- Я був без футболу дев'ять місяців. Однак, я щасливий, тому що дуже скоро повернуся на поле. У мене була операція, під час якої мені встановили метал у ногу. І мені було некомфортно грати з ним. У збірної Данії були важливі матчі кваліфікації, і мені хотілося грати, тому пішов на такі жертви. Іноді, щоб отримати щось, потрібно чимось пожертвувати. Можливо, у цьому була моя помилка, але вже нічого не змінити. Найстрашніше позаду. Це вже минулий етап.
- Які терміни твого відновлення?
- Сподіваюся, що ще 2-3 тижні і я буду здоровий. Зараз я бігаю, роблю різні силові вправи, скоро розпочну працювати з м'ячем. Поки у мене є певні обмеження і я враховую це. Відчуваю, як поліпшуються мої кондиції і збільшую свої показники. Я дуже близький до повного відновлення. Разом із клубом ми рухаємося у вірному напрямку.
- Як підтримуєш ментальне здоров'я?
- Зараз я в прекрасному настрої, адже знаю, що все йде за планом. Зізнаюся, останні дев'ять місяців були найскладнішими в моєму житті. Мені дуже важко було бачити, як команда тренується, як грає в Лізі Європи, у таких значущих іграх, як із «Шахтарем». І твоє ментальне здоров'я підривається, коли ти просто спостерігаєш за робочим процесом. Для мене навіть перебувати на трибуні й дивитися матчі «Динамо» було нелегко, розуміючи, що я не у складі й не можу допомогти команді.
- Хто для тебе головна підтримка?
- Мої батьки. Вони завжди підтримували мене, як і моя сестра, за що я їм дуже вдячний. Зараз живу у квартирі з другом, який учить мене російській мові, він із Данії. І він дуже підтримує мене. Щоб я грав, він хоче навіть більше, ніж я. Ми з ним давно знайомі, ще з часів, коли грав у Данії в юнацьких командах.
- Хто твій найкращий друг у «Динамо»?
- Карлос де Пена. Ми проводимо багато часу разом. Також добре спілкуюся з Кадірі, Франом Солем. У «Динамо» всі хлопці класні.
- Як успіхи з вивченням російської та української? Ти ведеш свою сторінку в «Instagram» і українською мовою зокрема.
- Мої мовні навички покращуються з кожним днем, тому що я практикую, перебуваю в мовному середовищі, чую регулярно російську та українську мови. Хоча, звичайно, бувають труднощі. Але зараз розумію 50% того, що мені говорять, і трохи говорю російською. Щоб вивчити мову, потрібно багато читати. Коли тільки приїхав до України, я навіть не знав алфавіту.
- Українська мова вважається одною з найкрасивіших у світі. Згоден із цією думкою?
- На 100%. Якось мій батько почув пісню українською і він був вражений звучанням української мови.
- Чи важко тобі, як данцеві, учити українську мову?
- Неймовірно важко. Вивчення української мови - одне з найважчих занять у моєму житті. Особливо важко дається вимова. Перші слова, які вивчив в Україні - «хорошо» і «здравствуйте», англійською все набагато простіше - «okay» та «hi».
- Чи легко данцям адаптуватися в Україні?
- Не можу сказати про всіх датчанах, але мені було легко. Мені подобається менталітет українців. Ви дуже багато працюєте і знаєте ціну матеріальних благ. У Данії з економічної точки зору жити легше, але це псує датське суспільство. Ви знаєте, що аби щось отримати, потрібно важко працювати і ви йдете до своєї мети. У мене немає почуття жалості по відношенню до українців, я просто вас поважаю. Коли приїжджаю в Данію, чую часто порожні і дурні скарги на життя. Коли данцям здається, що їм важко, це не так, тому що в Україні люди борються за свої права. Мені подобається спостерігати за тим, як розвивається Київ. Думаю, 10 років тому такого не було.
- Які місця в Києві найчастіше відвідуєш?
- База «Динамо» і ресторани. Дивився фільм «Зима у вогні», де головні події відбуваються на Майдані Незалежності. Мені подобається гуляти там і центром Києва. Вражений «Батьківщиною-Мати». Піднявшись нагору, можна побачити неймовірну красу Києва. З ресторанів подобається «BAO», «Любимый дядя».
- Де шанувальники датської кухні можуть поїсти в Києві?
- У данському ресторані «Smørrebrød». Там приголомшлива кухня, рекомендую.
Фото: Оксана Васильєва