Зустрітись з гравцем київського "Динамо" і кандидатом до збірної України волинянином Тарасом Михаликом у нинішньому сезоні можна було у Києві, в містах, де виступають клуби вищої ліги, у Туреччині та Румунії, Іспанії й Франції, де грали динамівці у рамках турніру Ліги чемпіонів. А у Луцьк останнім часом спортивна доля не закидала півзахисника столичної команди. І ось Тарас на запрошення своїх друзів приїхав на декілька днів у Луцьк, щоб взяти участь у передноворічному турнірі з мініфутболу. Гріх було не скористатись можливістю взяти інтерв'ю у вже відомого майстра шкіряного м'яча
- Тарасе, після того, як тебе запросили у "Динамо", кількість симпатиківкиян серед волинян значно зросла. Тепер ми вболіваємо за донецький "Шахтар", в якому грають наші земляки - лучанин Анатолій Тимощук і горохівчанин В'ячеслав Шевчук, а також за твій новий клуб. Звідки ти прийшов у великий футбол?
- З Любешова, де народився 28 жовтня 1983 року. Батько мій працює у школі викладачем фізкультури, мама - в райдержадміністрації. Я з багатодітної сім'ї - у мене є старший брат і п'ять молодших сестер. Нині усі вони найпалкіші мої уболівальники.
- Там і починав свій шлях у великий спорт?
- Любов до футболу мені з дитячих років прищепив батько, який грав за селище у чемпіонаті області за любешівську "Прип'ять". Пізнавав ази гри я в Івана Покальчука, Михайла Редька, які працювали з хлопчаками у місцевій ДЮСШ.
- А головний тренер ФК "Волинь" Віталій Кварцяний у свою команду не запрошував?
- До мене ніхто з луцьких селекціонерів не приглядався. Коли вчився в інституті фізичної культури і спорту ВДУ, то грав у чемпіонаті Волині за університетську команду під керівництвом спортивних фахівців Олександра Бичука, Володимира Марчука, Віктора Попка. А з Віталієм Кварцяним познайомився вже після того, як до мене пригледілись селекціонери столичного ЦСКА.
- Чи доводилось тобі грати на полі луцького стадіону "Авангард" протии "Волині"?
- Двічі. Одного разу я виступав за армійський клуб Києва, а другий – за Ужгород. Ось саме після гри "Закарпаття" з "Волинню" до мене підходив Віталій Володимирович, однак ніяких пропозицій не було, оскільки я перебував в оренді і рахувався "власністю" ЦСКА.
- А коли отримав запрошення у "Динамо"?
- Влітку, коли перебував у відпустці. У Любешів зателефонував президент київського клубу Ігор Суркіс і запропонував приїхати на збори у КончеЗаспу. Дзвінок був настільки несподіваним, що я відразу розгубився, подумав, чи не розігрує мене хтось...
- І як тебе зустріли в "Динамо", що вразило у новому клубі?
- Зустріли досить привітно. Хоча, самі розумієте, я дуже хвилювався, переживав. Уявляєте, ще місяць тому Сергій Ребров був моїм кумиром. А тут тренуєшся з ним. А поруч - Олександр Шовковський, Валентин Белькевич, Максим Шацьких, Клебер... А вразила організація футбольного господарства, порядок, дисципліна. Тут усе розписано кожній службі буквально по хвилинах. Умови для підготовки тут ідеальні.
- Важко було тобі пробитись до основного складу клубу, в якому грають такі відомі зірки?
- Після кожного тренування футболку доводилось викручувати. Більше за інших займався загальнофізичною підготовкою, часто залишався після занять і відпрацьовував удари з дальніх дистанцій.
- І коли ти вийшов на поле в "основі"?
- Дебютував у матчі проти маріупольського "Іллічівця". А через декілька ігор відзначився першим голом у ворота алчевської "Сталі". Щоправда, перед цим, на учбовотренувальному зборі, забив м'яч у ворота швейцарського "Цюріха".
- А потім була збірна України, кваліфікаційні ігри і груповий турнір у Лізі чемпіонів...
- Запрошення до збірної було таким же несподіваним, як і в "Динамо". Очевидно, головний тренер Олег Блохін побачив у мені щось таке, що йому сподобалось, ось і викликав на контрольний матч. У формі збірної України я зіграв 30 хвилин. На перший раз, мабуть, цього вистачило Олегу Володимировичу, щоб поглянути на що я здатний. Після гри тренер потис руку, похвалив.
- Після провалу у Лізі чемпіонів від Президента клубу і багатьох футбольних фахівців лунала нещадна критика на адресу усіх гравців. Тебе вона торкнулась, здається, найменше...
- Програла уся команда, і я у тому числі. Нас вибив з колії перший поєдинок з румунським клубом "Стяуа", який ми програли на очах своїх уболівальників з рахунком 1:4. А були впевнені перед грою у своїй перемозі. Це був психологічний удар, після якого фактично ми так і не отямились.
- Тарасе, давай повернемося до Києва, до твоїх внутрішніх справ у "Динамо". Ти маєш контракт з клубом?
- Так, на п'ять років.
- Ти забезпечений квартирою, чув, що придбав автомобіль...
- Клуб запропонував мені двокімнатну квартиру в центрі міста, поруч з приміщенням цирку. Купив собі автомобіль БМВ п'ятої моделі. Без машини у Києві важко всюди встигати, тому для кожного футболіста - це перша необхідність.
- Кажуть, що за місячну зарплату гравець "Динамо" може придбати автомобіль.
- Провідні футболісти мають таку змогу, я поки що - ні. Але отримую достатньо, щоб допомагати батькам, сестрам, одна з яких навчається в Київській духовній семінарії, а друга - на підготовчих курсах до Національного авіаційного університету.
- Скажи відверто, у "Динамо" існує "дідівщина"?
- Такої, як в армії, немає. Але коли потрібно принести м'ячі з автобуса на тренування чи зібрати їх після занять, то молоді самі, без вказівки тренерів, роблять це. А взагалі, у колективі панує доброзичлива, дружна атмосфера. Хоча легіонери більше спілкуються у вільний час між собою, адже існує мовний бар'єр.
- А штрафні санкції керівництво клубу часто застосовує, і за які порушення?
- Буває.Як правило, кваліфікуються вони як порушення спортивного режиму. Сюди входять вживання спиртних напоїв, паління, відвідання нічних дискотек перед відповідальними матчами, запізнення на тренування... На щастя, я поки що під "караючий меч" не потрапляв.
- Динамівці нині у відпустці. Ти її проводиш на рідній Волині. А міг би десь на престижних курортах.
- Так, більшість моїх партнерів загоряють, купаються нині у теплих країнах планети. Коли керівництво клубу цікавилось, де я буду під час міжсезоння, то я відповів, що їду додому, до батьків. Хтось з хлопців жартома уточнив, що збираюсь у НьюЛюбешів. У мене тут родина, друзі. З ними я із задоволенням зустріну 2007ий, який для мене, сподіваюсь, буде не менш щасливий, ніж 2006ий.
ДОВІДКА "ВОЛИНІ":
Тарас Михалик, півзахисник ФК "Динамо" (Київ), ігровий номер - 17. Народився 28 жовтня 1983 року у селищі Любешів Волинської області. Зріст - 185 см, вага - 78 кг. У "Динамо" перейшов взимку 2006 року (підписав 5річний контракт). За "Динамо" в чемпіонатах України зіграв 17 матчів, забив 2 голи. В єврокубках - 5 матчів за динамівців, у Кубку України – 3 матчі і один гол.
Роман Флишаровский, газета «Волинь».
Публикуется на языке оригинала
