Серед видатних майстрів, яких Сумщина футбольна подарувала Україні, Олег Гусєв займає особливе місце.
Це колись запросити з нижчих ліг Яремчука, Трошкіна, Раца чи Решка було чимось звичайним, поширеним. У часи легіонеризації вітчизняного футболу наростали розриви між дивізіонами, і в 2000-х Олег Гусєв був одним з небагатьох позитивних прикладів роботи футбольної піраміди. За короткий проміжок часу недавній друголігівець закріпився на вищому рівні й тривалий час уявити без нього основний склад «Динамо» та збірної було просто неможливо!
Нині Олег Анатолійович працює в тренерському штабі «Динамо» під керівництвом Мірчі Луческу. Він – один із хранителів динамівських традицій, які забезпечують перехід від одного покоління до іншого, а також один із найбільш авторитетних молодих тренерів України. А як все починалося?
Олег Гусєв народився 25 квітня 1983 року в селищі Степанівка Сумської області. Його батько Анатолій Олексійович і брат Андрій теж грали в футбол, так що Олежик, вслід за старшими, швидко захопився грою. У дитячого тренера Анатолія Семенця швидко проявив себе в групі атаки, а в складі сумської «Зміни» Олег стрімко прогресував у змаганнях ДЮФЛУ – якщо в першому сезоні в 9 матчах відзначився 3 голами, то в 10 іграх наступного чемпіонату забив уже 10 м’ячів. Що цікаво, був у майбутнього визначного футболіста період і в паралельному підвиді спорту ‒ 21 березня 1999 року школяр у складі команди «Сумигаз» зіграв проти МФК «Київ-НПУ» в чемпіонаті України з футзалу.
Батьки – тато-інженер, мама-співробітниця пошти – з розумінням поставилися до захоплення сина. Тим більше, результати говорили самі за себе – в 17-річному віці Гусєв дебютував у Другій лізі, в складі команди «Фрунзенець-Ліга-99» загалом (ПФЛ+ААФУ) забивши 17 м’ячів у 56 зустрічах. Зрозуміло, яскравий старт недавнього школяра привернув увагу багатьох клубів ‒ алчевська «Сталь», запорізький «Металург» і навіть ярославльський «Шинник» із сусідньої Росії всерйоз цікавилися Олегом. Напевно, це навіть добре, що хтось із цих претендентів виявився недостатньо конкретним, інші ж пропонували оренду, що не влаштовувало небагатий сумський клуб.
Міг би, можливо, Олег Гусєв опинитися в московському «Спартаку», проте В'ячеслав Грозний якраз покинув цей клуб, де працював помічником Романцева, і гравців на олівці запрошував уже в київський «Арсенал», з яким працював у Вищій лізі України. В липні 2002 року Гусєва запросили в «Арсенал», 17-го числа 19-літній новачок був у заявці на матчі з СК «Волинь-1» (8:1), через три дні зіграв за фарм-клуб «канонірів» ‒ «Борисфен», який зіграв внічию з «Карпатами-2» у Першій лізі, а ще через тиждень дебютував у Вищій лізі. Старт виявився успішним – «Арсенал» обіграв «Ворсклу», а ще через тур з передачі Полтавця забив у ворота «Поліграфтехніки» (через менш як десять хвилин на полі, підсумковий рахунок – 5:1). Через тиждень Олег уже забив кропивницькій «Зірці» на кубок.
В «Арсеналі» Гусєв пережив справжню «школу молодого бійця»: Грозний довго шукав найкращий застосунок Олегу, випробовуючи то на позиції форварда, то під нападником, то на флангах півзахисту. Навіть при тому, що молодий сумчанин постійно грав за «канонірів», великим сюрпризом сприймалося те, що Олексій Михайличенко запросив його на кримський збір «Динамо». Міжсезоння киян тоді проходило бурхливо – багато гравців хотіли проявити себе в одному з найкращих клубів Східної Європи, поверталися ні з чим з перегляду навіть збірники, учасники єврокубків. Гусєв нічим таким похвалитися не міг – за плечами лише один сезон у Вищій лізі, та кілька матчів за молодіжну збірну (хай у дебютному він відразу ж і забив туркам).
А от Олег Гусєв залишився – 12 липня 2003 року він дебютував у «Динамо» в переможному матчі з «Волинню» (5:1), а через десять днів забив свій перший м’яч за нову команду – в ворота недавніх одноклубників з «Арсеналу» (3:0, третій за ліком поєдинок). А вже 20 серпня 2003 року Леонід Буряк оформив дебют Гусєва в національній збірній України, зігравши в Донецьку в товариському матчі з Румунією (0:2). Столичні вболівальники якось швидко й назавжди полюбили Олега – вже після перших єврокубкових матчів (із загребським «Динамо» в кваліфікації ЛЧ, де Гусєв відзначився голом і асистом) його прийняли як свого й ніколи більше не відпускали. А коли Гусєв ще й забив через себе «Кривбасу» та «Оболоні»!..
Поступово виділялися яскраві риси Олега – швидкість, самовідданість, вольовий спортивний характер. В інтересах команди Гусєв готовий був на експерименти, у «Динамо» та збірній міг зіграти як правого півзахисника, так і захисника. У Буряка, Блохіна та Маркевича часто самотужки відповідав за весь правий фланг. За необхідності міг зіграти й ліворуч. У часи, коли все більше легіонерів (іноді навіть якісних) почало приїздити в чемпіонат України, гострий дефіцит флангових оборонців із хоча б якоюсь ігровою практикою змушував збірну використовувати якості Гусєва саме на місці фулбека, латераля – навіть за рахунок його безперечної користі в якості флангового півзахисника.
У складі київського «Динамо» Олег Гусєв по п’ять разів став чемпіоном (2004, 2007, 2009, 2015 і 2016) та володарем Кубка України (2005, 2006, 2007, 2014 і 2015), тричі виграв Суперкубок України (2004, 2009 і 2011). Пік виступів на міжнародному рівні – півфінал Кубка УЄФА 2009 року. В складі збірної України відіграв 98 матчів, відзначившись 13 голами та 12 результативними передачами. Поза цими цифрами – вирішальний пенальті в серії зі швейцарцями, який вивів збірну України в чвертьфінал Мундіалю 2006 року. Всі три матчі відіграв Олег на домашньому Євро-2012, а от рішення тренерського штабу Фоменка не взяти ветерана на Євро-2016 викликало нерозуміння в уболівальників – Гусєв мав шанс зіграти 100-й матч за збірну якраз на фінальному турнірі чемпіонату Європи, натомість так і не став «сотником». Це одна з найбільших несправедливостей в історії збірної…
Небагатослівний універсал завжди був зразком професіоналізму та повністю розділяв командні цінності своїх колективів. Коли навіть мовчун Гусєв взяв слово й після яскравого погрому одного пострадянського клубу розповів все, що думав, про зухвалі вислови маловідомого гравця-суперника, було зрозуміло – накипіло на душі в динамівців. «Ми обіграли б вас в снігу, в пустелі, на пляжі», ‒ це новий вічний стандарт правильної відповіді тим, хто замість футболу багато ляпає язиком.
Жаль тільки, що в своїй кар’єрі Гусєв не мав легіонерського етапу, хоча в найбільш яскраві часи крутилися чутки про «Мілан», пізніше «Ліон» проявляв інтерес до Олега, а під кінець кар’єри бували варіанти з чемпіонату США. В MLS переїхати не довелося, а от від сумнівної радості пограти в чемпіонаті країни-агресора Гусєв сам відмовився в гарячі часи війни. Не ставши гравцем «Чікаго Файр», Олег Анатолійович ще сезон пограв за «Динамо». Завершив виступи, маючи за 15 сезонів 443 матчі (96 голів). Ставав найкращим гравцем року України за підсумками опитування гравців Вищої ліги від газети «Команда» (2005) та тижневика «Футбол» і сайту Football.ua (2007), неодноразово входив у списки найкращих і за референдумом «Українського футболу».
Восени 2018 року стало відомо, що Олег Анатолійович розпочав тренерську кар'єру, залишився в «Динамо». Спершу працював у штабі Юрія Мороза в молодіжній команді клубу, а 30 липня 2020 року Гусєв увійшов до штабу Мірчі Луческу у першій клубній команді «Динамо» (Київ), де обійняв посаду асистента головного тренера.
