два пункти. Втрати несли всі, адже конкуренція у чемпіонатах СРСР була традиційно гострою. Втім, навіть за загального високого рівня команд найкращим з них вдавалися вражаючі серії.
Як, наприклад, та, яку видало київське "Динамо" після нічиєї в Одесі. Команда Віктора Маслова здобула чотири поспіль перемоги під нуль, а важка та важлива нічия у Тбілісі (з чемпіоном-1964) лише зміцнила киян у їхньому прагненні увійти в літо одноосібним лідером. Мінімальну перевагу за набраними очками над московськими одноклубниками була здобута (16 проти 15; але це при тому, що у підопічних Бєскова, як і раніше, значилася гра в запасі).
Найскладніше на цьому етапі далася перемога над «Кайратом». Кияни забили швидкий гол, досить впевнено вели гру до перерви, але у другому таймі казахстанці завелися, показали вміння і характер. Наприкінці зустрічі динамівські захисники двічі виносили м'яч із лінії воріт.
Маслов поскаржився на відсутність Йожефа Сабо, Анатолія Бишовця та Федора Медвідя. Вони в ті дні знаходилися в Глазго, де 10 травня збірна СРСР здобула одну з найзначніших перемог того року. 2:0 у товариському поєдинку із Шотландією, яка перед цим обіграла Англію, чинного чемпіона світу – це була подія.
Головною фігурою в радянській команді на «Хемпден Парк» став Медвідь, який не тільки «з'їв» знаменитого Денніса Лоу, а й забив гол, який британські ЗМІ назвали окрасою матчу. Наприкінці першого тайму динамівський півзахисник підхопив м'яч на підступах до штрафного майданчика господарів, спритно ухилився від захисника і завдав різаного удару з лівої майже без розбігу - вийшло під саму поперечину, а відчайдушний стрибок воротаря Роналда Сімпсона лише посилив візуальний ефект цього маленького футбольного дива.
Історія з голом у ворота шотландців отримала кумедне продовження. Свого часу мені довелося почути про нього з вуст Віталія Хмельницького.
Почалося все за кілька днів до від'їзду Медвідя до збірної. У динамівській роздягальні перед тренуванням Валентин Левченко почав кепкувати з партнера: «Ні, ну скажіть мені, як таке може бути? Медвідь же толком і у футбол грати не вміє, а дивись - знову до збірної покликали...» Ну, посміялися та розійшлися. Тільки Федір після свого шедевра в Глазго не втратив можливості для «відповіді», настільки ж хльосткої та ефектної, як його гол.
Після прильоту до Москви, прямо з аеропорту - а це було о третій ночі! – Медвідь набрав телефонний номер Левченка, а коли той зняв слухавку, сказав лише одне слово: «Бачив?». Через пару днів у Києві партнери-динамівці кепкували вже над Левченком, за будь-якої нагоди ставлячи те саме питання.
У колективі, де кожен сам за себе чи панують якісь інтриги, не почуєш подібних «жартів гумору». Вони можливі лише у колі добрих друзів-приятелів. Прекрасна атмосфера – ще одна цегла, з якої будувався успіх київського «Динамо» Віктора Маслова.
У першому ж матчі після Шотландії Медвідь, який знаходився на емоційному підйомі, забив переможний гол «Пахтакору» - цього разу головою, після навісу захисника Володимира Щеголькова, який класно підключився по флангу, і передачі свого кращого друга Віталія Хмельницького.
■ 27 квітня. "ДИНАМО" Київ - "Шахтар" Донецьк 3:0 (Бишовець, 32, 47, Хмельницький, 74).
■ 2 травня. "ДИНАМО" Київ - СКА Ростов-на-Дону 2:0 (Бишовець, 63, Козачек, 72, автогол).
■ 9 травня. "Кайрат" Алма-Ата - "ДИНАМО" Київ 0:1 (Біба, 10).
■ 15 травня. "Пахтакор" Ташкент - "ДИНАМО" Київ 0:2 (Медвідь, 32, Бишовець, 38).
До середини травня стало остаточно зрозуміло, що саме московське «Динамо», яке продовжувало йти по турнірній дистанції без поразок, буде головним і, найімовірніше, єдиним конкурентом чемпіонів у боротьбі за титул. Динамівцям Тбілісі, які трималися третіми, для претензій на золото все ж таки не вистачало ігрової потужності, що підтвердив їхній поєдинок з киянами в Тбілісі. Інші претенденти просто розчинилися подібно до роси на спекотному червневому сонці.
"Спартак", який посів у попередньому чемпіонаті четверте місце, стартував катастрофічно - всього 9 очок після 10 ігор (на екваторі турніру "червоно-білі" додадуть, але на фініші знову "попливуть"). У армійців ситуація була ще гіршою: травнева серія з п'яти поразок поспіль коштувала робочого місця тренеру Сергію Шапошникову. легендарний Всеволод Бобров, який заступив на посаду, трохи вирівняв ситуацію, але не більше того. Занадто нестабільно, чергуючи хороші матчі з явно провальними, грали й торпедівці. У серпні після оглушливих 2:6 від «Спартака» Миколу Морозова на чолі автозаводської команди змінив Валентин Іванов.
Тут доречно знову торкнутися теми від'їзду футболістів до збірної по ходу сезону. На жаль, єдиного єврокалендаря, як зараз, на той час ще не було, тож матчі збірних та клубів за термінами перетиналися регулярно. І очевидно, що на грі «Торпедо» постійні відлучки лідерів до головної команди країни позначилися найістотніше.
Ось що пише на цю тему відомий журналіст Аксель Вартанян у своєму літописі радянського футболу.
«У 1967 році збірна СРСР провела 17 (під час чемпіонату 15) офіційних та товариських зустрічей. Нескладні арифметичні підрахунки показують, що найкращі наші команди близько трьох місяців обходилися без найсильніших своїх гравців, провівши за цей час у середньому по 12 (третину чемпіонату) турнірних матчів. За цей час кияни, які мали найдовшу та рівноцінну лаву, втратили п'ять очок, що за дещо іншого розкладу на фініші могло коштувати їм золотих медалей. Московське «Динамо» – 7. А «Торпедо» без покликаних до лав збірної Кавазашвілі, Вороніна, Лєньова та Стрєльцова – 13. Повноцінної заміни гравцям такого класу в команді не знайшлося, через що вона втратила можливість поборотися за медалі…»
Що правда то правда. Резерв у київського "Динамо" був надійний. Хоча, як зазначено вище, і у нього за відсутності збірок траплялися осічки.
Мабуть, найбільш відчутними для киян ставали від'їзди Анатолія Бишовця. Найкращий бомбардир команди того року посів третє місце в опитуванні тижневика «Футбол», поступившись у суперечці за титул найкращого футболіста року лише торпедівцю Едуарду Стрєльцову та тбіліському динамівцю Муртазу Хурцилаві. Цього неймовірно технічного форварда часом критикували через те, що він перетримує м'яч, зловживаючи індивідуальними діями. Але забивав він справно, і що важливо – умів вирішити долю матчу поодинці, коли в атакувальному механізмі команди щось не ладналося. А вже як його любила публіка за ефектні фінти та удари на кшталт цього, завданого 2 травня у матчі з ростовським СКА!
Бишовець точно не завадив би, наприклад, у Куйбишеві, де «Динамо» завершило свою наступну серію – з трьох нульових нічиїх. П'ять мирних наслідків у шести останніх турах та раптове «мовчання» київської атаки могли викликати занепокоєння. Однак причини для «перепочинку» – мали місце. Основна – надто жорсткий графік.
Справа в тому, що наступного дня після переможного матчу із «Зорею» підопічні Віктора Маслова вирушили у двотижневе турне Італією, де, як писала вітчизняна преса, підтримали високе реноме радянського футболу. Нічия з «Ювентусом» (0:0), перемоги над «Сампдорією» (4:0, голи забили Пузач, Біба, Мунтян та Поркуян) та «Вероною» (3:1, дубль Серебряникова та гол Хмельницького) – виступ в Італії , дійсно, вийшов дуже гідним. Тільки на Апеннінах кияни витратили надто багато сил та емоцій. На голи у найближчих матчах чемпіонату СРСР їх фактично не залишилося.
Зокрема, у дуелі із залізничниками, через три дні після гри у Вероні, динамівці фактично годину простояли, додавши лише ближче до кінцівки. Дві наступні нічиї вийшли бойовитішими, але в Києві та Куйбишеві дуже надійно грали голкіпери. У торпедівців – Анзор Кавазашвілі, у «крилець» – Юрій Котляров, у киян – Віктор Банніков, якого вболівальники просто обожнювали за ефектні стрибки.
■ 23 травня. "Динамо" Тбілісі - "ДИНАМО" Київ 1:1 (Хурцилава, 25 - Хмельницький, 53).
■ 28 травня. "Торпедо" Кутаїсі - "ДИНАМО" Київ 1:1 (Векуа, 12 - Хмельницький, 75).
■ 13 червня. «ДИНАМО» Київ – «Зоря» Луганськ 2:0 (Серебряников, 57, Бишовець, 88).
■ 28 червня. "Локомотив" Москва - "ДИНАМО" Київ 0:0.
■ 4 липня. "ДИНАМО" Київ - "Торпедо" Москва - 0:0.
■ 13 липня. «Крила Рад» Куйбишев – «ДИНАМО» Київ – 0:0.
На цей період припало і кубкове фіаско киян. 7 липня у рамках 1/8 фіналу вони за всіма статтями поступилися у Москві ЦСКА – 0:3. У результаті навіть Маслову довелося визнати – команда має спад. Втім, у подібні «ями» упродовж довгого сезону потрапляють усі команди. Інше питання – як надовго вони там затримуються.
А в даному випадку з «Динамо» безсумнівно позначився ще вельми характерний для чемпіонату-1967 фактор, а саме стиль гри, який у більшості використовували проти киян учасники чемпіонату. Вони робили занадто явний акцент на обороні, про що ще навесні на сторінках «Футболу» говорив Віктор Маслов.
Він, власне, виступив тоді в контексті загальної проблеми результативності (у перших шести турах вона пригнічувала неймовірно – менше 1,6 гола в середньому за гру). Але виходив із того, з чим стикалася його команда. І навіть термін новий вигадав – «енергійна пасивність». Сенс його в тому, що багато суперників чемпіонів досить агресивно і активно оборонялися, але були дуже пасивними в організації власних атак. Іншими словами: вони боялися йти вперед, боялися стрімких фірмових атак киян, часом закриваючись у глухій обороні.
«Оборонна тактика – це не шлях удосконалення радянського футболу, – наполягав Маслов. – Ніколи боягузтво не було стимулятором перемоги!..»
Втім, повернемося до екватора чемпіонату, до якого лідери підійшли, крокуючи практично в ногу. Московські динамівці обіграли «Торпедо» з Кутаїсі (6:1 – найбільша перемога у тому чемпіонаті) та «Нафтовик», а з «Араратом» розійшлися миром. Кияни, подолавши кризу, теж взяли п'ять із шести очок. Щоправда, на відміну від конкурента, вони завершували перше коло на виїзді – у Мінську, Москві та Ленінграді. Тож ціна цього здобутку буде вищою. Особливо – бала, здобутого у поєдинку із ЦСКА.
У Мінську багато визначив гол Леоніда Островського в середині першого тайму - помилився воротар Анатолій Глухотко, який одразу був замінений, після чого господарі розкрилися і отримали ще два м'ячі від Віктора Серебряникова. Особливо ефектним вийшов останній - прийом на груди з розворотом майже на 180 градусів та хльосткий удар з льоту. Майстерний гол! І можна сказати, фірмовий для Серебряникова, хоча його «дуга», звичайно, була значно відомішою в ті часи.
У Ленінграді теж все пройшло гладко – «Зеніт» того сезону був явним аутсайдером, а у динамівців яскраво зіграв Володимир Мунтян, який двічі видав соло.
29 липня у Москві боротьба розгорталася значно гостріше. Звісно, динамівці розраховували взяти у армійців реванш за поразку у Кубку СРСР тритижневої давності. Підопічні Маслова дуже потужно розпочали зустріч та повели після дальнього удару Володимира Щеголькова. Тільки армійці не відходили від свого плану гри на контратаках, і в результаті їх ставка спрацювала.
■ 23 липня. "Динамо" Мінськ - "ДИНАМО" Київ 1:3 (Мустигін, 85 - Островський, 23, Серебряников, 43, 54).
■ 29 липня. ЦСКА Москва - "ДИНАМО" Київ 1:1 (В.Федотов, 65 - Щегольков, 37). ДК: Банніков, Щегольков, Сосніхін, Островський, Круликівський, Турянчик, Мунтян, Пузач, Медвідь, Серебряников, Хмельницький.
■ 2 серпня. "Зеніт" Ленінград - "ДИНАМО" Київ 0:3 (Мунтян, 19, 62, Серебряников, 66).
Із тим і вийшли на проміжний фініш. Після першого кола чемпіонату-1967 група лідерів вишикувалася в такому порядку: «Дінамо» Москва – 27 очок, «Динамо» Київ – 26, «Динамо» Тбілісі та «Шахтар» – по 23, «Спартак» та «Нафтовик» – по 22…
Головним сюрпризом, безперечно, став зліт «Шахтаря», який у попередньому чемпіонаті посів 10 місце. І цей зліт був зовсім не випадковим. «Шахтар»-1967 – це фактично лебедина пісня як гравців Валерія Лобановського та Олега Базилевича. Колишні динамівці Києва, від послуг яких відмовився Віктор Маслов, задавали тон у грі гірників. У передостанньому своєму активному сезоні вони стали найкращими бомбардирами колективу: Лобановський забив дев'ять м'ячів, Базилевич – сім.
Саме матчем проти «Шахтаря» у Донецьку розпочинало друге коло київське «Динамо». І… повернулося додому ні з чим. Гості тиснули протягом усієї гри. Але підопічні Олега Ошенкова збудували дуже щільні редути на своїй половині поля: п'ятірці захисників здорово допомагали два центральні хавбеки, які постійно опускалися вниз. При цьому, як писав «Радянський спорт», «закидати гірникам прихильність до оборони було не можна, бо захист «Шахтаря» розгортався, як пружина і встигав швидко організовувати контратаки».
І пристрасті на полі панували неабиякі. В одному з епізодів навіть дійшло до сутички. Сабо грубо обійшовся із Лобановським. На полі почалася суперечка, в якій взяли участь і тренери. Ну а перемогу господарям забезпечив дубль Базилевича: перший м'яч він забив після кутового у виконанні Лобановського, переможний – ударом із лінії штрафного майданчика. Нескладно, напевно, здогадатися, з яким настроєм виходили на цей матч обидва колишні динамівці.
Коли ж наступного туру кияни не змогли перемогти в Ростові-на-Дону, у шанувальників клубу зародилася серйозна тривога. Адже московські динамівці тим часом взяли максимум, вигравши дербі з «Торпедо» та «Локомотивом», після чого їхній відрив у турнірній таблиці від киян виріс до чотирьох очок.
■ 7 серпня. "Шахтар" Донецьк - "ДИНАМО" Київ 2:1 (Базилевич, 43, 81 - Мунтян, 67). ДК: Банніков, Щегольков, Соснихін, Островський, Сабо, Турянчик, Мунтян, Пузач, Медвідь (Бишовець, 46), Серебряников, Хмельницький.
■ 11 серпня. СКА Ростов-на-Дону - "ДИНАМО" Київ 0:0.
То був критичний момент для команди Маслова. Здригніться кияни, допусти ще осічку – і невідомо, як усе повернулося б. Можливо, довелося б попрощатися з мріями про друге поспіль золото. Але тут вони й продемонстрували чемпіонський характер. Динамівці зуміли зібратися та розвинули по-справжньому крейсерський хід. Серія з п'яти перемог поспіль із загальним рахунком 13:0 (!) дозволила їм знову впритул наблизитися до московських одноклубників, які зачастили з нічиїми (зі «Спартаком», ЦСКА та СКА).
Найбільш трудовими для підопічних Маслова вийшли два очки, здобуті у матчі із «Чорноморцем». Моменти створювалися обома суперниками, але блискуче грали воротарі Євген Рудаков та Олександр Ярчук, та й частенько з вигідних позицій мазали нападники. У результаті найважливіший для «Динамо» гол забив Василь Турянчик – за 15 секунд до завершення зустрічі (!), ось таким ударом зблизька.
Дуже важливою в психологічному плані була перемога над тбіліським «Динамо» – все-таки перекинули найближчого переслідувача. У цьому поєдинку, як зазначала преса, свою найкращу гру у сезоні видав Володимир Мунтян. І швидкий гол забив (пройшов флангом і різаним ударом запустив м'яч у дальню «дев'ятку» метрів з 30), і взагалі доставив масу проблем обороні гостей.
А матч із «Кайратом», окрім переконливої перемоги чемпіонів, запам'ятався ще бійкою Йожефа Сабо з Тимуром Сегізбаєвим. Ось що розповідав про той випадок через роки один із лідерів алма-атинського клубу 60-х років:
«Звичайно, кияни тоді були сильнішими. Забили нам три м'ячі, і продовжували рвати та метати. Ми зброї не склали та билися за кожен м'яч. В одному з епізодів Йожеф Сабо у боротьбі робить спеціально відмашку рукою та розбиває обличчя перснем-печаткою Леоніду Остроушку. Дивлюся на закривавлене обличчя Льохи і говорю: «Йожефе, ти не правий, тобі в єврокубках грати, там такі справи не прощають». Він зверхньо глянув і прошипів: «Заткнися, молокосос!». Не минуло й хвилини, я вибираю момент, йду в жорсткий стик із Сабо і врізаюсь у нього, завдаючи удару кулаком в обличчя. Зчепилися ми з ним не на жарт. Грузинський арбітр Бочорадзе здивувався, не повіривши своїм очам: «Тимуре, це ти? Навіщо?» Я махнув рукою і сам поплентався з поля. Червону картку мені показав суддя слідом, а на біговій доріжці наздоганяє Сабо, обіймає та вибачається. Нам, здається, п'ять матчів дискваліфікації дали».
Що ж, Сабо на полі спуску нікому не давав, боєць був неймовірний, часом не справлявся з емоціями. І та дискваліфікація виявилася надто не доречною – наступного туру треба було грати в Москві проти головного конкурента.
■15 серпня. "ДИНАМО" Київ - "Чорноморець" Одеса 1:0 (Турянчик, 90).
■ 23 серпня. "ДИНАМО" Київ - "Торпедо" Кутаїсі 2:0 (Сабо, 67, Хмельницький, 81).
■ 28 серпня. "ДИНАМО" Київ - "Динамо" Тбілісі 3:0 (Мунтян, 13, Пузач, 84, Поркуян, 86). ДК: Рудаков, Щегольков, Соснихін, Левченко, Круликовський, Турянчик, Мунтян (Поркуян, 46), Пузач, Медвідь, Серебряников, Хмельницький.
■ 4 вересня. «ДИНАМО» Київ – «Пахтакор» Ташкент 4:0 (Пузач, 6, 44, Серебряніков, 21, Медвідь, 87).
■ 10 вересня. "ДИНАМО" Київ - "Кайрат" Алма-Ата 3:0 (Пузач, 7, 88, з пенальті, Сабо, 64). Вилучення: Сабо (80) - Сегізбаєв (80).
Візит до Москви до одноклубників та головних суперників був намічений у киян на кінець вересня. Але, перш ніж вирушити до Білокам'яної, вони здійснили набагато складніший виїзд – у Глазго, де дебютували в розіграші Кубка чемпіонів, поборовшись із «Селтіком», який на той момент володів титулом клубного чемпіона Європи. За два роки до цього динамівці поступилися шотландському клубу у чвертьфіналі Кубка кубків без особливих шансів (0:3 та 1:1).
Підсумок поїздки до Глазго – шок для усієї Європи. Господарі кинулися з перших хвилин забивати – і проґавили швидку контратаку з Анатолієм Пузачем на вістрі. На 30-й хвилині знову: «Селтик» масовано атакує, але отримує другий м'яч, тепер від Анатолія Бишовця. "Паркхед" замовкає, трибуни в трансі, вони передчувають недобре. І не дарма: після фінального свистка на табло горіли цифри 2:1 на нашу користь. Все, що змогли тоді зробити «кельти» - відіграти один м'яч завдяки сильному далекому удару Леннокса на 61-й хвилині.
Футболісти «Селтіка» запевняли, що ця поразка – банальне непорозуміння, що у зустрічі у відповідь вони неодмінно візьмуть реванш з потрібним рахунком. Але нічого в них не сталося і 4 жовтня. Цей матч, до речі, увійшов в історію не лише завдяки тому, що «Динамо» пройшло чинного володаря Кубка чемпіонів. Якраз до цієї зустрічі було закінчено дворічні роботи з облаштування другого ярусу київського Центрального стадіону та на трибунах арени зібралася небувала кількість глядачів – майже сто тисяч!
Що ж до самої гри, то проходила вона приблизно в рівній боротьбі, з однаковими шансами на успіх. А завершилася нічиєю, що цілком влаштовувала киян - 1:1 (британці повели в рахунку наприкінці години гри після удару того ж Леннокса, але наприкінці Бишовець знову зробив свою справу). До 1/8 фіналу пройшли підопічні Віктора Маслова, чий успіх викликав просто неймовірний ажіотаж. Достатньо відзначити, що після гри практично всі вболівальники прямо зі стадіону вирушили тріумфувати на Хрещатик. Близько 100 тисяч по-справжньому щасливих людей на головній вулиці столиці – коли ще таке у нас траплялося?
27 вересня, через тиждень після поїздки до Глазго і за тиждень до гри у відповідь з «Селтіком», кияни завітали до Москви на ключовий матч з одноклубниками. Взагалі неслабкий на цьому етапі у команди Віктора Маслова вийшов графік. Але команда пройшла його доволі впевнено. Без натяку на збій.
Усі ЗМІ, які висвітлювали те динамівське протистояння, відзначили один важливий факт: спочатку свіжішою та цікавішою виглядали москвичі, але потім кияни помітно додали.
«Наприкінці матчу у киян немов з'явилося друге дихання, – писав Олександр Віт на сторінках «Радянського спорту». - Чим ближче стрілка наближалася до 45-хвилинної позначки, тим азартнішою ставала гра гостей. Звідки тільки сили взялися?..»
Втім, фахівці мали розуміти, звідки…
■ 27 вересня. "Динамо" Москва - "ДИНАМО" Київ 0:0. ДК: Банніков, Щегольков, Сосніхін, Левченко, Круликовський, Турянчик, Бишовець, Пузач, Медвідь, Серебряников, Хмельницький.
Тут саме час згадати відмову від участі в «Проліску», завдяки чому киянам вдалося закласти надійний фундамент на весь сезон. Принаймні у підопічних Віктора Маслова він виявився найміцнішим. І потужний спурт у чемпіонаті, що пішов за матчем проти головного конкурента, – яскраве тому підтвердження. Жовтневу сесію динамівці розпочали з крупної перемоги в Луганську. Потім зусиллями насамперед Сергія Круликовського змогли зупинити в Москві грізного торпедівця Едуарда Стрєльцова і одного разу пробили найкращого того року воротаря країни Анзора Кавазашвілі (майстер важливих голів Василь Турянчик із середньої дистанції у «дев'ятку»).
Ну і далі – як за накатаною. Майже всі перемоги здобували за дуже впертого опору, але щоразу ЗМІ відзначали вищий клас киян. І, звичайно ж, їхню неймовірну надійність в обороні.
Зверніть увагу! На фінішній прямій, найважчій та найвідповідальнішій ділянці, Київ практично не пропускав. Чимала заслуга в цьому належить, безумовно, Віктору Баннікову (фото нижче), який набрав приголомшливу форму та остаточно відвоював у Євгена Рудакова статус першого номера. Саме на той період припала знаменита суха серія майбутнього президента ФФУ: пропустивши 7 серпня від Базилевича, згодом динамівський голкіпер у матчах чемпіонату зберігав ворота недоторканними протягом 1122 хвилин - аж до квітня 1968 року. Цей рекорд СРСР так ніхто й не перевершив. А до 1976 року ця серія Баннікова була найтривалішою у світі.
Але все ж таки головна фішка полягала в перебудові, яку Маслов розпочав ще по ходу попереднього сезону, а 1967-го остаточно впровадив у життя. Дід, як ласкаво називали його футболісти, взагалі був новатором футболу. "Якщо в черговому чемпіонаті нічого новенького не придумаєш - вважай, рік зник даремно", - говорив він.
У даному випадку «новим» став зонний принцип ведення оборони, на користь якого Віктор Олександрович остаточно відмовився від прийнятої всіма в СРСР «примітивної персоналки». Перебудовувати систему гри – сам собою процес складний. І багато фахівців висловлювалися з приводу новаторства Маслова скептично, заперечуючи саму ідею, як заперечують усе незнайоме. Але київський тренер не сумнівався у вірності свого курсу. "Я можу побудувати захист так, що не тільки м'яч, але й миша у ворота не проскочить", - стверджував Маслов напередодні сезону-1967. А ще для нього було важливо, що принцип зонного захисту розширює діапазон дій та кругозір підопічних.
«При зонному захисті футболіст має вміти бачити поле та оцінювати хід гри, прораховувати розвиток подій та приймати самостійні рішення… Футболіст відповідає не за підопічного, а за всю гру. Він мислить ширшими категоріями. Зонний принцип надає всій його футбольній психології зовсім інших рис», – писав він у статті для довідника «Футбол-68».
У ній Маслов розкрив ще один «секрет», який допоміг здобути золото-1967. Теж із області тактичного новаторства: «У другій половині сезону ми трохи змінили свою гру та завели «вільного» захисника. Систему із п'ятьма захисниками часто застосовують за кордоном. П'ятого «вільного» часом називають чистильником, маючи на увазі характер його дій. У нас цей вільний - попереду, він перший приймає на себе атакувальну хвилю суперника, першим починає контратаки. Це виявилося саме тією новинкою, яка знадобилася, щоб успішно довести чемпіонат до кінця».
А тепер як підтвердження геніальності тренера Віктора Маслова – статистика. 28 «сухих» матчів, всього 11 пропущених м'ячів при середньому показнику 0,306 – все це були рекорди радянського футболу, що так і залишилися не побитими. «Суха» домашня серія тривала майже 16 матчів – 1423 хвилини! У 10 заключних матчах першості кияни пропустили лише двічі: від зухвалої «Зорі», яку одразу жорстоко покарали, та від мінського «Динамо», коли вже мали золото в руках.
Немає сумнівів: ця надпереконлива гра підопічних Віктора Маслова стала ще й свого роду психологічним ударом для конкурента. Динамівці Москви, образно кажучи, дедалі частіше оглядалися, втрачаючи очки і чекаючи, коли ж і чемпіон дасть осічку. Після виграшу киян у 31-му турі у «Торпедо» та нулівки бєсківського «Динамо» у Ленінграді лідери зрівнялися за втраченими очками. Ну а далі москвичі просто не витримали темпу золотих перегонів.
0:2 у Мінську, 0:1 вдома із «Зорею» (оце так дебютант!), 2:2 у Кутаїсі – протягом трьох тижнів, з 22 жовтня по 12 листопада, Костянтин Бєсков та його підопічні з претендентів на титул перетворилися на сторонніх спостерігачів.
Кияни вже мали настільки комфортний заділ, що могли, наприклад, особливо не переживати через домашню нічию з ЦСКА, ворота якого брали в облогу весь матч, але так і не змогли пробити Льва Кудасова, який спіймав кураж.
■ 10 жовтня. «Зоря» Луганськ – «ДИНАМО Київ 1:4 (Сергєєв, 11 – Серебряников, 17, 84, Хмельницький, 21, Пузач, 44).
■ 19 жовтня. "Торпедо" Москва - "ДИНАМО" Київ 0:1 (Турянчик, 52). ДК: Банніков, Щегольков, Сосніхін, Левченко, Круликовський, Турянчик, Пузач (Бишовець, 75), Сабо, Медвідь, Серебряников, Хмельницький.
■ 24 жовтня. "ДИНАМО" Київ - "Локомотив" Москва 1:0 (Серебряников, 43).
■ 29 жовтня. "ДИНАМО" Київ - "Нафтовик" Баку 2:0 (Поркуян, 23, Турянчик, 58).
■ 4 листопада. "Спартак" Москва - "ДИНАМО" Київ 0:2 (Бишовець, 24, 56). ДК: Рудаков, Щегольков, Соснихін, Левченко, Круликовський, Турянчик, Бишовець (Поркуян, 85), Сабо, Медвідь, Серебряников, Хмельницький.
■ 8 листопада. «ДИНАМО» Київ – «Крила Рад» Куйбишев 2:0 (Бишовець, 19, 68).
■ 12 листопада. "ДИНАМО" Київ - ЦСКА Москва 0:0.
Після цього матчу актив киян становив 51 очко, їхні московські одноклубники мали 47. Зіграти залишалося по три поєдинки. Теоретично команда Бєскова, звісно, могла на щось розраховувати. Принаймні її шанувальники чекали, що вона боротиметься до кінця. Але москвичі виявилися настільки деморалізованими та вихолощеними фізично, що 16 листопада зазнали найбільшої поразки за сезон – 1:5 у Тбілісі.
Киянам, щоб не відкладати з оформленням титулу, треба було через чотири дні відібрати хоч би очко у «Зеніту». Але перед цим вони ще мали провести перший матч 1/8 фіналу Кубка чемпіонів проти польського «Гурніка»...
17 листопада, Центральний стадіон Києва, 57 тисяч глядачів. Кияни, які після перемоги над «Селтіком» вважалися фаворитами пари, швидко повели в рахунку після автогола Олека на 13-й хвилині, а зрештою отримали… 1:2. Ще й Сабо наприкінці пенальті не реалізував – пробив, як майже завжди, у правий від воротаря кут, а Хуберт Костка до цього у був готовий. Про те, куди зазвичай б'є Сабо з точки, йому розповіли перед грою польські студенти, які навчалися у Києві.
У чому була причина невдачі? Існує думка, що наші футболісти просто недооцінили суперників, у складі яких, до речі, грав один із найкращих польських футболістів усіх часів Влодзімєж Любанські. На цю думку наштовхували слова Віктора Маслова, який зазначив, що після забитого м'яча чомусь спочатку один футболіст «Динамо» став недостатньо рухатися, потім, дивлячись на нього, інший перестав відпрацьовувати…
Словом, прозорий натяк на те, що динамівці зарано повірили в успіх. Як би там не було, єврокубкова невдача не скасовувала завдання перемагати «Зеніт». Без огляду на настрій.
Ті, хто прийшов того морозного вечора на Центральний стадіон, напевно отримали незабутні емоції. І підтримували вони команду чудово. У тому числі й своєрідним банером – витоптавши на засніженій трибуні слово «ЧЕМПІОН».
Золотий матч вийшов не дуже простим. Зенітівці, хоч і посіли того року останнє місце, грали сміливо та розкуто. І навіть першими створили гольовий момент, але Віктор Банніков на сьомій хвилині самовіддано перервав прохід Лева Бурчалкіна. А потім дався взнаки клас господарів. Перехопивши ініціативу, вони затиснули гостей на їхній половині поля, та…
«Динамівський прес все сильніше тиснув на оборону «Зеніту», – писав про той матч кореспондент «Київської правди» Леонід Галинський. – Господарі обсипають ворота Бєлкіна градом ударів, проте голкіпер демонструє чудову майстерність. Він встиг зреагувати навіть на удар Хмельницького з лінії воротарського майданчика. Несподівано влучив у «дев'ятку» Медвіді, але кияни і тут отримали право лише на кутовий.
Наполегливий штурм нарешті закінчився голом на 32-й хвилині. Пузач добряче пробив по воротах, м'яч від стійки відскочив у поле, а Хмельницький негайно добив його у сітку – 1:0… Другий гол динамівці провели за 15 хвилин до кінця зустрічі. М'яч у ворота ленінградців влетів після багатоходової комбінації. Серебряников та Пузач розіграли кутовий. Передачу отримав Островський та переадресував м'яч Хмельницькому. Останній міг сам бити, однак у кращій позиції був Поркуян. Удар, гол!
Кияни перемогли по-чемпіонському. Набравши 53 очки, київське «Динамо» зробило золотий фініш. Чемпіони залишилися на другий рік».
Ось такою переконливою вийшла точка, поставлена динамівцями у тому чемпіонаті. Хоча чому лише точка? Це був справжнісінький знак оклику! Київська команда підтвердила свій найвищий клас та знову показала себе справжнім турнірним бійцем. Вона з явною перевагою виграла непросту дуель, знявши всі питання за два тури до фінішу. Вона здобула найбільше перемог, найчастіше виграла з великим рахунком, пропустила рекордно малу кількість м'ячів… Словом, це була по-справжньому яскрава і переконлива чемпіонська хода.
«Починаючи з 1956 року, жодній радянській команді не вдавалося здобувати золоті медалі два сезони поспіль. Про намір порушити цю традицію київські футболісти заявили ще на старті чемпіонату. І хоча здійснити задумане було нелегко, слова у них не розійшлися зі справою», – констатував «Вечірній Київ».
Шкода тільки, що пройти Гурнік у Кубку чемпіонів не вдалося. Матч-відповідь у Хожуві завершився з рахунком 1:1, але там з динамівцями така історія трапилася, що звинувачувати їх нема за що. Добре хоч цілими додому повернулися.
■ 20 листопада. "ДИНАМО" Київ - "Зеніт" Ленінград 2:0 (Хмельницький, 33, Поркуян, 76). ДК: Банніков (Рудаков, 85), Щегольков, Соснихін, Островський, Круликовський, Турянчик, Поркуян, Пузач, Медвідь, Серебряников, Хмельницький.
■ 23 листопада. "ДИНАМО" Київ - "Арарат" Єреван 0:0.
■ 3 грудня. "ДИНАМО" Київ - "Динамо" Мінськ 0:1 (Мустигін, 71).
Чемпіонат СРСР-1967. Підсумкова таблиця
Чемпіони-1967
Воротарі – Віктор БАННИКОВ* (провів 22 матчі), Євген РУДАКОВ** (17).
Захисники – Василь ТУРЯНЧИК*** (35 матчів, 4 голи), Вадим СОСНІХІН** (33), Володимир ЩЕГОЛЬКОВ*** (33–1), Сергій КРУЛИКОВСЬКИЙ** (22), Леонід ОСТРОВСЬКИЙ** (21–1 ), Володимир ЛЕВЧЕНКО** (20).
Півзахисники – Віктор СЕРЕБРЯНИКОВ*** (35–8), Федір МЕДВІДЬ** (28–2), Андрій БІБА*** (21–2), Йожеф САБО*** (21–3), Володимир МУНТЯН** ( 19-4).
Нападники – Віталій ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ** (35–6), Анатолій ПУЗАЧ** (23–7), Анатолій БИШОВЕЦЬ** (19–9), Валерій ПОРКУЯН** (15–3).
Зірочки після прізвища означають кількість титулів у складі «Динамо».
Окрім цих футболістів, нагороджених золотими медалями, у чемпіонському сезоні «Динамо» виступали голкіпер Василь КИРИЧЕНКО (2), захисники ЮРІЙ ВАНКЕВИЧ (1) та Олександр ШПАКОВ (1), півзахисник В'ячеслав СЕМЕНОВ (1).
Старший тренер – Віктор МАСЛОВ, тренери – Михайло КОМАН та Віктор ТЕРЕНТЬЄВ.
Юрій Корзаченко, "Футбольний клуб"
