- Кажете, що багато легіонерів не розуміють вимог Хацкевича? Не знаю, особисто мені не складно. Він намагається допомогти нам обрати найкращу позицію на полі в кожному окремому матчі. Це правильно, і тут немає нічого складного. Як гравець Хацкевич був видатним півзахисником, а коли ти граєш у півзахисті, то повинен добре розуміти футбол, особливо тактично. Він намагається вчити нас як грати на полі, коли потрібно пресингувати і подібні нюанси, я все прекрасно розумію.
Не скажу, що в Нідерландах було легше. У Віллемі в мене було чимало різних ролей на полі. Там я більше грав самотужки, мені дозволяли діяти індивідуально. Натомість, у "Динамо" я маю взаємодіяти із “десяткою” - Шапаренком чи Гармашем, коли він з'являється на позиції під нападником. Коли ми пресингуємо, ми граємо ніби у два нападники. Це дуже добре для мене. Натомість, в атаці я повинен рухатися так, аби створювати простір для партнера, який розташовується позаду мене. Такий стиль футболу мені навіть більше імпонує. Звісно, я постійно намагаюся вбігати у штрафний майданчик, бо звідти я забиваю 90% своїх м’ячів. Гол - найважливіше для мене, тому завжди намагаюся бути в тій позиції, звідки найлегше вразити ворота.
Спочатку мені було непросто в "Динамо". Це помітно, дивлячись на те, як я грав на зборах. Я ще не був повністю адаптований до міста, до моєї нової команди. Коли я приїхав, у мене ще не було квартири і всіх інших побутових моментів, які треба було вирішити. Родина тільки-но переїхала до Києва, а я полетів на збори. Це був непростий період для мене, довелося багато нервувати. Дитині було лише два місяці, і дружина кожні дві години телефонувала. Було справді непросто. Але загалом адаптація пройшла швидко. І тут велике дякую Хацкевичу. Він дав мені відчуття, ніби я багато років граю у цій команді. Саме тому я почувався комфортно з першого дня і почав допомагати команді майже одразу. Намагався багато спілкуватися, підбадьорювати партнерів під час товариських матчів. Комунікація - один із моментів, які Хацкевич хотів змінити. Дуже важливо не мовчати, у футболі потрібно спілкуватися. Тренер казав мені про це, і зараз намагаємося це виправити. Більше підказок, більше комунікації на полі.
Після успішного сезону в Нідерландах були розмови про моє повернення в Іспанію - у “Валенсію” чи “Севілью”. Але конкретних пропозицій не було, лише розмови. Це було ще минулого літа. Балачки на кшталт “Що ти думаєш про “Валенсію”? А про “Севілью”?” Деяким людям показували моє ігрове досьє, але без жодної конкретики. Інша справа - пропозиція "Динамо".
Я обрав "Динамо", бо у них багато переваг над “Віллемом”. Зокрема, тут за тобою більше спостерігають, коли ти граєш у єврокубках. Головне - тебе бачить тренер національної збірної, а для мене це важливо. Звісно, я міг лишитися в Нідерландах, мав пропозиції від місцевих топ-клубів. Ще були варіанти повернутися в Прімеру. Але я не прогадав, бо мені "Динамо" справді подобається. Перша причина - це можливість грати у єврокубках, а друга - те, що тренер і президент дзвонили мені й говорили, що їм потрібен саме я. Мене вразило саме ставлення, а не гроші, чи щось інше.
Насправді, було непросто покидати "Віллем". Мені неймовірно подобалися місцеві фани. Ми грали для них, і вболівальники це відчували. Вони хотіли бачити мене, чути мою думку, хотіли, аби я забивав якомога частіше. Прекрасно, коли є такий зв'язок із фанами. Це робило мене щасливим. Особливо, коли весь стадіон співав моє ім'я. Це нереальна мотивація, яка змушувала працювати на максимумі.
Ніколи не забуду подібні моменти. Після матчу з “Бредою”, у якому я добре зіграв, фани довго не хотіли, аби я залишав стадіон, обливали мене пивом. Зрештою, я весь був у ньому. А якось я пропускав гру і пішов на фанатський сектор. Це була скажена ідея, але нічого поганого не трапилося. Я дуже комфортно там себе почував. Сподіваюся, що одного дня відвідаю і фан-сектор "Динамо"!