Все це можна сказати про Михайла Михайлова, голкіпера «Динамо» 80-х років, тренера воротарів «біло-синіх» з невеликою перервою два останні десятиліття.
По зростаючій
Шлях до вершин радянського футболу у Михайла Михайлова пройшов по чітко вибудуваній вертикалі. «Засвітився» 17-річний воротар в рідній команді, кіровоградській «Зірці», що виступала у другій зоні другої ліги чемпіонату СРСР. У 1979 році команда зайняла дев'яте місце, а перспективного голкіпера запросили в «Дніпро», який виступав тоді в першій лізі. Незважаючи на молодий за воротарськими мірками вік, Михайлов відрізнявся спокійністю, впевненістю, умінням швидко і правильно приймати рішення. Не дивно, що в Дніпропетровську воротар не затримався, вже через рік, у липні 1980 року, вирушивши в кращу на той час команду СРСР - київське «Динамо».
Валерій Лобановський практикував після закінчення сезону запрошувати на перегляд з півдюжини потенційних новачків, обираючи з них кращих. Михайлов чудово проявив себе і вже через місяць дебютував в основному складі! Йому тоді був 21 рік і один місяць! 21 серпня 1980 року в Києві на тодішньому Республіканському стадіоні за чверть години до закінчення матчу з «Кайратом» Михайло за рахунку 3:0 замінив Юрія Роменського. У час, що залишився динамівці забили ще два м'ячі, зробивши цей день для новоспеченого кіпера команди незабутнім.
Поступово Михайлов почав витісняти з «рамки» Роменського, в чемпіонаті 1981 року він провів 25 матчів (пропустив 20 м'ячів). З приходом в команду Віктора Чанова боротьба за пост № 1 ще загострилася. Недоречною для Михайлова стала отримана в Олімпійській збірній СРСР травма, що вибила його з тренувального процесу на півроку. Втративши місце в основному складі «Динамо», воротар проявив силу волі і майстерність, зумівши відвоювати місці серед 11 кращих.
Надихала відповідальність...
1985 рік став зоряним часом для Михайлова. У чемпіонаті за «Динамо» він зіграв у всіх 34 матчах (пропустив 26 м'ячів), став чемпіоном СРСР, володарем Кубка СРСР і Кубка сезону. Серед воротарів у списку 33-х кращих гравців країни він став другим. Був викликаний Михайлов і в національну збірну СРСР, але жодного матчу за неї так і не провів.
У 1986 році одужав Віктор Чанов, ставши першим номером «Динамо». От як прокоментував ротацію воротарів Валерій Лобановський: «Впевненість Михайла Михайлова проявляється тоді, коли він впевнений, що ніхто його не «підсиджує». Я переконався в цьому в 1985 році: у Чанова зламана рука, Михайлов - основний і єдиний воротар. Дуже багато ми провели з ним матчів, і непоганих - в тому ж Кубку Кубків і в чемпіонаті. Варто було повернутися Чанову, як Михайлов змирився з другими ролями. У душі він, безумовно, мріяв виходити в стартовому складі, але, здавалося, йому важко налаштуватися на один-два матчі. Почуття відповідальності приходить до нього, коли він знає, що заміни немає».
Після цього Михайлов за два сезони лише п'ять разів з'явився у воротах «Динамо». Однак встиг відзначитися забитим з пенальті м'ячем у матчі дублюючих складів «Динамо» та «Гурії» (Ланчхуті). Це єдиний випадок пробиття пенальті голкіпером київського клубу в ігровий час матчу, навіть в матчах дублерів.
Знаходитися на других ролях Михайлову не хотілось, і в 1988 році він змінив клуб. Зіграв сезон за «Нефтчі» з Баку, потім ще один за донецький «Шахтар», а ігрову кар'єру завершив у грецькому «Аполлоні».
Першопроходець
У 33 роки Михайлов повернувся з Греції до Києва. У ті складні часи, коли багато хто намагався осісти в Західній Європі, Михайло Леонідович прийняв рішення принести користь рідному клубу. Саме він звернувся до тодішнього віце-президента «Динамо» Ошенкова з інноваційною пропозицією ввести в штатний розклад першої команди тренера по роботі з воротарями.
На той час в командах пострадянського простору не прийнято було мати окремого тренера, який працював би виключно з воротарями, тож ініціативу Михайлова сприйняли з настороженістю, довіривши йому спочатку роботу з юними голкіперами. Проте вже влітку 1993 року всі питання щодо правильності введення нової посади були зняті і Михайлов офіційно став першопроходцем в обраному напрямку. На цій посаді він перебував аж до кінця 2006 року, трохи пізніше перейшовши на аналогічну посаду в національну збірну України.
Повернувся в клуб і плідно працює Михайло Леонідович Михайлов з січня 2010 року.
