- Олеже, як тобі нинішня формула чемпіонату України?
- Так, загалом, нічого особливого. По-перше, обирати особливо не було з чого, а по-друге, на турнірну конкуренцію скорочення ліги не надто вплине – претенденти на золото залишаються ті ж самі.
- Так, але загальний рівень першості суттєво знизився. Ти не погоджуєшся?
- Якщо дивитися на головних фаворитів чемпіонату – «Динамо», «Шахтар», «Дніпро» – то в цих клубах мало що змінилося. Так, від нас пішло кілька хороших легіонерів, але команда від цього гіршою не стала. А в донеччан та дніпропетровців склади практично не змінилися. Істотно змінився «Металіст», але це вже проблеми самого «Металіста».
- У ситуації, що склалася, багато говорять про перспективи молодих виконавців, яким почали довіряти – особливо в середніх клубах....
- Саме по собі це непогано, але лише час покаже, штучний це шлях або природний. Ось завершиться відбірковий цикл для молодіжної збірної України, зіграє чотири матчі в цьому році національна команда, тоді й поговоримо на цю тему. Втім, плоди всієї цієї ситуації вже трохи видно – в головній збірній країни давно не було стільки дебютантів, скільки за останні три місяці.
- Ти вже назвав головних претендентів на золото – клуби, які є благополучними практично у всіх аспектах. Але є колективи, які ледь існують. Як бути з ними?
- У цих обставинах для наших хлопців може відкритися дорога в європейські чемпіонати. Нехай це будуть не найсильніші ліги, але це теж стане великим плюсом для збірної. Все покаже час.
- Тебе, часом, думки про європейські перспективи ще не залишають?
- Загадувати не буду, але на даний момент таких планів немає. Поки, чим можу, тим допомагаю своїй рідній команді, мене все влаштовує, а там видно буде...
- Тема молоді проходить у нас у розмові червоною ниткою. У «Динамо» зараз теж зібрано, фактично, дитячий садок. Чіпляються хлопці за шанс?
- Поки що – так. Перспектива в них хороша. Тренер їм довіряє, а це найголовніше.
- Ти вже звик називати наставника на ім'я та по-батькові?
- Давно вже. Не відкрию великого секрету, якщо скажу, що ще в той час, коли ми разом грали із Сергієм Ребровим, я називав його Станіславовичем. А він мені у відповідь казав: «Анатолійович».
- Хлопці потім підхопили?
- Так, є трохи. Буває, й зараз мене так називають.
- Ребров сильно змінився?
- Звичайно. А як інакше? Він став головним тренером, на ньому лежить така величезна відповідальність. Думаю, будь-хто в такій ситуації зміниться. Ти вже думаєш не лише про те, як підготуватися до матчу, але й як підвести до гри весь колектив. Утім, Сергій Станіславович може з нами зіграти у квадраті, десь пожартувати. У цьому плані жодних проблем немає.
- Зараз багато говорять про атмосферу в «Динамо». Змінилася, мовляв, вона на краще. Що скажуть люди з досвідом?
- Атмосфера в колективі завжди залежить від результату – це я тобі точно кажу. Якою вона могла бути в нас у минулому сезоні, якщо ми не могли перемогти в кожній другій грі?
- Знаєш про те, що Сергій Ребров – уже дев'ятий наставник за час твоєї динамівської кар'єри?
- Якщо чесно, то я не рахував. Хоча давай тебе перевірю.
- Пропоную за прізвищами.
- Олексій Михайличенко, Сабо, Анатолій Дем'яненко, Леонід Буряк, Олег Лужний, Юрій Сьомін, Валерій Газзаєв, Олег Блохін та Сергій Ребров. Ти правий – дев'ять.
- Важко звикати до таких частих змін?
- Я ще раз повторю те, про що вже казав: усе залежить від результату. Коли фахівці змінюються, значить, нам не все вдається. А коли не виконуються завдання, то й робота не приносить задоволення. Хорошого в цьому мало. Кількість тренерських відставок – це показник наших виступів. Лише одного разу тренер пішов із «Динамо» лише тому, що йому так захотілося. Хоча тоді, в 2009 році, ми показували за Юрія Сьоміна непоганий футбол.
- Був період, коли ти постійно грав на позиції правого захисника й був цьому не особливо радий. А хто першим запропонував тебе там використовувати?
- Буряк. У серпні 2003 року відбувся мій дебют у збірній, і на цей матч із румунами я саме й вийшов на фланзі оборони. До цього, щоправда, діяв у «Динамо» в якості лінійного виконавця, коли Михайличенко використовував схему гри з трьома захисниками.
- Зараз тебе рідко до оборони відправляють?
- Я би так не сказав. У цьому сезоні ми провели вже шість поєдинків – у двох із них, із «Олімпіком» та «Зіркою», я діяв на фланзі захисту. Та й у минулому сезоні часто грав на цьому місці.
- Особливо у збірній...
- Так. Як на мене, в «КОМАНДІ» порахували, що в минулому відбірковому циклі я виходив на поле на п'яти різних позиціях.
- Ти вже казав про те, де тобі зручніше грати. А на якій позиції більше бігаєш – у захисті чи в півзахисті?
- Звичайно, у півзахисті. Хоча на кількість ТТД це не завжди впливає. Доводиться, переважно, бігати без м'яча – передачу тобі не завжди віддають. Пам'ятаю, викликав мене до себе Сьомін та каже: «Олеже, у тебе мало дій». Я відповідаю: «Так ви подивіться, скільки я пробіг, скільки прискорень зробив. Значить, не давали – я же не за пивом кудись бігав, а постійно відкривався...»
- А він що?
- Каже: «Все одно мало». В ідеалі потрібно не просто бігати, а робити це із м'ячем, яким тебе нагороджують.
- Який у тебе рекорд за загальним пробігом?
- Коли ми програли «МЮ» – 2:4. Під час трансляції цього матчу, за дві хвилини до фінального свистка, показали статистику та мою фотографію з написом – 14 000 метрів.
- Багатенько...
- Найцікавіше, що до нас потім на базу приїхала служба допінг-контролю УЄФА. Я так і не зрозумів, чому обрали саме «Динамо», яке програло в тому груповому турнірі Ліги чемпіонів усі поєдинки. А мені потім Мар'ян Маркович каже: «Так це вони тебе вирішили перевірити – побачили, скільки ти пробіг» (посміхається).
- Зараз у тебе який середній обсяг?
- Приблизно 11-ть кілометрів. Плюс-мінус...
- А хто в «Динамо» зараз більше за всіх бігає?
- Ярмола, напевно. Може й Гармаш багато пробігти, якщо гра дається та травми не докучають. Із цим у нас проблем ніколи не було. Хто б що не казав про те, що ми повзаємо, «Динамо» завжди відзначалося хорошою фізикою.
* фото А.Лукацького