Знаменитий динамівський захисник Даніло Сілва знову в Києві. Тепер – у якості селекціонера, відповідального за бразильський напрямок: саме він відшукав для команди вінгера «Інтернасьйонала» Густаво Прадо, орендованого до кінця сезону.
В інтерв’ю офіційному сайту «Динамо» Даніло розповів про враження від Києва воєнної пори, про зустрічі з колишніми партнерами по команді та про наймпамʼятніші поєдинки у складі нашого клубу в найкращі, як вважає бразильський полпред, роки своєї футбольної кар’єри.
– Коли ми шукали зручне місце для розмови, у Києві саме увімкнувся сигнал повітряної тривоги. Але ви навіть бровою не повели...
– Насправді було б нечесно вдавати з себе сміливця й переконувати, що сирени та звуки вибухів, які за дні перебування в Києві також довелося чути, не викликають емоцій. Але найбільше я переймаюся за чудове місто, яке після семи років у «Динамо» стало для мене майже рідним. Дуже сподіваюся, що несправедлива війна, яка триває понад чотири роки, закінчиться найближчим часом. А поки, упевнений, футбол є одним із чинників, здатних допомагати людям хоч на деякий час забувати про цей жах.
– Ваш підопічний Густаво не злякався війни й погодився приїхати в Україну...
– Він узагалі дуже сміливий хлопець. (Посміхається). Але для нього головне – прогресувати у футболі. Не лише від мене Прадо знає про велич клубу, в якому опинився. Коли запропонував йому шанс випробувати себе в «Динамо», не став приховувати, що в Україні поруч із перспективою є й небезпека. Та він і сам, перш ніж пристати на пропозицію, почитав про країну та команду, до якої запрошений. А потім сказав: «Даніло, для розвитку моєї карʼєри це просто ідеальна можливість!»
– Які місця в Києві слід йому показати, аби він закохався у наше місто як ви?
– Коли між тестами та тренуваннями, які мають привести Густаво в найкращу форму, з’явиться вільний час, ми неодмінно прогуляємося Хрещатиком. Дійдемо до Майдану, Європейської площі, подивимось на Дніпро з Володимирської гірки. Ще хлопець неодмінно має побачити Батьківщину-Мати, найвищу монументальну скульптуру в Європі.
Мало не забув: аби стати справжнім українцем, яким я відчув себе на другий рік перебування в Києві, Густаво обов’язково має спробувати українську кухню.
– Яку страву запропонуєте підопічному першою?
– Коли свого часу я тільки приїхав, партнери по «Динамо» сказали: киянином ти станеш, лише спробувавши борщ. І знаєте, вони були праві. Саме борщу тепер мені не вистачає вдома, у Бразилії. А ще – Густаво мусить спробувати котлету по-київськи. Яка це смакота! До речі, і борщ, і котлету дуже смачно готують на клубній базі.
– Ви вже скористалися нагодою зустрітися в Києві з тими, з ким свого часу грали поруч у «Динамо»?
– Авжеж! На базі одразу перетнувся з Ярмоленком і Буяльським. Згадали старі часи, посміялися. Ярмола називав мене давнім прізвиськом Піноккіо, яке свого часу дав через мій довгий ніс. Як розумієте, я в боргу не залишився – звертався до Андрія не інакше як Кенгуру, це прізвисько приклеїлося до нього колись через особливу манеру бігу. Відчуття було – наче ми не розлучалися на роки й буквально вчора грали разом на правому фланзі – я у захисті, він в атаці.
З Бущаном зустрілися на стадіоні «Динамо», коли приїхали з Густаво на підписання контракту та презентацію. Був дуже радий знову бачити Жору. Деталі нашої розмови залишу при собі. (Сміється). Скажу лише, що почуття гумору він не втратив.
– Памʼятаєте, скільки матчів зіграли у київській команді?
– Знаю точне число – 222, адже воно тричі повторює мій ігровий номер. Якщо навіть розбудите серед ночі – пригадаю всі деталі феєричного домашнього матчу Ліги Європи з «Евертоном» на «Олімпійському». Або подробиці гри з «Іллічівцем», у якій ми перемогли – 9:1. Я забив з передачі Ярмоленка й сам віддав гольовий пас на Гільєрме. Розповідав про цей надрезультативний поєдинок Густаво – побачив у його очах одночасно захват і недовіру. Довелося зайти в інтернет і показати нарізку голів.
– Здається, ви вже на другий рік перебування в Україні почали спілкуватися без перекладача. Який час знадобиться для цього Густаво?
– Гадаю, на рівні побутового спілкування та розуміння тренерських настанов він засвоїть українську набагато швидше. Й зовсім не тому, що орендна угода розрахована лише на рік – він бажав би закріпитися в «Динамо» й наступного літа підписати з клубом повноцінний контракт.
– Ви були мало не єдиним динамівським легіонером, який під час виконання гімну перед матчами не лише тримав руку на серці, а й співав разом із іншими гравцями. Чи слід очікувати від нашого бразильського новачка такого ж прояву поваги до України?
– А ми можемо запитати в нього самого, – Даніло підкликав Густаво, котрий розмовляв зі своїм агентом у кількох кроках від нас, і переклав моє запитання. – Він каже, що має за мету демонструвати повагу до країни та клубу всіма можливими способами. Тож гімн і рука на серці – найменше, чим зможе віддячити за шанс прогресувати в такій солідній команді.
– І наостанок: чи можна сприймати появу в «Динамо» Густаво Прадо як перший крок до подальшого підсилення команди вашими співвітчизниками?
– Такою перспективою особисто я був би дуже задоволений. Якщо президент клубу доручить – продовжу шукати талановитих гравців у Бразилії. А там їх чимало...
Дмитро ІЛЬЧЕНКО
