- Що ви цінуєте у Відні кожного разу, коли повертаєтеся з України?
- Я тут народився, тут виріс. Коли завершу футбольну кар’єру, я повернуся сюди. Кожного разу, коли я приїжджаю додому, я радий чути рідну мову, насолоджуюся їжею в місцевих кафе, та й узагалы тут високий рівень життя. Коли я у Швехаті (містечко в передмісті Відня), я – найщасливіша людина.
- Київ та Відень розділяє майже 1000 кілометрів по прямій. З огляду на політичну нестабільність та безлади це різні світи. Чи змінив конфлікт в Україні ваші погляди на світ за межами футболу?
- Так, тому що я бачу кожного дня, на що ідуть українці заради своєї країни. Я відчуваю величезну повагу до цих людей, які захищають свою країну. Але ми маємо зосередитися на футболі, бо це наша робота , і цього вимагає від нас президент клубу. На нас здійснювався величезний тиск, тому що ми провалили чемпіонат цього року. Звісно, ситуація для нас була та є непростою, але зі здобуттям Кубка ми, принаймні, забезпечили задовільний кінець сезону.
- Яким був настрій у команді після кубкового тріумфу? Ви здобули трофей, але в деяких частинах країни все ще відбуваються заворушення. Мабуть, радість через це була трохи стримана?
- Звичайно, ми не пішли до міста святкувати там перемогу. Ми святкували внутрішньо. Місто та клуб пишалися нами, що ми виграли Кубок. Для наших уболівальників перемога над «Шахтарем» є найважливішою з усіх. Таким чином, нам вдалося повернути радість нашим уболівальникам.
- Тріумф у Кубку переводить нашу розмову до суто спортивного русла. Це був ваш шостий титул за останні п'ять років, і це враховуючи, що вам лише 23. Що це значить для вас особисто?
- Це змушує мене пишатися, але сам би я нічого цього не здобув. У мене завжди були блискучі команди, в яких усі разом приймають як перемоги, так і поразки. Також мені в кар’єрі пощастило, що я ніколи ще не отримував важких травм. Стукаю по дереву, аби травми оминули мене й у майбутньому.
- Це ще раз підтверджує, що ви завжди обирали розумні шляхи для трансферів.
- У складі «Базеля» виграш трофеїв не був чимось дивним або неочікуваним. Останній рік був, звичайно, найважчим у моїй кар’єрі. Здобути трофей було нелегко, враховуючи зміну тренера та всі інші потрясіння. Ігри без глядачів, багато авіарейсів, тому що ми майже всі ігри проводили на виїзді, все це було не так просто. Але ми можемо впливати лише на футбол.
- В якому аспекті на вас найбільше вплинув перший сезон в Україні? На ваші людські якості чи ігрові? Або й на те, й на інше?
- Сезон вплинув на мене в усіх відношеннях, хоч цього року ми багато говорили, що в чемпіонаті все пішло не найкращим чином. Звичайно, у фізичному плані я здійснив відчутний прогрес, і навіть коли я був у поганій формі, я брав на себе відповідальність, навіть якщо робив помилки. Я розвинувся як центральний захисник, як людина та лідер.
- Ззовні складається враження, що від футбольної України не варто очікувати великих стрибків у розвитку. Що ви думаєте з цього приводу?
- Можу сказати, що, приміром, «Шахтар» – найкраща команда, проти якої я грав. Вони мають у своєму складі багато бразильців, швидких,технічно розвинених та завжди небезпечних біля чужих воріт. Насмілюся припустити, що багато команд будуть виглядати погано проти них. Звичайно, український футбол для австрійців тепер не обов'язково буде привабливим, у цій лізі важко грати, бо тут великий акцент робиться на фізичну боротьбу, це я кажу з власного досвіду. Але я отримав багато корисного від моїх колег із «Динамо».
- Ваш дідусь є одним із ваших найбільш суворих критиків та найуважніших спостерігачів – як він оцінює ваш сезон?
- Звичайно, ми з ним також обговорюємо різні ігри. Я працював старанно, хоч, звісно, мав і погані ігри, але я лише звичайна людина. Для мене особисто це був хороший сезон. Негативний момент, який я хочу в цьому році відзначити – це те, що ані я, ані інші центральні захисники не забивали голів.
- Ваш контракт із «Динамо» розрахований до 2018 року. Які у вас плани на найближче майбутнє? Адже український футбол не стоїть на твердій опорі…
- Я сподіваюся, що протягом двох найближчих днів підпишу контракт із «Барселоною» (сміється). Зараз я більше зосереджений на виступах за збірну. У нас попереду важливі ігри, аби підготуватися до кваліфікації на чемпіонат Європи. Тоді я йду у відпустку, яка триватиме не дуже довго, бо незабаром на нас чекає матч за Суперкубок України проти донецького «Шахтаря».
- Чи були вже розмови з Прем’єр-лігою або клубом стосовно того, що буде з контрактами гравців, якщо чемпіонат не поновиться?
- Усе може статися, але це не мені вирішувати, а Федерації. У неділю в Україні відбудуться вибори, які мене також цікавлять. Тоді побачимо, що буде далі.
- Значить, ви не зовсім проти зміни клубу?
- Якщо з’являтимуться якісь варіанти, тоді вже ми будемо разом вирішувати, але тільки якщо це матиме сенс. Адже в будь-якому разі для мене має бути перспектива у спортивному плані. Я задоволений і в Києві, для мене це велика пригода та важливий досвід. Моя велика мрія з «Динамо» – виграти чемпіонство. Це було б вінцем моєї кар’єри в Україні.
- Перед вашим переїздом до Києва міжнародні ЗМІ знову й знову пов’язували ваше ім’я з багатьма клубами. Останнім із них був «Ювентус». Ви коли-небудь думали, звідки беруться ці розмови?
- Ні, але увага такого клубу – це, звісно, честь для мене, й це показує, що мої виступи протягом сезону були не такими вже поганими. Але поки я перебуваю в Києві згідно з контрактом, я зосереджений виключно на виступах за цей клуб.
- Припустимо, Вам подзвонять із «Ювентуса», ви одразу відповісте відмовою чи ні?
- Я би сказав їм, що я, на жаль, більше хочу до «Барселони» або «Реала» (сміється).
- Трансферне вікно буде відкрито ще протягом тривалого часу. Набагато менше триватиме ваша відпустка. Що плануєте робити в найближчі дні? Спочатку збірна, а потім голова має відпочити?
- Саме так. Ми хочемо виграти ці дві гри зі збірною (30 травня проти Ісландії, 3 червня з Чехією – прим.ред.). Не можна бути просто задоволеним місцем у національній команді, потрібно важко працювати, аби заслуговувати це місце. Тоді піду у відпустку, а далі побачимо.
* фото В.Раснера