Зимова відпустка для півоборонця київського “Динамо” Флорина Черната завершилася не найкращим чином: футболіст травмувався, що змусило його пропустити перший навчально-тренувальний збір команди. На другий збір Флорин теж не поїхав, чим і скористалася газета “Український футбол”, яка ексклюзивно поспілкувалася з румуном.
- Флорине, передусім, як твоє здоров’я?
- Дякую, непогано. Потроху збільшую навантаження у своїй підготовці. Словом, все нормально.
- Ти говорив, що на відновлення після травми - за висновками лікарів - знадобиться тижнів зо два. Цей термін давно минув, а на другий збір із “Динамо” ти так і не поїхав...
- Довелося залишитися вдома. Справа в тому, що рубець після травми ще не зовсім загоївся, зараз його товщина десь 7-8 міліметрів, тому лікарі порекомендували продовжувати заняття за індивідуальним графіком, аби не сталося рецидиву. От і працюю у Києві.
- Не шкодуєш, що не вдалося поїхати до Ізраїлю й узяти участь у Кубку Першого каналу?
- Звичайно, шкодую. Хотілося б пограти на цьому турнірі, до того ж, команди там зібралися досить непогані, цікаво було б позмагатися. Але, що вдієш? Тренер узяв із собою лише здорових гравців - і це природно. Травмовані мусять відновлюватися.
- Флорине, останнім часом ширяться чутки про твій імовірний перехід до румунського “Стяуа”.
- Та ні, що ви. Це все лише чутки. Справа рук журналістів. А знаєте, що стало приводом до таких припущень? Просто травмувався форвард “Стяуа” Діке (він вибув на тривалий термін, місяців на чотири-п’ять), от йому й вирішили швиденько підшукати заміну. Жодних підстав для переходу в “Стяуа” (та й у будь-який інший клуб) у мене поки немає. Зараз маю чинний контракт із “Динамо” й пов’язую своє найближче майбутнє лише з цим клубом.
- А хіба не хотілось би повернутися додому - як не як, там дружина, дитина, батьки... Не сумуєш за ними?
- Звісно, сумую. Але, що вдієш? Таке у нас нині життя. Тут моя робота, тут мені платять гроші... Тому поки мушу спілкуватися з рідними здебільшого по телефону.
- У Києві ти вже майже сім років. Звик, мабуть, до української столиці. Не хотів би залишитись тут жити, як, приміром, Максим Шацьких, котрий вже давно вирішив, що повертатись на батьківщину не буде?
- Звісно, до Києва звик. Красиве місто. Але я патріот своєї країни, тому Румунія і тільки Румунія. А Максима Шацьких зрозуміти можна. Скільки того Узбекистану - ніде й розвернутися! Що там робити? Румунія ж - зовсім інша річ. Тому я пов’язую своє майбутнє лише з цією країною. Рідне завжди притягує до себе.
- Якщо ми вже заговорили про батьківщину, не можу не запитати про збірну. Чому віддаєш пріоритети: своїй національній команді чи твоєму нинішньому клубові - київському “Динамо”?
- Ну, зі збірною у мене взагалі цікава ситуація склалася. До національної команди прийшов новий тренер, із яким у мене стався конфлікт. Тому зараз я у збірній не виступаю. І першим робити кроки до примирення не буду - такий вже в мене характер. Зателефонує мені тренер - поспілкуюся, поїду грати, якщо знадобиться. Але сам проситися виступати не буду.
Якщо ж говорити про збірну й “Динамо”, то важливим є фінансовий бік справи. За виступи в національній команді нам не платять, виняток - коли потрапимо до фінального етапу чемпіонату світу чи Європи. А так - все на ентузіазмі та патріотичних почуттях. Я, звісно, не проти виступати за свою рідну команду, хочу це робити, але лише після того, як буде вичерпано наш конфлікт із тренером.
У “Динамо” ж мені платять гроші, завдяки яким забезпечую свою сім’ю. Це вагомий аргумент, погодьтеся. Тому й ставлюся до своєї роботи максимально серйозно, намагаюсь робити все на найвищому рівні.
- Як думаєш, динамівцям нинішнього сезону вдасться зберегти свою перевагу в турнірній таблиці й завоювати в підсумку золоті нагороди першості?
- Вважаю, що так. Попереду, звісно, ще довга й непроста боротьба, але ми мусимо вийти переможцями з цього бою. До того ж, маємо перевагу над “Шахтарем” - нам не треба буде наздоганяти донеччан, лише втримати свою перевагу. І ми зобов’язані це зробити, адже клуб цього року святкує своє вісімдесятиріччя. Також мусимо завоювати для української столиці кубок. Словом, роботи вистачатиме. Головне - аби всі були здорові й могли виходити на поле, щоб достойно виконувати свої завдання.
- Флорине, порівняй, будь ласка, рівень українського й румунського чемпіонатів.
- Протягом останніх двох-трьох років румунські команди досить успішно виступали на
європейській арені, чим суттєво підвищили рейтинг Румунії загалом. Зважаючи на це, рівень внутрішніх змагань також зріс - це помітно неозброєним оком. Але все ж український чемпіонат я поставив би трішки вище, різниця невелика, та все ж вона є.
- На відміну від румунських команд, українські колективи останнім часом, на жаль, не тішать на європейській арені. “Динамо”, зокрема, в нинішній Лізі чемпіонів відверто розчарувало...
- Я не знаю, що з нами трапилося. Стартували невдало, потім вже начебто реабілітувалися, але, на жаль, не допомогло... Сподіваюсь, більше таких “проколів” у нас не буде.
- Можливо, причина в несприятливій психологічній атмосфері в команді?
- Та ні, з цим у нас все гаразд. Ніяких сварок, непорозумінь не виникало...
- Що, до речі, можеш сказати про ваші нинішні стосунки з тренером киян Анатолієм Дем’яненком?
- Зараз усе нормально. Так, певні непорозуміння були, однак тепер усе добре. Моє завдання - старанно працювати, аби потрапляти до “основи”. Лаву гріти не хочу.
- Нещодавно “Динамо” залишив твій найліпший друг у команді Георгій Пеєв. Не засмутився з цього приводу?
- Таке футбольне життя: сьогодні - тут, завтра вже там. Нічого не вдієш. Неможливо постійно грати разом. Із Георгієм підтримуватимемо зв’язок по телефону, може, вдасться колись зустрітися. Взагалі ж, я спілкуюся з усіма хлопцями в команді, самотнім точно не буду (сміється).
- Флорине, контракт із “Динамо” все одно колись закінчиться, доведеться думати про нове місце роботи. У чемпіонаті якої країни хотів би пограти?
- Імпонує іспанська першість.
- Яка команда?
- “Барселона”.
- Тобто якщо завтра надійде пропозиція від іспанської “Барси”, ти погодишся?
- Без роздумів. Кину все і поїду (сміється).
- А якщо серйозно - яка твоя найзаповітніша футбольна мрія?
- Ну, на нинішньому етапі - постійно виходити в “основі” “Динамо”. А далі - як Бог дасть.
- Невже не мрієш виграти Лігу чемпіонів?!
- Це само собою (сміється). Кожен гравець, переконаний, не відмовився б від такого досягнення.
- Не думаєш, що, пропустивши два тренувальних збори “Динамо”, тобі буде непросто вдало влитись у третій збір, і, відповідно, гарантувати собі місце в “основі” у весняно-літній частині першості?
- Буде дуже складно - я це чудово розумію. Погано, що я пропустив такий шмат роботи, але, що вдієш?
- То навіщо ж тобі цей міні-футбол під час відпустки знадобився? Треба було берегтися!
- Треба було, але пізно вже: після бою руками не махають, все одно не допоможе... До того ж, хотілося підтримувати форму. От і підтримав...
- Якщо не враховувати травму, як пройшла відпустка?
- Нормально. Був удома, нікуди не їздив.
- Зараз, зважаючи на режим роботи, в тебе багато вільного часу. Як його проводиш?
- Так, часу справді вистачає. Працюю дві-три години на день, решта - вільний. Нудьгую - нема чим зайнятися. То телевізор дивлюся, то в більярд із Гіоане граємо. Багато по телефону розмовляю. Завтра ось (інтерв’ю відбулося 23 січня. - Авт.) до мене сім’я приїжджає, то веселіше трохи буде.
- Флорине, підходячи до завершення: чого побажаєш собі на найближчий час?
- Відновитися після травми й не травмуватися більше - це головне.
- А вболівальникам нашим?
- Вболівальникам - завжди підтримувати свої улюблені команди, не лише коли вони виграють. Я помітив, що в Україні фанати майже не ходять на матчі внутрішньої першості, а от на поєдинках Ліги чемпіонів - повні стадіони. У Румунії - не так, там глядач завжди приходить підтримати своїх улюбленців, незважаючи на ранг змагань. Добре було б, якби й в Україні ми відчували підтримку фанатів на кожнісінькому матчі. Зі свого боку, намагатимемось не розчарувати!
Ірина Холод, газета „Український футбол”.
