У чемпіона України проблеми! У складі «Шахтаря» в матчах чемпіонату України не можуть виходити усі півтора десятка бразильців, привезених за великі гроші. Заважає регламент, згідно з яким на полі у складі команди має бути не менше чотирьох українців. Аби уникнути цієї незручності хоча би частково, «Шахтар» разом із ще трьома клубами виступив із «революційною» ініціативою. Суть її полягає в тому, що футболісти-громадяни ЄС не вважатимуться в нас іноземцями і на полі обов’язковою буде присутність не чотирьох, а трьох українців.
Більшість українських футбольних клубів, а саме – дванадцять із шістнадцяти, цього не зрозуміла і вимагає залишити все як було. Тому що збільшення ліміту на іноземців, яке точніше буде називати лімітом на українців, зводить нанівець багаторічні зусилля клубів, що виховують власну зміну молодих гравців, які згодом можуть поповнити національну збірну.
У відповідь один із топ-менеджерів «Шахтаря» Сергій Палкін виступив із довгою заявою на клубному сайті, де згадав і права людини, і європейський вибір, і ще багато іншого із словникового запасу політичних демагогів. Читати написане Палкіним чи для Палкіна без сліз неможливо: на його думку, нас тягнуть назад в СРСР, вимагаючи надати українським футболістам право грати в українських командах. Напевно, він пам’ятає якийсь інший СРСР. У справжньому жодних іноземців у наших командах не могло бути взагалі. І збірна СРСР примудрялася при цьому успішно грати на міжнародній арені, а київське та тбіліське «Динамо» вигравали Кубок кубків без жодного бразильця у складі!
Тепер же, за версією Палкіна, обмеження числа бразильців та інших іноземців в українських командах не дає нашій збірній досягати успіхів… І таких, м’яко кажучи, дивних висновків у роздумах пана Палкіна ще чимало. Незрозуміло одне – чому четверо українців на полі заважатимуть Україні відповідати міжнародним нормам і стандартам, а троє – ні? Невже саме цей зайвий вихованець академії «Шахтаря» не дає команді виграти Лігу чемпіонів, а збірній України – Кубок світу?
Спробую нагадати Сергію Палкіну і його помічникам, звідки взагалі взявся у нашому футболі ліміт на іноземців. Мало хто нині пам’ятає, що у перших чемпіонатах незалежної України жодних лімітів не було. Це призвело за кілька років до того, що за наші команди грав хто завгодно. Точніше той, на кого були гроші у скоробогатьків, котрі поставали тоді «президентами клубів», і яких нині всі вже забули. І лише завдяки тим футбольним керівникам, які мислили стратегічно, розуміючи, що засилля іноземців веде наш футбол у тупик, було прийнято рішення обмежити кількість іноземців на полі в матчах чемпіонату України дев’ятьма й потім щороку зменшувати це число, аби дати дорогу молодим українським футболістам.
Тож ліміт згодом обмежив квоту іноземців до восьми, потім до семи, а потім цей процес якось зупинився. Дивним чином це співпало з початком пошуку підсилення для «Шахтаря» за кордоном. А що було робити, коли виховання власних гравців міжнародного класу виявилося не таким простим, як здавалося. Для цього слід було наполегливо працювати не один і не два роки. Ось і полетіли посланці «Шахтаря», і не лише «Шахтаря», до Бразилії, шукаючи «підсилення» тут і зараз. Цей процес тривав майже чверть століття. І всі ці роки ліміт на іноземців в українському чемпіонаті якось не заважав пошукам талантів у бразильських джунглях, африканських саваннах та горах Далмації. Не чути було про порушення прав людини, невідповідність європейським нормам, повернення до Радянського Союзу та інших «аргументів» пана Палкіна.
Що ж трапилось цього року? Що так засвербіло одному з керівників «Шахтаря»? Як на мене, це сталося після того, як не спрацював задум зробити «українцями» кількох бразильських гравців «Шахтаря», про що активно говорили у футбольних колах ще з початку року. Щось там не зійшлося – чи то громадянство тим бразильцям швидко не давали, чи то бразильці, подумавши, самі від цього відмовились. Але ж гроші вже заплачені! Купа шалених мільйонів за нікому не відомих бразильців, чию космічну, як для України, зарплатню оприлюднив нещодавно турецький тренер «Шахтаря», не до кінця знайомий з нашими реаліями.
Варто також мати на увазі, що коли дозволяти гравцям із країн Євросоюзу не вважатися у нас іноземцями, то слід виконувати ще одну норму ЄС, згідно з якою число бразильських футболістів, які не є громадянами ЄС, у європейських клубах обмежене: аби обійти його, треба надати тим бразильцям подвійне громадянство, як роблять у тій же Іспанії, де існує ліміт на іноземців не з країн Євросоюзу. Не чули?
Далі не продовжуватиму. Сумно спостерігати за тим, як окремі футбольні президенти, на словах роблячи все можливе для розвитку власних академій, насправді вільно чи невільно намагаються поставити на тих академіях жирний хрест. Вони думають, що купити гравців, які дадуть переможний результат, за кордоном буде дешевше? І вони потім знайдуть таких самих, як вони, аби цей скарб продати?
Здавалося, що все ясно, що Українська футбольна прем’єр-ліга має дослухатися до думки дванадцяти клубів і не йти за бажанням чотирьох. У нас же демократія чи як?
У відповідь Сергій Палкін погрожує: в тому разі, коли Українська прем’єр-ліга ухвалить демократичне рішення на користь більшості клубів, «Шахтар» залишає за собою право оскаржувати такі дії в судовому порядку.
Що тут можна сказати? Навряд чи вдасться знайти десь потрібний «судовий порядок». Краще згадати сезон 2022-23, коли практично всі іноземці «Шахтаря» залишили Україну, злякавшись війни. А українські гравці, які залишилися, взяли й виграли чемпіонат. Кращі з них стали тоді лідерами національної збірної і досі ними залишаються. Цим вони переконливо довели, що для успіху слід довіряти нашим футболістам, а не шукати собі пригод у Бразилії. Сподіваюся, цю очевидну для всіх істину рано чи пізно зрозуміє і Сергій Палкін.
Микола НЕСЕНЮК
