Справа зовсім не в самому стрибку, а в перемозі над собою, в усвідомленні того, що ти зробив Вчинок. Бути сміливим – значить вважати далеким усе страшне й близьким усе, що додає впевненості у своїх силах. Олександр Заваров першим наважився на щось подібне у футболі, перейшовши з київського «Динамо» до знаменитого «Ювентуса». Рік потому, 12 вересня 1989 року, він, вийшовши на поле у смугастій футболці туринських «зебр» у польському місті Забже, назавжди записав своє ім'я в історію нашого футболу як перший українець, який став володарем Кубка УЄФА.
Оптом та в роздріб
У 1988 році у країні, що розвалювалася на очах під назвою СРСР, футбол був ледьне єдиним видом діяльності, який давав привід для гордості мільйонам громадян колись могутньої держави. Перша половина року була відзначена чудовою грою Союзної збірної на чемпіонаті Європи в Німеччині, на якому підопічні Валерія Лобановського стали віце-чемпіонами континенту.
Ще більший успіх припав восени на дружину, зібрану Анатолієм Бишовцем, що привезла з Олімпійського Сеула золоті нагороди футбольного турніру. Не менший інтерес викликали й події, що відбувалися в чемпіонаті країни, в якому запеклу боротьбу за чемпіонський титул вели московських «Торпедо» та «Спартак», київське «Динамо» та дніпропетровський «Дніпро».
На цьому тлі матч двадцятого туру 51-го за ліком чемпіонату СРСР у Києві між «Динамо» та беззаперечним аутсайдером, алматинським «Кайратом», виглядав простою формальністю у плані визначення переможця. Злива, що обрушилася на столицю України у третій вересневий день року, й зовсім могла налякати глядачів від гри, що цілковито позбавлена спортивної інтриги.
Яким же було здивування автора цих рядків, коли він, прийшовши на Республіканський стадіон, побачив майже заповнену арену, підтверджену після завершення гри офіційно проданими 69,000 квитками. Саме стільки людей прийшли надати своєю присутністю підтримку своєму улюбленцю Олександру Заварову, який проводив останній перед від'їздом до Італії матч у футболці з літерою «Д» на грудях.
- Це була особлива для мене гра. Я насилу стримував свої емоції, оскільки я, як виявилося, назавжди попрощався з київською публікою. Навіть підсумкові 3:0 на нашу користь не могли зняти психологічного напруження, яке я відчував, – згадує Заваров.
Шанувальників таланту київської дев'ятки, які в такій кількості були присутніми того осіннього дня, зрозуміти було не складно. Це в наш час, наприклад, через лише кілька днів після підписання свого багатомільйонного контракту з каталонською «Барселоною» на одному з вітчизняних телеканалів показали, як Дмитро Чигринський не лише ставить підпис під вигідною угодою, але й те, як він проходив усі процедури обов'язкового медичного огляду на базі іспанського гранда. Заваров же, вирушаючи до «Ювентуса», зникав майже назавжди з телевізійних екранів радянської країни, з'являючись на них лише в рідкісні дні виступів за національну команду країни.
Гравці «Динамо», як і представники інших команд, масово виїжджали до закордонних клубів, куди їх невміло прилаштовували не дуже вправні московські торгаші з «Совінтерспорта». Трохи раніше до друголігового англійського «Іпсвича» вирушив досвідчений Сергій Балтача. Останні матчі догравав у тому ж році за динамівців Василь Рац, який підписав контракт із іспанським «Еспаньйолом», а їхній партнер по славетній команді переможців Кубка володарів кубків 86-го Вадим Євтушенко транзитом через «Дніпро» був працевлаштований до шведського АІКа. Однак саме продаж Заварова, зрештою, дуже болісно позначилася на відносній невдачі киян. Динамівці фінішували в першості лише другими, відставши на три очки від «Дніпра», який завоював чемпіонське звання. Важко сказати, чи потрапили би вони взагалі до призерів чемпіонату, якби окрім Заварова в той же період поїхали би до «Ювентуса» запрошені італійцями Олексій Михайличенко, Олег Протасов та сам Валерій Лобановський!
Не читайте вранці радянських газет!
Контракт, підписаний Олександром Заваровим із «Юве» на суму в п'ять мільйонів доларів, викликав нечуваний ажіотаж не лише в Радянському Союзі, де тоді мало хто бачив купюри із зображенням американських президентів, але й у Європі. Щоб зрозуміти всю серйозність подібної інвестиції, необхідно проаналізувати трансферні операції літа 88-го. Той же «Ювентус», щоб підписати атакувального півзахисника київського «Динамо», був змушений продати назад до «Ліверпуля» валлійського форварда Яна Раша за 3,6 мільйонів американської валюти. Ще менше оцінювалися послуги його співвітчизника Марка Х’юза, якого «Барселона» повернула до «Манчестер Юнайтед» за 2,3 мільйона зелених. Англієць Пол Гаскойн, який подавав величезні надії, обійшовся своїм новим роботодавцям із «Тоттенхема» в 2,6 мільйона, а голландець Марко ван Бастен з «Аякса» й зовсім коштував «Мілану» в 1987-му лише 1,9 мільйона доларів.
Визначальним фактором настільки щедрої пропозиції «Ювентуса», яку вони зробили за Заварова радянським посередникам, була чудова перемога збірної СРСР у півфіналі Євро-88 над італійцями 2:0.
Найвпливовіша людина в Італії того часу Джанні Аньєллі на прізвисько «Адвокат», який був присутнім на матчі, дав негайну команду на початок переговорів, тим паче, що до того часу «Барселона» вже вийшла з пропозицією щодо придбання Заварова за три мільйони доларів. «Мені потрібен цей кучерявий росіянин, який зробив клоунами весь захист нашої збірної. Ціна не має значення», – заявив сивочолий власник автомобільного концерну ФІАТ. Яке ж було здивування туринців, коли їм для придбання гравця, який так сподобався їхньому босу, довелося переконувати зовсім не самого футболіста, а цілу армію спочатку чиновників Держкомспорту, потім представників «Совінтерспорта» й, нарешті, діячів центральної ради «Динамо», які встигли створити спільну з італійцями фірму «Дімод».
У результаті успішних переговорів задоволення отримали всі, окрім самого винуватця дійства, який отримав від московських бюрократів мізерну щомісячну зарплату в сумі 1,200 доларів, у той час як його нові одноклубники винагороджувалися в рази більше! Про це Заваров дізнається значно пізніше, як і про труднощі, які мав «Ювентус».
Якось професор Преображенський у безсмертній повісті Булгакова «Собаче серце», протестуючи проти одіозності комуністичної преси, дав пораду своєму асистенту Борменталю не читати радянських газет. Постраждав від них і Заваров, якому недолугі закордонні власкори, мало обізнані у футболі, немов клеймо почепили ярлик невдахи. Заради об'єктивності варто визнати, що гра Олександра в «Ювентусі» зблякла порівнянно з його найкращими іграми за «Динамо» та збірнуСоюзу. Та й як могло бути інакше, якщо він поєднав практично два сезони поспіль, провівши загалом до травня 1989 року більше 100 матчів без перепочинку! Але при цьому наче спеціально береться факт того, що «зебри» перед приходом киянина, маючи у складі таких зірок, як датчанин Михаель Лаудруп та британець Ян Раш, під керівництвом Ріно Марчезе посіли в серії «А» лише шосте місце.
- Команда гостро переживала зміну поколінь. Пішли такі знаменитості, як Збігнєв Бонек, Мішель Платіні, Марко Тарделлі та Паоло Россі. Зі складу, який виграв три роки до цього Кубок чемпіонів, у клубі залишилося лише чотири футболісти, – пригадує Заваров.
Тренеру-початківцю Діно Дзоффу, який прийшов одночасно з киянином, довелося будувати практично новий «Ювентус». У першому сезоні Заварова туринці фінішували четвертими, що було зовсім непогано, враховуючи силу команд, які грали в чемпіонаті Італії, що справедливо вважався найсильнішим у світі. Наприклад, в «Інтері» грали німці Андреас Бреме, Лотар Матеус та аргентинець Рамон Діас. У «Мілані» блискучу гру показував голландський триумвірат Райкаард – Гулліт – ван Бастен. Уболівальників «Фіорентини» радували Роберто Баджо та бразилець Карлос Дунга. І, нарешті, в «Наполі» неповторно грав Дієго Марадона, підтримуваний бразильцями Алемао та Карекою.
До речі, емісари «Юве» не дарма намагалися разом із Заваровим придбати ще двох його одноклубників. З одного боку, це була данина тогочасній футбольній моді, а з іншого об'єктивна реальність важкої, як для іноземця, адаптації в місцевій першості. Туринці спробували виправити допущену помилку й, не домовившись із «Дімодом» за кандидатуру Олексія Михайличенка, запросили мінського динамівця Сергія Алейнікова.
За результатами справа не стала. Команда знову фінішувала в чемпіонаті четвертою, в той час як клубний музей поповнився Кубком Італії та престижним Кубком УЄФА. Звинувачувати при цьому у відсутності перемог як Заварова, так і Алейнікова, принаймні, безглуздо. «Ювентус» тих часів нагадував той стан, в якому перебувало зовсім нещодавно київське «Динамо». Адже не Заваров винен у тому, що Аньєллі, не чекаючи завершення сезону, зняв зі своєї посади багаторічного легендарного президента клубу Джамп'єро Боніперті ітазвільнив не менш значущого для шанувальників «Юве» Діно Дзоффа.
- Господар клубу вирішив провести масові чистки. Що казати про нас з Алейніковим, якщо не пошкодували навіть таких видатних персон, як Боніперті і Дзофф. На місце нового тренера був запрошений маловідомий Луїджі Майфреді, який посів із «Болоньєю» восьме місце. До речі, він протримався до звільнення лише один сезон, – каже Заваров.
Примітно, що після того, як пішли Заваров та Алейніков, «Ювентус» посів у серії «А» сьоме місце, а в матчі за Суперкубок Італії разом зі своїми новими зірками, такими як Жуліо Сезар, Томас Хесслер та Роберто Баджо, був принизливо розгромлений «Наполі» 5:1.
Саша, змінюй номер!
Футбольна доля розпорядилася так, що саме Олександр Заваров більше за всіх обличчям до обличчя зустрічався на футбольному полі з великим та жахливим аргентинським генієм. Три матчі виявилися за командами, в яких грав Марадона, двічі сильнішими були футболісти, які чудово взаємодіяли із Заваровим, й одного разу була зафіксована нічия. Погодьтеся, зовсім непогано для того, кого тодішні репортери не балували хвалебними рецензіями. Чотири матчі припали на туринський етап кар'єри Заварова.
Найбільш драматичною видалася перша гра «Наполі» та «Ювентуса» з Марадоною та Заваровим у складах команд. Уже в першому таймі неаполітанці вели 3:0 й, здавалося, незважаючи на травму Дієго, отриману на 37-й хвилині гри, «Ювентусу» нема на що сподіватися. Однак після перерви тисячі місцевих тифозі, присутніх на туринському «Стадіо Комунале», знову піднеслися духом. Не минуло й десяти хвилин, як Галіа, а потім Заваров скоротили відставання до мінімуму. Проте вогник надії загасив бразилець Карека, який забив четвертий м'яч. Де Агостіні знову скоротив відставання до одного голу, а Реніка з пенальті, навпаки, за п'ять хвилин до фінального свистка встановив остаточну перевагу південців 5:3.
- Під час наших зустрічей вирували неабиякі пристрасті. Преса, як могла, розігрівала вболівальників «Ювентуса» та «Наполі», розписуючи сильні та слабкі якості як моєї гри, так і Дієго, – згадує Заваров.
До речі, саме у чвертьфіналі Кубка УЄФА сезону 1988-89 Саша, як часто називали його в Італії, на думку багатьох фахівців показав свій виключно високий рівень гри, начисто перегравши десятку неаполітанців. Туринці перемогли 2:0, а місцеві журналісти відразу порадили Заварову весь час грати лише під десятим номером.
- Справа в тому, що в чемпіонаті я грав під дев'ятим номером, а в міжнародних матчах під десятим, – пояснює подібне прохання близьких до «Ювентуса» репортерів Заваров. І знову звернемо увагу на значимість для українського півзахисника для туринського клубу. Через незрозумілі досі для Заварова причини Дзофф залишив його в запасі в поєдинку, який «Юве» безславно програв команді Марадони 3:0. До речі, на питання, чи немає в колекції Заварова футболки Марадони, Олександр відповів наступне:
- Дієго, звичайно, є видатним футболістом. Але я маю сказати, що поводився він дуже зарозуміло як під час гри, так і після її завершення. Тому в мене не було жодного бажання звертатися до нього стосовно обміну футболок.
Обравши єдино правильну таку лінію поведінки, наш футболіст немов доводив собі та іншим правильність фрази про те, що далі піде той, хто не поступається рівному собі та зберігає гідність у стосунках із найсильнішим.
Головне, що пам'ятають та поважають
Перемога в Кубку УЄФА в сезоні 1989-90 виявилася для Заварова та його друга Алейнікова найбільшим досягненням за часів перебування в «Ювентусі». Обидва, наскільки могли, зробили свій внесок у тріумф команди Діно Дзоффа. Заваров зробив значний почин, відправивши в першій же грі турніру переможний гол у ворота польського«Гурніка». У матчі-відповіді «зебри» досягли ще більш значної перемоги 4:2.
Потім він провів п'ять матчів, зумовивши успіх туринців за сумою двох зустрічей над французьким ПСЖ 3:1 та німецькими «Карл Маркс Штадтом» 3:1 й «Гамбургом» 3:2. Після цього Олександр раптово опинився в немилості у клубного керівництва й, потрапляючи до заявки, на поле більше не виходив.
- У лютому 1990 року мене попередили, що цей сезон буде моїм останнім у складі «Ювентуса». Я був дуже здивований, оскільки у клубі, як у керівництві, так і у складі, мали статися великі зміни. Господар туринців Аньєллі відкрито заявив про те, що радянські гравці його клубу не підходять, і він буде робити ставку на німецьких легіонерів, – згадує Олександр.
Алейніков тим часом, немов доводячи неправоту власників клубу, пройшов відрізок, на якому «зебри» здолали німецький «Кельн» 3:2, а у фіналі впевнено розібралися з «Фіорентиною» 3:1.
- Золота медаль володаря Кубка УЄФА є в моїй колекції. Її мені вручили разом із грошовою премією за перемогу в цьому турнірі. Я думаю, що ми з Алейніковим усе ж принесли певну користь за часів наших виступів у «Ювентусі». Окрім того, я потоваришував із Мішелем Платіні, з яким ми досі підтримуємо тісний зв'язок, – вважає Заваров.
Найголовнішим же під час свого перебування в «Юве» один із найкращих півзахисників нашого клубу вважає добру пам'ять про себе вболівальників туринців, які його досі пам'ятають та поважають.
- Коли я буваю в Турині, не приховую, мені приємно, коли не дуже часто, але все ж мене впізнають шанувальники туринського клубу. Значить, час, проведений у великому футболі, минув не дарма.
Олег Задерновський
Copyright © 2014 FC Dynamo Kyiv
