Сьогодні 48-й день народження святкує легендарний форвард «Динамо» Максим Шацьких, якому досі належить бомбардирський рекорд УПЛ.
1. З дитинства прикладом для Максима, який народився у Ташкенті, був брат Олег - один з найкращих форвардів узбекистанського футболу 1990-х. До травми гомілкостопа, яка у 23 роки, на жаль, розділила карʼєру Шацьких-старшого на «до» та «після», той з легкістю вигравав бомбардирські перегони в чемпіонаті країни та демонстрував доволі високу результативність у збірній - 9 голів у 11 матчах. З них вісім - у шести поєдинках поспіль.
Максиму, якого стали залучати до національної команди вже після переходу до київського «Динамо» у 1999-му, повторити унікальну серію не вдалося. Однак пʼять м’ячів у одному матчі він забив: у кваліфікації до чемпіонату світу-2010 Узбекистан розгромив Тайвань - 9:0!
Загалом за півтора десятка років у збірній Шацьких-молодший записав до свого активу 34 голи у 61 поєдинку, перевершивши задовго до прощального матчу - товариського навесні 2014-го з Оманом - досягнення попереднього кращого снайпера Мірджалола Касимова. Та мало хто пам’ятає, що на рахунку Максима є два голи, забитих, навпаки, у ворота... збірної Узбекистану. Взимку 2005-го під час передсезонних зборів він зробив дубль та віддав гольову передачу в спарингу киян з його національною командою. Матч завершився внічию 3:3.
2. На відміну від брата, Максим будував карʼєру переважно за кордоном. Та спершу - спробував сили у команді найнижчого професійного дивізіону Узбекистану ЮТКО, де Сергій Ковальов, перший тренер Шацьких, зібрав власних вихованців - 16-17-річних випускників академії «Пахтакора».
Максим у неповні 17 був капітаном команди та кращим бомбардиром - у 34 поєдинках забив 22 м’ячі, привернувши увагу «Чиланзара», який змагався у фінальному турнірі за вихід у вищу лігу. Орендований ташкентським клубом Шацьких довіру виправдав: його голи посприяли підвищенню команди у класі.
Подейкують, Максим ще в 15 років потрапив на турнірі в Англії у поле зору скаутів «Тоттенгема», та далі розмов справа не пішла. Вісімнадцятирічним Шацьких вирушив шукати кращої долі в російських клубах нижчих дивізіонів, де відзначався високою результативністю. Проте, попри запрошення на перегляд до «Спартака» та «Зеніта», відчував - це не той шлях розвитку карʼєри, якого він прагне. Тим паче, що однією з головних умов переходу ці клуби називали отримання російського паспорта...
3. Дзвінок від селекціонера київського «Динамо» Івана Терлецького пролунав саме у потрібний момент. На запрошення приїхати до української столиці Шацьких захоплено відповів, що мріяв про такий шанс з дитинства. І це з боку двадцятирічного хлопця могло би видатись зайвою спробою сподобатись потенційному роботодавцю, якби не суттєва обставина. Років у десять-дванадцять, подаючи в Ташкенті м’ячі на матчах «Пахтакора», він з нетерпінням чекав на приїзд саме киян. Був у захваті від гри Сергія Юрана (який у 2009-му на півроку стане тренером Максима в казахстанському «Локомотиві») та Олега Саленка - і уявляв себе на полі саме у динамівській футболці.
Перша розмова Шацьких з Валерієм Лобановським тривала не більше десяти хвилин. Тренера цікавили погляди хлопця на футбол - іншу інформацію про майбутнього новачка, який мав замінити у команді Андрія Шевченка, йому вже доповіли. За допомогою фішок на макеті метр змоделював кілька ігрових ситуацій - і спитав, як би Максим вчинив за тих чи інших обставин.
Відповіді, схоже, Лобановського задовільнили. Та справжнє враження Шацьких справив на легендарного тренера у першому матчі. В поєдинку за дубль Максиму розбили голову, лікарі наклали пов’язку - і форвард, наче нічого й не сталося, зголосився повернутися на поле. «Зі мною і раніше таке багато разів траплялося, - здивовано знизував він плечами, коли навколо усі дивувалися його відважності. - Хіба це привід просити заміну?»
4. Згадуючи про власний досвід спілкування з Лобановським, Шацьких називає його видатним психологом. Наводячи як приклад історію про те, як колись, зробивши хет-трик, прийшов наступного дня на розбір гри розслабленим, чекаючи похвали. Тренер натомість піддав його нищівній критиці: «Три голи - це, звичайно, добре. А коли б ти не забив - чим запамʼятався б на полі? Цифри свідчать, що більше нічим...»
Була й протилежна ситуація. «Провів якось жахливу гру, - згадував Максим. - А мені в таких випадках жодна стороння критика не потрібна - сам розумію, що зіграв гірше не буває. Сам себе з’їдаю! На теорію прийшов, опустивши голову. А Васильович, навпаки, мене підняв - аж крила з’явилися. Подивіться, каже, на Шацьких: так, він не забив, але як працював усі дев’яносто хвилин на команду!»
5. У всьому, що стосувалося футболу, Шацьких був рішучим і упевненим у власних силах. Але в особистому житті, траплялося, ніяковів. Святкуючи на дискотеці 17-річчя, вперше побачив Олесю, майбутню дружину. Запросив на повільний танець, але сам призначити побачення не наважився - зробив це через приятеля. Дівчина спершу образилася, але з цікавості прийшла на зустріч - і не пошкодувала.
Максим пригощав Олесю морозивом та білим шоколадом, дарував троянди. Пропозицію руки та серця, до речі, зробив уже під час другої зустрічі, але до весілля справа дійшла лише у 2000 році в Києві. Пара на той момент вже виховувала старшу доньку Ренату.
Допоки Шацьких не переїхав до Києва й не отримав гідні побутові умови, вони випробовували кохання відстанню. Кожну вільну хвилину Максим проводив на пунктах міжміського зв’язку: інколи телефонував просто для того, аби вкотре освідчитись Олесі. А коли в Максимових командах давали одразу три вихідних, він, не вагаючись, витрачав два з них на дорогу до Ташкента й назад, аби провести кілька годин з коханою.
6. Молодша донька Христина народилася у родині Шацьких уже в Києві. Професійно займалася акробатикою, але травмувала ногу - і лікарі заборонили надалі займатися спортом. Потім була музика: вона навіть взяла участь у телевізійному конкурсі «Голос. Діти» та заспівала дуетом з Тіною Кароль.
Рік тому Христина стала дружиною динамівця Миколи Шапаренка. Подружжя виховує доньку Мію. Максимові ж друзі нагадують, як свого часу він присягався: «Моїм зятем футболіст ніколи не буде!»
7. Найкращим голом у кар’єрі Шацьких вважає забитий у вересні 2002 року «Ньюкаслу» в Лізі чемпіонів - з передачі Йерко Леко далеким ударом у «дев’ятку». «Узагалі, найкращі голи трапляються, коли б’єш без підготовки, навмання, - зізнавався пізніше Максим. - Як не намагайся умисно забити у верхній кут - нічого не вийде!»
З голами, до речі, у Шацьких трапилася плутанина. Відомо, що у провідному дивізіоні українського футболу, який у різні часи іменувався вищою та премʼєр-лігою, на його рахунку 124 м’ячі. 123 мають в активі Сергій Ребров і Андрій Ярмоленко - останній, як відомо, має бажання та можливість перевершити найвище досягнення.
Однак портал Transfermarkt провів власні підрахунки - і стверджує, що в чемпіонаті м’ячів у Шацьких стільки ж, скільки у Реброва з Ярмоленком. А зайвий гол начебто з’явився у гросбухах статистиків унаслідок того, що на рахунок Максима в 2000 році записали в матчі з «Прикарпаттям» автогол Костянтина Сосенка.
8. Партнери у «Динамо» називали Шацьких лаконічним прізвиськом Бай - у Центральній Азії це слово використовується у значенні «заможна людина». Адміністратор Олександр Чубаров, який вигадав «псевдоніми» багатьом футболістам, мав на увазі узбекистанське походження Максима.
Спершу так називав Шацьких лише Чубаров, але одного разу на загальнокомандному занятті з англійської вчителька запропонувала футболістам вигадати собі «нікнейми». Максиму згадалося слово Бай, він назвав його вголос - і відтоді партнери по «Динамо» далеко не завжди не зверталися до нього на справжнє ім’я.
9. Виступи в «Динамо» Шацьких завершив у 2009 році. Уболівальники проводжали його спеціально намальованими банерами, серед яких найбільший - з написом «Винищувач МАХ 16 - 328 бойових вильотів, 142 збитих». Згодом фанати подарували власну художню творчість Максиму - той лише шкодував, що плакат з винищувачем, знімаючи з трибуни, трохи надірвали.
Транзитом через казахстанський «Локомотив» Шацьких опинився у «Арсеналі» - не лондонському, який, подейкують, виявляв до нього певний інтерес на початку 2000-х, а київському. Звичний 16-й номер у команді був зайнятий - Максим обрав натомість 15-й на честь доньки Ренати, якій саме виповнилося п’ятнадцять.
За «канонірів» він провів чотири сезони з піврічною перервою, протягом якої зіграв шість матчів за «Чорноморець». Потім була «Говерла»: в складі закарпатського клубу Шацьких і встановив досі актуальний бомбардирський рекорд УПЛ. А завершив Максим ігрову карʼєру після нетривалого виступу в «Русі», який тоді грав на любительському рівні.
10. В якості тренера Шацьких спочатку спробував сили в динамівській академії. А вже через рік увійшов на запрошення Олександра Хацкевича до тренерського штабу першої команди «Динамо».
Чотири роки тому Максим дебютував у ролі головного тренера, очоливши «Пахтакор», де до того місяць працював спортивним директором. У першому ж сезоні Шацьких зробив команду, в якій починав ігрову карʼєру, чемпіоном. А торік, після завершення контракту з ташкентським клубом, прийняв пропозицію новоствореного киргизького клубу «Азія»...
Дмитро ІЛЬЧЕНКО
