Денис Олейник народився 16 червня 1987 року в Запоріжжі. Почав займатись футболом у Чернівцях. У «Динамо-3» дебютував у серпні 2004 року, в «Динамо-2» - в червні 2005, а вже у вересні 2007 року зіграв перший матч за першу команду. Також виступає за молодіжну збірну України
Відпустку Денис провів у Туреччині. 24 червня прилетів назад до Києва і дав інтерв'ю спеціально для офіційного сайту «Динамо».
- Як відпочили у Туреччині?
В принципі , добре. Сезон видався нелегким, багато ігор провів за «Динамо-2» і за дубль, за «молодіжку». До кінця сезону відчувалась втома, яка вже накопичилась. От відпочив 5 днів на морі, трішки розслабився, набрався сил та знову готовий тренуватись, грати. Перерва невелика, тому потрібно вже готуватись до нового чемпіонату.
- Із друзями відпочивали чи сім'єю їздили?
- Відпочивав із дівчиною. Повинні були поїхати з хлопцями з команди, але багато із різних причин не змогли.
- Вам нещодавно виповнилось 20 років. Як відсвяткували?
- Ми з хлопцями після гри з «Арсеналом», де була задіяна вся друга команда, зібралися, посиділи – відсвяткували і закінчення чемпіонату, і мій день народження. Наступного дня розійшлись у відпустку.
- Як гадаєте, «Динамо» продовжить серію перемог над «Шахтарем» у грі за Суперкубок?
- Я на це надіюсь та вірю в це. Ми у кожній грі виходимо на поле з метою перемогти. Наскільки мені відомо, тренерський штаб буде виставляти дублюючий склад. Гратимуть молоді хлопці проти «Шахтаря». Власне буде важко, але у кожного буде бажання довести керівництву, що він тут недаремно знаходиться і може бути корисним.
- На вашу думку, Вас поставлять на матч?
- Не знаю. Це від тренерів залежить. Зрозуміло, буду готуватись як завжди професійно, а вибір за тренерським штабом. Від мене залежатиме тільки, як я виглядатиму на тренуваннях.
- Як вважаєте, на їхнє рішення – ставити Вас на гру чи ні – вплине остання гр. аза збірну? Адже ви забили гол…
- Я забив – це приємно. Молодіжна збірна – це рівень, але такий суперник як вірмени – це не гранд. Мені пощастило, що влучив у ворота, але збірна є збірна, а в клубі потрібно показувати тренерам гру.
- Є якийсь вами забитий гол, що найбільше запам'ятався?
- Щоб запам'ятався, навіть не знаю. Був один важливий гол у юнацькій збірній. Ще був гол у динамівській Академії. Ми грали в фіналі дуже важливого тоді турніру. Я провів три гри в групі і не міг забити, хоча виходив у стартовому складі, у той час як конкуренти в моєму амплуа виходили і забивали. Незважаючи на це, тренер мені довіряв, і в останній вирішальній грі зі словаками ми виграли 1:0 – я провів важливий гол у своїй кар'єрі. Багато було голів за другу команду, але виокремити найважливіший не можу. Сподіваюсь, що попереду ще будуть ті голи, які будуть запам'ятовуватись і будуть важливими як для мене, так і для команди.
- Ви зараз демонструєте хорошу гру і за «Динамо-2», і за молодіжну збірну. Як гадаєте, у новому сезоні є шанс потрапити до складу першої команди?
- Я розмовляв особисто із президентом клубу. Він сам якось перед грою підійшов і сказав: «Ну як, ти готовий наступного сезону частіше з'являтись в основному складі?» Я відповів, що, звичайно, намагатимусь робити все, що від мене залежатиме. І, наскільки відомо, я лечу з основною командою на збори до Австрії. Багато залежатиме, як проведу ці збори.
- Ви поступово переходили із клубної Академії до «Динамо-3», потім «Динамо-2», і ос уже в «Динамо». Чи існує рецепт успіху від Дениса Олейника?
- Не можу сказати, що є якийсь рецепт. Коли я прийшов до «Динамо-3», було важко. На початках я не потрапляв до стартового складу. Ще у першому колі першого сезону було непросто. Давалось взнаки те, що з дитячого футболу я перейшов до «Динамо-3», команду другої професіональної ліги. Там люди виходять на поле за кусок хліба – гроші невеликі, проте кожен виходить із великим бажанням виграти. Важко грати на виїзді, особливо на Західній Україні – Львові, Івано-Франківську. Був період, коли не грав із осені до зими 3 місяці, виходив лише на заміну. Але потім були збори в Феодосії, я значно додав у формі. Тренери почали мені довіряти, я заграв в основному складі.
Мене помітили тренери другої команди та запросили на перегляд до «Динамо-2». Спочатку там теж доводилось важко. На перших порах теж не виходив у стартовому складі, але постійно набавляв і незабаром закріпився в основному складі. Потім наставники вже першої команди звернули на мене увагу та запросили на збори. Можливо, і в «Динамо» закріплюсь.
Рецепта немає – є бажання на тренуваннях. Коли виходиш на тренування як на свято – це приносить свої плоди. Коли готуєшся до ігор, тренувань, ти прогресуєш.
- От Ваш батько – він теж доволі відомий футболіст. Наскільки те, що ви народились у футбольній сім'ї, вплинуло на вибір професії?
- Це, звичайно ж, дуже вплинуло, тому що мій батько грав у футбол. Уже змалку батько постійно брав мене на тренування команди, на ігри. Бувало таке, що мама була і відрядженні по роботі, мене не було з ким залишити, і з командою літав на ігри вже у дворічному віці. Я полюбив футбол, просто не міг без м'яча. У дитинстві жодні мультфільми мене не притягували. Щоб мене залишити вдома, потрібно біло поставити якусь футбольну касету, і я міг спокійно сидіти вдома, мені ніхто не заважав.
- У якому віці Ви почали тренуватись в команді?
- Із тренером почав займатись, коли мені виповнилось 7 років, але до цього я постійно сам працював на тренуваннях із м'ячем. І уже з семи років почав тренуватись щодня.
- А коли з'явився перший справжній футбольний м'яч, пам'ятаєте?
- Він у мене з'явився у дуже ранньому віці. Зараз. Напевне, навіть не пригадаю, коли саме. Мені завжди батько та його друзі по команді на день народження дарували м'яч, або ж просто привозили його у подарунок. Який із них перший навіть не пам'ятаю.
- Із футболістів із ким дружите?
- У мене немає такого, щоб конкретно із кимсь дружив – є багато хороших друзів. Це і Рибка, і Мандзюк, і Мілько, і Федорів, і Допілка. Можливо, когось і зараз забув назвати, але є дуже багато хлопців, із якими я добре спілкуюсь та підтримую хороші стосунки.
- Це хлопці, із якими грали за «Динамо-2» і за молодіжну збірну, а з ким із першої команди?
- Так, щоб регулярно спілкувався день в ден чи через день – такого немає. Якщо десь побачу, то обов'язково привітаюсь, парою слів перекинусь, поспілкуюсь.
- Як ставляться більш досвідчені футболісти до молодих? Підтримують?
- Немає того, чого в армії називають «дідівщиною». У клубі кожен, навіть футболіст першої команди, ставиться з повагою до молодого. От, для прикладу, коли я був на зборах, це добре відчув. Коли у мене щось не виходило, до мене підходив Ващук та пояснював, або ж Ребров, Белькевич, Шацьких. Бувають, звичайно, емоції, якщо в процесі тренування десь раз-другий помилився, можна щось крикнути чи сказати, але цьому не прижається значення, а після тренування відразу ж забувається. Ставлення до молодих футболістів досить хороше.
- Як проводите вільний час?
- За звичай, після тренування їду додому, відпочиваю. Можу десь із хлопцями посидіти в кафе – перекусити та поспілкуватись. Люблю в кінотеатри ходити, інколи можу в боулінг пограти. Усе залежить від настрою та самопочуття. Якщо залишаються сили після тренування, можна вечір якось і веселіше провести. Якщо втомлюєшся – приходиш додому і хочеться відпочити.
- Як на рахунок тренажерного залу, басейну?
- Це само собою розуміється. Не можу сказати, що регулярно, але після тренувань інколи займаюсь у тренажерній залі, в основному на зборах, тому що під час сезону – це тільки для підтримання тонусу, а от для навантажень потрібно тиждень на зборах інтенсивно попрацювати.
Басейн – після тренування, щоб розслабити м'язи та привести їх в тонус до наступного заняття. Це дуже корисно.
- Є якісь смішні футбольні історії, курйози?
- Вони бувають регулярно, майже на кожному тренуванні. От був у мене недавно випадок у молодіжній збірній. Коли Фомін забив гол із турками – ми виграли 1:0, я побіг радіти – хотів бортик перестрибнути, не розрахував та впав. Після гри дивились касету із записом гри. На ній цей момент так явно видно було, що всі тренери, гравці сміялись. Не те, щоб з мене, просто ситуація дуже смішна, а Михайличенко сказав: «Зате, яке у нього було бажання – як він біг радіти». Футбольне життя таке, що постійно відбуваються смішні історії. Усі хлопці в основному із почуттям гумору – жартують, підколюють один одного, у команді постійно панує хороший настрій.
- Фанати уже впізнають, коли ідете по вулиці?
- Це рідко буває. Деякі впізнають, ті, хто регулярно матчі дивляться, адже я не так часто буваю задіяним в основному складі. Було всього лише кілька ігор. Коли ми були в Харкові, грали з вірменами, багато хто підходив, звертались по іменам, просили автографи. От там упізнавали. В Києві таке рідко буває.
- Наскільки психологічно готові до того, що якщо заграєте за першу команду, то фанати будуть постійно підбігати, просити автографи?
- Психологічно я до цього готовий. Я це все розумію. Коли був маленьким, і в Чернівці приїжджало «Динамо-2» з такими гравцями як Хацкевич, Михайленко, Радченко, мені безмежно хотілось взяти в них автографи. Я розумію, як люди, які вболівають, віддані фанати хочуть отримати автограф і як їм приємно, тому що я ставлюсь до цього з радістю. Сподіваюсь, що заграю і зможу роздавати автографи – психологічно я до цього готовий.
- Не боїтесь захворіти тим, що називають «зірковою хворобою»?
- Якщо чесно, це серйозна річ, тому що інколи сам не помічаєш, як десь у чомусь починаєш розслаблятись. У багатьох це спостерігається, але головне не перегнути палку. Я постійно намагаюсь себе контролювати в цьому. У мене ще і мови не може іти про те, щоб захворіти «зірковою хворобою», адже я ще нічого не досягнув у великому футболі. Мої батьки постійно говорять, що якщо інтерв'ю взяли раз-другий, по телевізору показали, щоб я не звертав на це увагу. Так і роблю. Є люди, з якими я дуже добре спілкувався та добре знав їх, я потім, приблизно через рік, вони заграли, я побачив їх зовсім іншими. Не хочу, щоб люди, які зі мною добре спілкуються і знають мене одного, через рік-два побачили мене з іншої сторони. Саме тому, стараюсь себе контролювати.
- От ви граєте за молодіжну збірну, а що стосується національної збірної України – як Ви думаєте, коли з'явиться можливість там заграти?
- Думаю, зараз є велика перспектива потрапити до національної збірної. У кожного футболіста є шанс. Зрозуміла річ, кожен туди не потрапить – з часом лише 3-4 гравці. Гадаю, головне тут – проявити себе. Зараз у «молодіжки» дуже серйозна група, тому в цих іграх і Блохін, і весь тренерський склад звертають увагу на молодих гравців. Якщо ми покажемо рівень гри та вийдемо із групи до фінальної частини, шанси потрапити до національної збірної посіла друге місце, відразу ж помітили та залучили Мілевского, Чигринського, П'ятова, Шуста, Яценко. Вони показали результат, хороший рівень гри і тренери відразу залучили їх до національної збірної.
От уже в 2012 році буде чемпіонат Європи. Тим, хто зараз у молодіжній буде по 25026 років, а це якраз розпал кар'єри. Думаю, думаю на цей час багато гравців уже будуть у національній збірній України – чоловік 5-7 точно. Зараз уже поступово придивляються до гравців. От, Саша Гладкий – зіграв, забив, став кращим бомбардиром чемпіонату України – відразу ж його купив «Шахтар», а зараз, цілком можливо, до збірної будуть залучати. Усе залежить лише від тебе.
- Є якась футбольна мрія, до якої прагнете?
- Зараз у мене ціль і мрія – закріпитись в основному складі «Динамо». Я інколи сиджу на трибунах, і, коли грає гімн перед матчем, коли вболівальники підтримують – у мене просто мурашки по шкірі. У мене мрія виходити постійно в основному складі на стадіоні «Динамо». Коли я був у «Динамо-3» поставив собі за мету потрапити до «Динамо-2». Зараз же ставлю за мету потрапити до основного складу «Динамо» і закріпитись там, звернути на себе увагу керівництва, щоб вони частіше залучали мене до основного складу.
- От ви згадали про вболівальників. Як гадаєте, рівень підтримки фанатів виріс?
- Дуже піднявся. По-перше, добре, що забрали дудки, коли вони були – це було не те. Зараз люди вболівають так, як у Європі. Думаю, з кожним роком буде все більше і більше таких фанів. Коли грали з «Арсеналом», я сидів і в мене мурашки по шкірі бігали від їхньої підтримки. Це дуже великий плюс. Зараз значно зросла фан-підтримка.
- На вашу думку, коли фани зможуть досягнути рівня, скажімо, англійської Прем'єр-ліги?
- Думаю, це буде відбуватись поступово. Це, звичайно, залежатиме від результатів «Динамо». У домашніх іграх команда зазвичай виступає добре при підтримці хороших глядачів. Подивіться, як у Греції, Туреччині вболівають. Усі команди, що туди приїжджають, говорять, що там важко грати. Уболівальники – це дуже великий плюс. Із кожним роком Фан-клуб збільшується і через 2-4 роки до чемпіонату Європи у нас буде дуже сильна група підтримки вболівальників.
- На полі, коли граєте, ця підтримка дуже відчувається?
- Звичайно. Коли тебе підтримують -- це дуже відчувається. Я сам, коли грав в основному складі в Харкові – для мене це був перший раз, коли прийшло 18 тисяч глядачів. Те, як уболівальники допомагають, я тоді відчув. Ми тоді все рівно перемогли 2:0. Коли граєш, і за тебе вболівають, підтримують – це великий плюс.
- Відповідальність перед уболівальниками відчувається?
- Відповідальність відчувається, тому що хочеться всю цю працю віддячити, хочеться і для них зробити свято. Буває, граєш і гра вдається, допустимо3:0, коли команда вже ловить кураж, то гравці стараються я трохи для вболівальників, щоб порадувати їх, десь зайвий раз п'яткою зіграти. Їм це приємно, вони це дуже люблять.
- Яка у Вас улюблена позиція на полі?
- Я за останній час звик уже на різних позиціях грати. У дитинстві, коли лише починав, завжди був нападаючим, потім трохи відтягнутим форвардом. Коли прийшов у футбольну Академію, я грав під нападаючим – інсайда. На цій позиції звик грати. Зараз уже можу зіграти і правого захисника, і зліва, і під нападаючим і форвардом. Уже важко сказати на якій позиції мені легше діяти, тому що останнім часом грав лівого хавбека, дуже призвичаївся. В основному, почуваюсь комфортно в атаці, в обороні в мене є прогріхи, над яким потрібно працювати. Із дитинства не було навиків відбору, тому тренери звертають увагу а оборонні якості, адже в сучасному футболі хороший футболіст повинен уміти грати на будь-якій позиції – і відбирати потрібно вміти, і віддавати, і забивати.
- Які якості вважаєте у себе найсильнішими як для футболіста?
- Тренери часто говорять, що я занадто захоплююсь дриблінгом, дещо перетримую м'яч. Спеціалісти, із якими я спілкуюсь, говорять, що у мене непогано виходить дриблінг, я що я гравець, який може загострювати гру, брати на себе штрафні. Я стараюсь удосконалюватись, але інколи заграюсь, і тренери багато приділяють уваги, щоб я не перетримував м'яч.
Я не можу сказати, що є певні козирі. Це буде виглядати, начебто я хвалю себе. Я для себе знаю, що мені краще дається на даний момент, а про козирі нехай говорять тренери, які мене бачать, журналісти. Я працюю над тим, що в мене гірше виходить і вдосконалюю те, що краще.
- Якби у вас не була футбольна сім'я, ким би могли стати?
- Не можу уявити себе ніким. Окрім як у футболі ніде себе не бачу. Не знаю, як складеться далі, але завжди хотілось бути тренером. Не знаю чому. Я дивлюсь, як тренують, навіть інколи конспектую тренування просто для себе в щоденник, адже в житті це може знадобитись. Завжди мріяв стати хорошим тренером. Навіть якщо поступово починати з дітей і привести в футбол хороших гравців. Без футболу я себе не уявляю
- Як часто вдається побачитись із батьками?
- Мама приїжджає часто. Її бачу регулярно, тому що вона часто живе зі мною та моїм братом у Києві. Батько інколи приїжджає. Вони з мамою разом не живуть, але я з ним спілкуюсь щодня підтримую хороші стосунки. Коли граю десь у Західній Україні, він постійно приїжджає на мої ігри.
- Ви взагалі сам живете?
- Живу з братом, тому що він теж в Києві працює. Клуб надає мені квартиру. Часто мама з нами тут живе: 2 тижні там, 2 тут.
- Коли мами немає, хто готує їсти?
- Ну, вже якось самим приходиться. В основному брат цим займається. Я, чесно кажучи, не сильний в кулінарії, і він добре готує.
- Є улюблена страва?
- Вареники. Дуже їх люблю. Ще з дитинства це моя улюблена страва.
- Ви вірите у випадок?
- Я вірю в долю і Бога. Поняття «випадок» для мене не існує. Перед кожною грою обов'язково молюсь. Вірю також, що все погане, і хороше, що ми робимо, вертається нам тим же. І я перевірив це вже не однократно на своєму досвіді. Ще буває таке, що перед грою відчуваю, що заб'ю гол. Якщо комусь про це скажу, то не заб'ю, а якщо просто з цією впевненістю вийду на поле, то обов'язково так і буде.
Наталя Качан, спеціально для www.fcdynamo.kiev.ua
